В неділю, 7 серпня 1978 p., в літній резиденції Кастоль Ґандольфо, заосмотрений Святими Тайнами, на 80 році життя помер Святіший Отець Павло VI. Він Слуга слуг Божих, Архиєрей Риму й Архиєрей Вселенської Католицької Церкви, 262 наслідник Апостольського Престолу св. Петра. Понтифікат Папи Павла VI припав на дуже складний, бурхливий, різних змін й перемін час. Кардинал Джійованні Батіста Монтіні був обраний на престіл св. Петра в 963 р. в половині Вселенського Собору Ватиканського II. До речі вже сьогодні стало відомим, що у завіщанні Папи Івана XXIII було побажання, щоби його наслідником став кардинал Джійованні Батіста Монтіні. Чи це завіщання мало будьякий вплив на конляв невідомо, але фактом є, що Дж . В. Монтіні був обраний Папою.
Слід відмітити й пригадати, що Папа Іван XXIII, якого у свій час вважали тільки переходовим Папою започаткував великі зміни у Вселенській Католицькій Церкві. Він повідкривав широко вікна Ватикану, щоби хоч троха впустити свіжого повітря і освіжити застояну атмосферу. Ми знаємо, що Вселенська Католицька і Православна Церкви прожили століття в клятві і не видно було цьому кінця, ніхто не вірив, що на цьому полі може зникнути ненависть, а на її місці покажуться, виростуть парості християнської любови. Ми були свідками, правда цього вже не бачив сам архітект безмежної християнської любови Папа Іван XXIII, як знято клятву і два архиєреї католицький Папа Павло VI і православний Патріярх Атенаґорас обняли себе поцілунком християнської любові.
Отже Папа Павло VІ перейняв свій понтифікат в час широко закроєних змін, які започаткував Папа Іван XXIII. Його понтифікат припав на час, широко розвиненого і вибуялого лібералізму, аґресивного й експансивного марксизму і комунізму, де поставали різні групи маоїзму чеґаваризму і різних мастей соціялізму. Це був також час соціальних й культурних змін та переоцінка вартостей. До цього треба додати нові відкриття в планетарному світі, здобуття місяця, полети в космічні простори, нові досягнення в медицині все це у великій мірі мало чи малий вплив на Церкву. Знаємо, що Вселенський Собор Ватиканський II прийняв зміни й оновив церковне життя. У зв’язку з тим постала низка різних питань і на всі треба було давати відповідь, давати вияснення.
Кожна введена зміна мала своїх прихильників, послідовників а заразом противників. Вселенська Католицька Церква після Вселенського Собору Ватиканського II перейшла з латинської літургічної мови на живі мови. Як нам відомо що це спричинило утворення опозиції до цього, які заступають дальше привернення латинської мови у літургії. Сильним оборонцем є відомий архиєпископ Лєфевр. Друга справа, яка ворушила і дальше ворушить католицький світ, це знесення целібату, себто за
введення жонатого священства. Не менш важливою була проблема контроля народжень. Цю проблему висували не тільки миряни, але й відомі теологи. Знову було поставлено питання допущення до священичого стану жінок. Ці і низка інших більше й менше важливих проблем стояли перед Папою Павлом УІ до вирішення. На всі тут названі проблеми Папа Павло УІ дав свою заперечуючу відповідь і тим вирішив ці питання на якийсь час, але стоїть питання, чи це вирішення було правильне? Це покаже само життя — час. Знаємо, що в наслідок нуртування цих складних питань, як подає Річард Шонгер з Вісканкського Унівеврситету, що 10 тисяч священиків покинуло священичий стан. Велике число монахів і монахинь покинули монаші обителі. Стан був застрашаючий.
Утворення після Вселенського Собору Ватиканського II національних Єпископських Конфренцій створило також проблему, бо ж Єпископські Конференції вимагали більше самостійних прав, щоби справи не вирішувались стандартно для всіх у Ватикані, але, щоби збір єпископів даної країни вирішував деякі справи окремо для себе. Тут поставали різні непорозуміння і навіть суперечки з Апостольською Столицею. Пригадаймо собі голосну справу, затяжний спір з Ватиканом голяндської католицької церкви, де Ватикан, таки за понтифікату Павла VІ нехтував волею священиків єпископів і вірних. Пригадуємо собі гострий виступ бельгійського кардинала Суеніна, який закидав Папі Павлові VІ диктаторство. Німецька католицька конференція на свойому зібрані прямо висвистала зачитаного листа з Ватикану, який був відмовною відповіддю на домагання Німецької Католицької Церкви.
В такій ситуації було бути Вселенським Душпастирем, ролю якого більше, чи менше вдало сповняв Папа Павло VІ не належало до легких завдань. Таке сильне згущення різних проблем заставило Папу Павла VІ з одної сторони повертати до старих консервативних форм, а з другої бути дальше поступовим лібералістом. Папа Павло VІ був принциповим антикапіталістом, а дуже заступався й допомагав вбогим, голодуючим й бідним. Слід підкреслити, що вся преса і коментатори відмічали його велике зрозуміння бідних і його великий вклад для покращення їхньої ситуації.
Експерти церковних питань не одноразово підкреслювали, що Папа Павло VІ зробив найбільші зміни в Католицькій Церкві від 16 століття по сьогодні. Він увів багато іновацій, але в жадному випадку не бажав ділитись владою. Тут можна згадати уведення нового форуму в Римокатолицькій Церкві, відомі Папські Синоди в яких беруть участь делеговані єпископи. Вони нараджуються, розглядають різні церковні проблеми, їх аналізують і роблять висновки, але нажаль їх рішення не мають зобов’язуючого права, це є тільки дорадчий голос для Папи. До замітних змін, які увів Папа Павло VІ слід зарахувати зінтернаціоналізування римських курій, які були керовані у подавляючій більшості італійцями. Він також більше з інтернаціоналізував склад кардиналів. В 1963 р. коли Дж. Батіста Монтіні був обраний на папу було 29 кардиналів італійців на всіх 80, сьогодні є 36 кардиналів італійців на всіх 137. Без найменшого сумніву зміни були і були вони в багатьох випадках великі. Ось, дивлячись можна б сказати, що Папа Павло VІ був наскрізь поступовний чи, як то часто вживається вислову прогресивний, але коли ж ішлося про його обов’язки то він починав бути дуже холодним і консервативним. Іншими словами в Папи Павла VІ існував очевидний і незаперечний дуалізм. Без сумніву він проявлявся не тільки в площині коли йшлось про непевність і захитаність його обов’язків, але також у площині до церков східнього обряду, а зокрема нашої Помісної УКЦеркви і в загальному всіх католицьких церков, що перебувають в орбіті комуністичного атеїзму й більшовизму. Ні більше ні менше 76 мільйонів римокатоликів живе під більшовицьким режимом і вони з сторони Папи Павла VІ не одержали такого зрозуміння і такої присвяти й оборони, як це він робив по відношені до бідних, а чи навіть комуністичних терористів у західному світі. Цей факт був не раз відмічуваний. Також вказувалось на окремі випадки. Папа Павло VІ правильно бачив скровавлений В’єтнам, в якого обороні ставав, засуджуючи США. Правильно є ставати в обороні покривджених. Але цікаво, що в той сам час не бачив, що діялось в більшовицькій дійсности, де засуджувалось людяність, переслідувалось послідовників і визнавців Христової віри. Ми не чули цього голосу оборони, голосу помочі і заяви в обороні переслідуваних. В даному випадку не знаходимо об’єктивних причин, якими можна б було оправдати таке становище. Можна, щоби не висловитись сильніше, що трактування Помісної УКЦеркви Папою Павлом VІ було гірше, як мачушине. Цей незаперечний факт, нам, учасникам цієї доби перешкаджає і не дає можливості спокійно й об’єктивно оцінити понтифікат Папи Павла VІ. Згідно з Христовим ученням, ми повинні прощати усім хто нам зробив кривду. Так ми повинні підійти до Вселенського Архиєрея Павла VІ, який перенісся у Божу вічність, бо ж він був людиною з всіма людськими слабостями. Звичайно і ця повна свідомість цих незаперечних правд не може нас звільнити від нашого оправданого жалю й болю і тому належить зрозуміти вірних Помісної УКЦеркви на чолі з Патріярхом Йосифом, бо ж весь український Божий Люд тяжко страдав і терпів за ісповідництво Христа Бога нашого і за приналежність нашої Церкви до Апостольської Столиці, а безпосереднім не тільки свідком, але той, що переживав, був каторжником наш Патріярх Йосиф, він же є не тільки окрасою нашої Помісної Української, але і Вселенської Католицької Церкви. Тому ще більше було болюче переживати Патріярхові Йосифові, коли перед ним ставились різного характеру і різного роду, заборони ставились непроходимі барикади щоби перешкодити сповняти накладені на нього історичні душпастирські обов’язки супроти своєї Церкви й українського народу. Наша Церква і всі церкви у більшовицько-комуністично-атеїстичному світі не можуть забути того факту, що Папа Павло VІ зніс молитву за «Мовчазну Церкву», яку впровадив Папа Пій XII. Чи справді вже немає «Мовчазних Церков»? Ми не збираємось нікого судити, бо Папа Павло VI вже сьогодні стоїть перед Господнім судом, але хай нам буде вільно назвати факти по їх властивому імені. Тут не будемо зупинятись над проблемою піднесення нашої Церкви до гідности патріярхату, бо це проблема, яка вимагає багато часу й місця, але для нас є болючою мнима відповідь Папи Павла VІ. Чому за параваном церковних законів ховати властиві причини — політику, діялоґ з комуністично-атеїстичним світом. Тому окремо належить зупинитись на прогресі й лібералізмі Папи Павла VІ, бо це в першу чергу торкає нашу Помісну УКЦеркву, а в загальному всі церкви, що знаходяться у сфері комуністичного світу. Отже тут ідеться про т. зв. «остполітік» Папи Павла VІ. Ми не можемо цього поминути, бо це нас найбільше торкає. Ми з одної сторони бачили Папу Павла VІ принциповим консерватистом до таких справ, як справа непомильности папи, жонатого священства, контролі народжень, допущення до священичого стану жінок, а з другої поступовим по відношені до комуністичного світу. Треба ствердити незаперечний факт, що Папа Павло VІ не виявив принципового становища, як Вселенський душпастир Католицької Церкви по відношені до вірних Христової Церкви під комуністично-більшовицькою займанщиною. Не виявив і навіть цієї моральної піддержки для вірних в комуністичному світі. Не засудив переслідування Церкви в СССР. Що сталося з нашою Українською Католицькою Церквою.
Зрозуміло й очевидно повище фрагментарно наведені питання не дають для нас мирян можливості, а чи тільки мирян, більш об’єктивно, без упередження і жалю оцінити понтифікат Папи Павла VI.
Джійованні Батіста Монтіні народився 1897 р. в селі Концесіо, біля Бресція у північній Італії. Батько Джійованні був видавцем газети, і провідником християнської демократичної Партії. Джійованні мав ще двох братів. В юнацькому віці був хоровитий так, що не міг в школі вчитись. Багато вчився в дома. Незалежно від цього був дуже здібний і вчився скоро так, що немаючи ще 23 роки був священиком в катедрі в Бресції. Скоро переноситься на дальші студії до Риму. Стає духовним настоятелем для студентів на римському університеті, де йому і приходилось змагатись з мусулінським фашизмом.
За віддану працю і посвяту в 1925 році його нагороджено монсеньйором. Деякий час працював під рукою великого автократа, кардинала Є. Пачеллі, який в 1939 році стає Папою Пієм XII. Монсеньйор Монтіні в час другої світової війни був уманеврований між ворожі сили і після того відносини між Папою Пієм XII і монсеньйором Монтіні охололи. Згодом Папа Пій XII в 1954 р. іменує Монтіні архиєпископом Міляна, але без червоного кардинальського капелюха, який все належав архиєпископам Міляна. Цей факт мав свою вимову. Щойно Папа Іван XXIII дає архиєпископові Монтіні кардинальський капелюх, а в 1963 р. був вибраний Папою Павлом VІ.
Папа Павло VІ силою обставин продовжав розпочату працю Папою Іваном XXIII. Він довів наради Вселенського Собору Ватиканського II до успішного кінця. Дальше продовжав екуменізм. Став першим Папою, що виїжджав поза Європу. Його перша поїздка відбулась 1964р. до Єрусалиму де зустрівся з грецьким Патріярхом Атенаґорасом і там відбулось історичне екуменічне обнімання. Його відома поїздка до Південної Америки на Євхаристійний Коґрес, його виступ в Нью Йорку на форумі Об’єднаних націй залишали певний слід. Папа Павло VІ не поминув також і Африки, що носить назву третього світу. Також видав кілька енциклік. В загальному можна сказати, що понтифікат Папи Павла VІ хоч був складний і не легкий то все ж таки він залишив чималі досягнення. Одинокою червоною плямою за його понтифікату осталась «остполітік», яка вже з перспективи часу, можна без перебільшення сказати, що вона не принесла жадної користи, але навпаки, чимало шкоди.
