18 липня 2015 року у Ватикані оприлюднили другу енцикліку Папи Франциска під назвою Laudato si. Її ще називають «екологічною енциклікою». І справді, вістря її уваги звернене на наш спільний дім – Землю, природу. Проте, як влучно висловився американський католицький богослов і журналіст Джордж Вайгель, ця енцикліка не про дерева – вона про нас. Людина покликана жити в гармонії не лише зі своїми ближніми, але й зі світом. Лише в такій конфігурації вона справді буде щасливою і, що головне, житиме згідно з Божим задумом стосовно світу. Вдячність за Божий дар та відповідальне до нього ставлення є питанням не лише майбутнього наших дітей, але й нашого нинішнього життя. Пропонуємо нашим читачам статтю львівського науковця, який розмірковує над питаннями, пов’язаними з енергетикою, саме з огляду вдячності та відповідальності за Божий дар. Сподіваємося, що екологічна тематика стане однією з постійних рубрик нашого часопису на майбутнє.
Слід зазначити, що невикористані можливості не караються земними законами (можливо, існують маленькі винятки з цього правила) в Україні і не належать до злочину. А якщо так, то важко говорити про статистику і кількісну оцінку невикористаних можливостей. В мене, з мого життєвого досвіду, складається враження, що саме бажання реалізації невикористаних можливостей, їх практичне втілення служать основою пошанування керівництва.
Щоби пояснити, про що мовитиметься далі, наведу кілька життєвих прикладів, на перший погляд зовсім не пов’язаних один з одним. Це процес пізнання законів життя, який проходимо всі, – хаотичні події, які з часом вкладаються у певну систему на основі життєвого досвіду та формують наш світогляд. Приклади стосуватимуться енергетичних затрат, хоча аналогічні можна навести і в інших сферах людської діяльності.
Приблизно 75% енергії від споживання їжі людиною витрачається на підтримання температури тіла. Тому в холодну пору року, при інших однакових умовах споживається більше їжі. На приготування їжі й виробництво продуктів, до речі, також витрачається енергія.
У багатьох містах за роки незалежності перекладали плитку на тротуарах. Виникає питання про енергетичні затрати на виробництво цементу, його транспортування, виробництво плитки, замощення нею вулиць та й повагу громадян самих до себе.
Відомий американський винахідник Томас Алва Едісон не раз вислуховував докори друзів за те, що у хвіртці біля його будинку не змащені завіси. На що відповів, що був би радий ефективніше використовувати цю хвіртку, тому що кожен гість, відчиняючи і зачиняючи її, помпує 10 літрів води про запас на горище будинку винахідника.
Агітаційні матеріали для 51-ої партії на виборах. Чи ми всі їх читали? Що зробили з ними потім? Хто розраховуватиметься за енергетичні затрати на виготовлення паперу, друкування, проектування тощо?
Енергетичні затрати на виробництво пластикових пляшок і пакетів з подальшим викиданням їх у смітник? Які енергетичні втрати? Якою буде подальша доля будинків, особливо так званих «хрущовок», промислових приміщень з точки зору теплоізоляції, вентиляції, опалення, каналізації? Чи все робиться для мінімальних енергетичних затрат? Чи нові будинки проектують із мінімальними енергетичними втратами, чи за аналогією з попереднім досвідом? Неякісні дороги, будівельні роботи, неякісно пошите взуття, надмірне споживання і як наслідок величезні купи сміття призводять до колосальних енергетичних затрат. Чи враховуються вони «відповідальними особами» в різних галузях промисловості, в побуті?
Отже, людині потрібні різні види енергії. Слід зауважити, що енергетика – галузь комплексна, тому що різні види енергії використовують в усіх сферах людської діяльності порізному і мають найрізноманітніші джерела.
Енергозатрати є всюди. Міністерство палива і енергетики, як видно з його звітів, не контролює ефективності використання енергетичних ресурсів. Звіти – виключно в грошах, які, на превеликий жаль, не є адекватні вартості енергоносіїв. Питання: хто має це робити? Затрати на товари першої необхідності, у тому числі енергетичні, часто дотуються державою, наприклад, на сільськогосподарську продукцію. Економічна доцільність (існування підприємства, прибутки) не є вже кількісною оцінкою людських потреб (яскравий приклад – свіжі натуральні продукти, вирощені на природній основі, які раніше були доступні всім, бо інших не було, тепер є привілеєм мільйонерів). Невикористані можливості в людській діяльності (енергетичні втрати у кожній діяльності) неконтрольовані (ану спробуй встанови, чи хтось не хотів зробити, чи не знав, чи не вмів! ). І на них припадає левова частка затрат.
Важливо усвідомити, що господарська діяльність людини завжди в основі є комплексною, синтетичною, без переважання одного фактора. Особливо це стосується аварій і катастроф (приклади: Чорнобильська катастрофа, аварії літаків, автомобільні аварії, техногенні катастрофи, спричинені, як правило, факторами з мізерним, малопомітним впливом, який і призводить до катастрофи, – гвинт, гайка, болт, помилка з невідомих причин професіонала).
На превеликий жаль, громадянам України не відомі пріоритетні галузі розвитку енергетики і, що найважливіше, критерії відбору цих пріоритетів. Питання, чи це має бути стратегія економії енергії всюди, де це можливо, тоді розвиток суспільства базуватиметься на зекономлених енергетичних ресурсах, чи використання відновлювальних джерел енергії, чи. . , дотепер відкрите. Іншими словами, енергетика сама по собі не дає відповіді на запитання про напрям свого розвитку.
Якщо енергетика не визначає, як розвиватися, то, може, варто шукати відповіді на це запитання в інших сферах, скажімо, у християнстві. Адже в Україні, за різними даними, від 70 до 90% християн. Може, там, де свідчать про об’явлення, про любов, про віру, слід шукати відповідь на запитання, що добре, себто потрібне, а що зле. Постає просте запитання: чи може християнський світогляд допомогти вирішити енергетичні проблеми або хоча б тимчасово зменшити непродуктивні енергетичні затрати, або принаймні вказати, де шукати вирішення енергетичних проблем?
Перше, що впадає в око при читанні Святого Письма, це створення Світла, Землі, а потім Людини, яка повинна панувати на Землі як дбайливий господар, примножуючи її багатства. Весь світ, моральний і духовний, матеріальний, створений як одне ціле. Друге: основна цінність – це Людина, створена на Божу подобу, а отже, відповідальна перед Богом за свою віру і за свої діяння. Наука говорить, що основним видом енергії на Землі є Сонце.
З вищесказаного випливає, які напрями варто було б розвивати і які шляхи, найімовірніше, хибні. Основою напрямних у енергетиці мало б бути забезпечення стабільної життєздатності людини як особи. Це вказує на потребу: розробки автономного енергетичного забезпечення для власного вжитку малих людських спільнот; розробки найрізноманітніших засобів збереження та акумулювання різних видів енергії, використання природних джерел енергії, які постійно поповнюються на Землі з Космосу (відповідальність за Землю як Божий дар, як вершину досконалості), наприклад, сонячна енергія, енергія вітру, енергія води; розробки колових технологічних циклів, наближених до природних, без відходів сировини, для задоволення енергетичних потреб (наприклад, вирощування пшениці для зерна на харчування, солома з пшениці, спалювання соломи, добриво з продуктів згоряння, проектування і будова гідроелектростанцій із врахуванням мінімального підтоплення родючих ґрунтів, збереження та примноження риби і т. д. ). Це перекликається, до речі, з «Економічними монологами» Миколи Руденка.
Не слід засмічувати Землю технологічними відходами, які не вміємо переробити сьогодні і які можуть завдати непоправної шкоди здоров’ю людини (наприклад, відходи ядерного палива з ядерної енергетики).
Оцінка доцільності того чи того підходу до енергозабезпечення повинна вестися на основі відношення енергетичних затрат на впровадження технології отримання енергії до отриманої енергії та відтворюваності сировини (що менше, то краще) на основі неушкодженості природи внаслідок людської діяльності. Тому виникає питання: чи так звані відновлювальні джерела енергії є такими вже відновлювальними? На мою думку, для створення повноцінної програми забезпечення енергією людей слід постійно мати на увазі: максимальну ощадливість у використанні енергоресурсів, транспортуванні та перетворенні різних видів енергії; виробництво товарів для потреб людини як дитини Божої, якій Бог дав життя, а не як засіб утвердження особистої гідності через кількість матеріальних благ; якісну працю в будь-якому виді діяльності як засіб економії енергетичних ресурсів; пошанування ближнього і утвердження людської гідності; створення й оцінку технологічних процесів з точки зору мінімальних енергетичних втрат, затрат сировини, людських ресурсів; пошук різних нових видів безпечного енергозабезпечення; зміну системи управління суспільством із забезпеченням функціонування комплексних підходів (енергетичні проблеми залежать більше від споживачів та практично всіх видів людської діяльності, аніж від відповідальних за паливо та енергетику) до вирішення енергетичних проблем та сильними і швидкими зворотними зв’язками (про потреби громадян і виконання рішень влада повинна дізнаватися практично одразу для відповідної можливої своєчасної та правильної реакції); розуміння владою свого завдання служити в першу чергу людям, а не тільки собі; акцент на зобов’язання влади перед громадою, а не на права, які завжди можуть бути нереалізованими через юридично узаконену сваволю влади (див. Святе Письмо).
Ці питання підвищеної уваги вимагають відповідної освіти щодо християнської моралі, християнської соціальної доктрини та суспільних відносин, які дозволять вирішити проблему енергозабезпечення. Остання, отже, є радше проблемою суспільних відносин, віри, людської захланності, аніж суто технічною.
Варто зазначити, що духовний розвиток людини не вдасться описати кількісно, тому невикористані можливості можна буде оцінювати тільки за плодами діяльності. Останні не можна буде в принципі перевести у законодавче поле. Тому відповідальність чиновників за об’єктивну шкоду й невиконання своїх обов’язків щодо раціонального енергетичного господарювання стає юридично неможливою. Закон, поперше, не передбачає усіх можливих життєвих випадків, а по-друге, не дозволяє визначати, чи людина зробила помилку свідомо, з корисливих мотивів, чи через незнання. Прикладом такої обмеженості законодавства в нашій державі є кримінальна відповідальність за крадіжку 500 гривень та політична відповідальність (що це таке і як вона впливає на спосіб життя політиків, незрозуміло донині) за контракти й господарську діяльність, яка приносить громадянам України мільйонні та мільярдні втрати. Отже, християнська віра і може бути тою внутрішньою силою, що спонукує на найкраще для кожного громадянина, зокрема й державного діяча, на вирішення енергетичних проблем. Зрештою, варто звернути увагу й на досвід наших предків на селі: там існувало майже безвідходне виробництво з прекрасною теплоізоляцією будинків, зведених із місцевих матеріалів. Ця енергетична доцільність диктувалася природним лінивством і браком сировини. Навіщо сушити і колоти два кубометри дров щороку, якщо можна обійтись одним? Та й дерев садити треба менше.
З цієї точки зору варто глянути на звіти й діяльність Міністерства палива та енергетики України. Чи можна на їх основі характеризувати стан енергозабезпечення в Україні? У мене виникає практичне запитання: скільки енергії витратили на обігрів трави взимку? Питання не таке вже й ідіотське, бо карту теплотрас (секретні дані), побудованих ще за часів Микити Хрущова, можна часто «простежити» за травою, що росте зимою на тому місці, де прокладені труби. Платять, звісно, не міністри, а громадяни України на основі «науково обґрунтованих»(? ) цін. Чому плата за опалення, якщо немає лічильника, вдвічі більша, як із лічильником? Це ж стосується і водопостачання. Чи не варто розробити дещо інші кількісні та якісні характеристики (робота професіоналів, якщо вони захочуть та усвідомлять потребу) оцінки енергозабезпечення, які включали б і рівень розвитку соціуму та моралі?
Вибір за нами. Можемо користати з господарського досвіду наших предків, з досвіду ведення господарства Христовою Церквою, з її соціальної науки, виробленої віками. Основне почати із себе, на своєму місці, бо служимо і працюємо на себе, на своїх ближніх. Зрештою, чи готові ми з точки зору християнської моралі проаналізувати, наприклад, «Енергетичну стратегію України до 2030 року» як комплекс проблем у всьому суспільстві, а не тільки з точки зору енергоресурсів чи авторів проекту, особливо якщо ми до цього проекту причетні на основі отриманого від когось фінансування? Чи готові богослови й віруючі – «сіль Землі» – бути експертами прийнятого законодавства з точки зору несуперечності із суспільною наукою Церкви, підносячи в такий спосіб авторитет Христової Церкви і здійснюючи проект нової євангелізації? Це могло б бути й містком до співпраці з особами, що сповідують іншу віру. Враження таке: щодо земного життя і збереження земних ресурсів вони не дуже відрізняються.
Марко Калиняк, АКТ «Обнова»