Сумної пам’яти «послання» владик Крижевської єпархії від 11-го квітня 1978 р. у нашому журналі була обширна інформація в попередньому числі. До речі слід звернути увагу на те, що мова, стиль і форма цього документу насувають сумнів щодо його авторства. Виглядає, що він був написаний у Римі, себто в Східній Конгрегації. Підписані владики кир Гавриїл, Кир Сеґеди та єп. Гербурт виконали тільки доручення поширити це «послання» поміж вірними нашої найстаршої на поселеннях Єпархії. У цьому жалюгідному документі підкреслено, що «річ усім знана, що в історії існування нашої Церкви на територіях теперішньої С.Р. Югославії Галицько-Львівська Митрополія не мала ніколи прямої юрисдикції над Крижевською єпархією, бо належала правно під інші метрополії. Тепер це загребська митрополія за рішенням св. Столиці. «Дальше в цьому письмі підкреслено що хоча владики з духовенством і вірними бажають, щоб св. Столиця установила український католицький Патріярхат, то до нього «наша єпархія все таки не може належати, бо в її склад входять різні народности, які собі цього не бажають, як на пр. Македонці, Хорвати, Румуни.» (Згадані три народности начисляють ледви 2 відсотки в Крижевській Єпархії. Пригадка редакції нашого журналу).
Вже побіжна аналіза «послання» владик Крижевської Єпархії виявляє слабкість їхньої аргументації. То ж необхідно пригадати дещо з історії цієї нашої єпархії. Вона бо на поселеннях, як сказано вище, найстарша наша Єпархія, яку встановив, чи пак потвердив папа Пій VI булею «Charitas Ilia» 17-го червня 1777 р. продовж усієї своєї історії вона завжди була тісно зєдинена зі своєю Матірною Києво-Галицькою митрополією. Уже Митрополит Велямин Рутський помагав нашим поселенцям на території сучасної Крижевської Єпархії, висилаючи туди місіонарів, духовні та літургічні книги і всякі інтервенції в Римі. Ба що більше, Митрополит Рутський прийняв єпископа Лонгина Бранковича до Київської Митрополії та приобіцяв запрошувати його на Синоди цієї ж Митрополії. А як Москва в 1807р. скасувала Київську Митрополію, а за старанням Відня Рим признав нашій Галицькій Митрополії усі права київського митрополита,в 1808 p.,то саме Галицька метрополія повністю піклувалася Крижевською Єпархією! Замітне й те, що поселення на території Крижевської Єпархії сильно підкрипили наші брати зі Закарпаття, Галичини та Холмщини, так що з того часу ця єпархія має цілковитий характер Русько-український!
Розквіт цієї нашої Єпархії помітний за часів владичества Діонізія Няраді. Кир Діонізій вдержував тісні та постійні юрисдикційні зв’язки з Львівським Митрополитом Кир Андреєм Шептицьким. Він приймав активну участь у Синодах, що їх скликував і ними проводив Митрп. Андрей Шептицький, а в 1926р. у Львівському Синоді, що в ньому приймали участь всі наші владики з цілого світа, брав з нову участь і владика Крижевської Єпархії Кир Діонізій Няраді. В історії нашої Церкви цей Синод й інші, що їх скликав наш великий Митрополит Андрей Шептицький, тепер Слуга Божий, записані золотими буквами, як Синоди Помісної Української Католицької Церкви! Чомуж тоді «послання» Кир Гавриїла Букатка та його помічників єпископів Сеґеди та Гербурта, хоче вмовити вірним Крижевської Єпархії що «Крижевська Єпархія ніколи прямо не належала до «Львівської митрополії»??? Але ж Митрополит Андрей Шептицький посилав до Крижевської Єпархії монахів Отців Студитів, монахинь Сестер Служебниць і Василіянок, іменно з Галицької Митрополії! Студенти Крижевської Єпархії студіювали в Богословській Духовній Академії, яка була власністю Галицької Митрополії. З цього прямий висновок, що Дочерна Крижевська наша Церква, оформлена в Єпархію, була в прямому та тісному юрисдикційному зв’язку зі своєю Матір’ю, себто з Києво-Галицькою Митрополією, а не з Загребом! Це історичний факт, що без того зв’язку зі своєю Матірною Церквою вона ледви чи могла б була встоятись і зберегти свою церковну та національну окремішність-ідентичність.
Цю правду безсумнівно доказав Блаженніший Отець Йосиф, Голова Помісної Української Католицької Церкви та її Патріярх у часі своєї канонічної візитації наших Дочерних Церков на поселеннях в 1968 р. у Філядельфії. Відповідаючи на привітання Кир Амврозія, що відмічував «силу своєї архиєпархії, Блаженніший Отець Йосиф підкреслив: «Сила кожної Дочерної Церкви не в кількості її парафій, шкіл і вірних, але в єдности з Церквою Матір’ю»! А в свойому посланні з приводу 200 річчя Крижевської Єпархії, їх Блаженство так і пише: «Для Церкви на чужині завжди остане провідним питання, як тісно вона є у духовій злуці зі своєю Церквою Матір’ю? Коли чужина починає творити з неї окрему одиницю без артерій життя із своїм корінем, тоді вона стає частиною чужого довкілля»! Чи цю істину призабув Кир Гавриїл? Аджеж він самий, перебуваючи в гостях у Канаді та в ЗСА, серцем виспівував «Родимий краю мій….» Ні, ми не віримо в те, бо й загал духовенства та вірні Крижевської Єпархії є кровно й обрядово пов’язані з українським народом і з Українською Церквою у новітніх катакомбах! А проте згадане «послання» Кир Гавриїла та його помічників це виклик без прецеденсу. Правда, Ватиканські можновладці почали розчленовувати Помісну Українську Католицьку Церкву ліквідацією Пряшівської Єпархії та підчиненням нашої Церкви в Бразилії римо-католицькій митрополії у Куритибі. Трагізм цієї «політики» стосовно нашої Церкви полягає в тому, що все це діється після проголошення папою Павлом VI підписаного Декрету про Східні Католицькі Церкви. Декрет цей привернув Східнім Церквам давні їхні історично-самоуправні права, підпису папи Павла VI ніхто ще не відкликав, але специ від т. зв. «остполітік» незугарно його вимазують на шкоду вселенській Христовій Церкві та з кривдою для Помісних Східніх Церков! Ця політика є наругою для нашої Церкви Мучениці, яка все ще скапує кров’ю її мучеників та Ісповідників. Тому невідкладним є питання єдности наших владик, священиків і мирян! Ідеться про те, чи «бути або не бути» нашій святій Церкві. Якщо всі наші Дочерні Церкви не об’єднаються зі своєю Матірною Церквою, то ще довго не буде здійснена Помісність нашої Церкви, яку ґарантує згаданий Декрет про Східні Церкви. Журнал єзуїтів «Чівіта Католіка» помістив був на своїх сторінках інтерв’ю кард. Вілєбрандса, після його повороту з Москви, в якому цей політик від діялогу з Москвою заявив, що на перепоні успіху розмов з Москвою є уніятські Церкви. Кард. Вілєбрандс мав на думці одну Церкву, а саме Українську! Бо Москва, як імперія, не може існувати без України, як теж вона і не хоче щоб існувала Українська Помісна Церква київського християнства!
Не віримо, щоб владики Крижевської Єпархії у своїй совісті були згідні зі змістом «свойого» послання. Ні, не можна повірити, щоб духовенство та миряни цієї ж єпархії хотіли відлучитись від своєї Церкви й народу в Україні. Це нова нехристиянська тактика Римської Курії «діли і пануй», а в цьому випадку створено враження, що це мовляв «свої владики» є проти патріярхату Київсько-Галицької Митрополії, а «не Ватикан». Дивно й траґічно, але цей документ нагадує львівський «Собор» з 1946р., який підготовив московський атеїстичний уряд і патріярх Алєксєй, а резолюції, які «уневажнювали» Берестейську Унію з 1595-6 р. були писані в Москві, а їх прочитали «актори» «Собору», чи вірніше жертви московського насилля, також «свої»! У добрій вірі закликаємо Кир Гавриїла та його єпископів-помічників, щоб вони відкликали своє «послання» від ІІ-го квітня 1978р. Аджеж два владики, що підписали цей «документ» приймали участь у Синоді Помісної Української Католицької Церкви, в соборі Св. Софії у Римі в 1969 р. а саме: Кир Гавриїл і Кир Сеґеди В 1971р. єп. Йоаким Сеґеди приймав теж активну участь у Синоді а Кир Гавриїл виправдав свою неприсутність. А чей же це були Синоди Помісної Української Церкви Києво-Галицької Митрополії, над якою судовласть мав і має Голова Помісної нашої Церкви, себто Київсько-Галицький Митрополит, а в даному випадку Блаженніший Отець Йосиф Сліпий! Ми не можемо не пригадати Кир Гавриїлові, що підчас св. Літургії у Соборі Св. Софії перед Синодом у 1969 р. саме старенька бабуся з Крижевської єпархії голосно плакала, проливаючи радісні сльози, кличучи: «Богові дякувать, що нарешті всі наші владики об’єднались»! На ще одну подію хочемо звернути увагу Кир Гавриїла Букатка, а саме на заклик Ісповідника віри Владики Василія Гопка на нараді владик Крижевської Єпархії і владик зі Закарпаття у тому самому році та теж у Римі, «щоб вони не відділювалися від українців,бо ми є один народ»!
Вкінці ще одна пригадка не тільки нашим владикам Крижевської Єпархії, але всім українським владикам. У 1956 р. папа Пій XII в апостольськім листі з нагоди 1000 річчя хрещення княгині св. Ольги, виразно підкреслив єдність нашого народу, Помісність нашої Церкви та її Матірну Митрополію, бо адресував листа до: Високопреосвященних і Преосвященних Владик – Йосифа Сліпого, (тоді на засланні в Сибірі), Константина Богачевського, Василія Ладики, Івана Бучка, Миколи Чарнецького, Павла Ґойдича, Ніля Саварина, Ізидора Борецького, Андрія Роборецького, Гавриїла Букатка, Миколи Елька, Івана Лятитишевського, Амврозія Сенишина, Василя Гопка і Максима Германюка. Той лист справжнього намісника Христа на землі є яскравим документом, що визнає Помісну нашу Церкву та її Главу Отця Йосифа, хоча в тому часі ув’язненого московським атеїстичним урядом. Немає в ньому хитрування сучасної Римської Курії про «територіяльну» і «персональну» юрисдикцію. Вкінці повторюємо закінчення послання Патріярха Отця Йосифа до владик, духовенства і вірних Крижевської Єпархії, а воно звучить ось так: «Хай пригадає Крижевська Єпархія в день свойого ювілею слова Апостола: Нехай учень ділиться всяким добром з тим, хто його навчає. То значить хай згадає про свій зв’язок із Матірною Церквою, якій стільки завдячує і який лишень забезпечує її розквіт у майбутньому».
