(Виголошена промова з нагоди уродин Патріярха Йосифа в Нью Гевен і Бріджпорті)
З нагоди уродин безкомпромісового християнина — ієрарха Ісповідника Віри, їх Блаженства Патріярха Йосифа І варто підкреслити вартість християнства в загальному, а поруч того гідність української людини. В загальному вірні УКЦеркви живуть у двох відмінних світах: один — ворожо-аґресивний, антихристиянський, це атеїстичний московський комунізм, а другий — відкритий й про-християнський, це західний вільний світ. Пошуки нових есенцій і дефініцій є заняттям всього християнського світу, але навернення до християнства людей, що шукають духовних вартостей в антихристиянському оточенні, це іншої категорії динамізм якого не можна не бачити, чи знехтувати.
Християнство у вільному світі є в повному вирі різних понять, які мають вплив на думання католицьких теологів і провідників церкви, які не тільки ставлять під знак запитання існування добра й зла, але також ставлять під сумнів Христа Спасителя та його науку. Українці з сумом спостерігають вище згадані проблеми, знаючи що ці напрями й течії не відповідають вченню Ісуса Христа.
Поняття добра і зла є поняттям вчинку загально людської моралі. Це ж питання добрих і злих діл. Добро, що є будуючим, а зло навпаки — руйнуючим. Христова наука бере це основне людське навчання добра і зла й примінює його до вічности безсмертої душі. Власне ця вартість добра і зла безсмертної душі; своєї і своїх вірних є засадничим принципом Патріярха Йосифа, яким він опрокидував через 18 років каторги, комуністично-фізичного й морального насильства.
Благовістю Нового Завіту є спасіння і піднесення людини до найвищої гідности, як істоти створеної на подобу і образ Божий. Новий Завіт учить нас покори і терпеливости, молитви і діл, жертвенности й рішучости. Щоби приєднати все людство до спасіння Ісус Христос оснував церкву, як учительку Його святих наук. Христос не давав жадних формул щодо оформлення і способу адміністрування, але прикладом свого життя та безліччю наук заповів апостолам, заповів взаїмну любов, як передумову їхнього душпастирювання. Спасіння душ стало головним завданням церкви, так її проводу, як і вірних.
Знаємо, що з засади східні церкви звернули всю свою увагу на духовість віри. Кожна з них рішає справи адміністрації та дисципліни для своєї ієрархії і вірних. В цьому є їхня помісність. В категорії східніх церков є й наша Помісна УКЦерква, яка творить особливу духовну цілість й практику.
Не можна ніяк собі уявити, що душа спасається відірвано від тіла і немов, пролітаючи якийсь антисептичний коридор, прямує до неба до свого Творця.
Українська духовість відкидає розрізнене поняття душі й тіла, а навпаки підкреслює в цьому Божий плян та природне поєднання духового і не духового світів у кожній людині. В цьому є основна концепція єдности церкви й народу, бо ж церква, це Божі навчання, а Божий Люд це втілення цієї ж церкви. До цього особливо вказує підхід і розуміння Святих Тайн Євхаристії, священства та супружжя в українському обряді. Переживання літургічних подій, як Різдво, Богоявлення, Велика П’ятниця та Христове Воскресення, Сшестіє Святого Духа й інших празників року витворили традиції особливого значення в християнстві української людини. В українському обряді свята переживається. В нашому обряді нема Різдва без Свят Вечора, немає Христового Воскресення без благословення паски, немає Спаса без свячення овочів, чи Успення без свячення цвітів. Переживання віри є основним засобом перенесення в життя правди віри про Пресвяту Євхаристію, яка є всецільна з Ісусом Христом, про Пресвяту Тройцю, яка в різності є одна й багато інших понять, які не можливо тут коротко пояснити, але які нас взносять та держать в захопленню Божих правд.
Цілість підходу в Літургії та обрядових практик вимагають церковного правління, яке розуміє, що східна церква не є тільки церквою єпископів та священиків, але всього Божого Люду. Патріярх Йосиф вміло схоплює позицію східніх церков, висловлюючи становище до кодексу для східніх церков, який підготовляють тепер у Римі. Патріярх з’ясовує права й відношення римського архиєрея до помісних східних церков: «Церква без Папи була б Церквою проти волі нашого Спасителя. Справедливе зрозуміння і пояснення повноти папської влади було джерелом спасення для Східних Церков серед різних подій історії. Все ж таки становище римського Архиєрея має бути у формі нагляду і готовости встрявання в надзвичайних обставинах. Як норма, Папа не повинен бути органом звичайної адміністрації якоїсь Східньої Церкви».
Яка вартість українського христиняства?
Передусім український нарід вложивши в Церкву свою душу, рівнож дав від себе великий вклад творчости в обрядовість українського обряду. Українська Католицька Церква внесла силу силенну мучеників та ісповідників віри, якраз глибоко віруючого народу. А що найцінніше, це теперішне навернення людей, які вже кілька генерацій віддалені від християнства на Україні. їх свіжість та глибина віри потверджують основні поняття християнства і можуть бути джерелом сили та відновлення нас і всього християнського світу.
Патріярхат ми маємо завдяки Ісповідника Віри, який від часу привернення нашій Києво-Галицькій митрополії верховного архиєпископства виконує обов’язки, як глава нашої Церкви. Виконує ці обов’язки, незважаючи на різні труднощі, які йому ставлять. Блаженніший Йосиф виконує цю владу навіть тоді коли йому забороняють, бо цього вимагає добро нашої Помісної УКЦеркви і спасення вірних. Варто приглянутись до щоденних обов’язків, які сповняє Блаженніший Йосиф: різні акції, інтервенції, писання, послання й авдієнції. Коли глянути на розвиток та діяльність патріярших установ в Римі, атмосфера в патріяршому соборі та на патріяршому дворі то можемо тоді хоч частинно збагнути велике діло Патріярха Йосифа. Це він привернув гідність українській людині бо він вказав їй багатство рідної духовости. Без нього стан Помісної УКЦеркви в діяспорі був би багато сумніший через латинізацію, розпорошеність проводу УКЦеркви та заникання нашого обряду. Своїм ідейним спрямуванням, він підтвердив тяглість і дійсність патріяршого становища Української Церкви. Хоч деякі владики та священики не прийняли цього напрямку, так важкого для збереження наших душ, продовжити устійнення патріяршого устрою надалі залишається з тим духовенством та мирянами, що це розуміють. Життєва конечність під одним проводом. Тільки об’єднання є запорукою вдержання помісности Української Католицької Церкви з її цінними духовими вартостями та безчисленними скарбами обрядових практик.
