Яка мова Господу Богу наймиліша?

(Кілька думок з привожу українізації богослужбових текстів – порядком дискусії)

Передруковуємо статтю з журнала «Нива» о. д-ра Ю. Федоріва. В лютневому числі була її перша частина, яка стосувалась виключно богослужебної мови в нашій Церкві.

В цьому числі друкуємо другу частину, що стосується перекладів церковно-слов’янських текстів на українську мову. Порушені думки о. Ю. федорівим хоч дискусійні то все ж таки цікаві й заслуговують на увагу, тому пропонуємо нашим читачам з ними запізнатись. Радо помістимо відгуки на порушені питання.

Редакція

1. «О благораствореніи воздухов, о изобиліи плодов земних, и временіх мирних, Господу помолимся».

«За добре поліття, за врожай плодів земних і часи мирні Господу помолімся» — Текст А. Текст Б, а теж з незначними змінами Текст Г. «За добру погоду, обильний урожай і мирні часи Господеві помолімся.»

— Поліття — це «добре літо», так це слово толкує Грінченко (благопріятная погода). Антонімом до поліття є лихоліття. Якщо отже поліття має позитивний зміст, то навіщо його ще зміцняти тут додатком «добре»? Церковно-словянське «О благораствореніи воздухов» власне й є політтям, тобто сприятливою погодою, доброю для врожаю. Невже зрозуміле слово поліття потребує для певности додатку «добре»?

Другу частину прошення «О ізобиліи плодов земних», перекладено «за врожай плодів земних», невірно! Власне в ориґіналі є мова не про якийнебудь урожай, а про обильний, тобто добрий, багатий. Жоден із наведених перекладів не дорівнює церковно-словянському текстові, дуже вірно перекладеного з грецького ориґіналу: «Hiper eukrasias, euforias ton karpon tys gys, kai kajron ejrynikon, tu Kiriju deythomen».

2. «Єлици вo Христа крестистеся, во Христа облекостеся. Аллилуя.»

«Всі ви, що в Христа охрестилися, в Христа зодягнулися. Аллилуя.» — Текст Б.

«Ви, що в Христа хрестилися, в Христа зодягнулися. Аллилуя.» — Текст В.

Церковно-словянський текст — це вірний і добрий переклад ориґіналу. Українізовані переклади дуже незадовільні. Поперше в ориґіналі немає «всі ви», «ви». В ориґіналі є «гозой», тобто «ті, котрі», а не «ви», чи «всі ви.»

Але, це пів біди. Гірше з тим зодягуванням. Давний текст під словом «облекостеся» розуміє стан охрещеної людини так, що наче б ця людина стала цілковито Христовою, приоділася в Христа, загорнулася в божественного Христа. Це фіґуративний вислів, якому рівнозначника в нашій розговірній мові підшукати не легко. Під словом «одягатися» чи «зодягнутися», розуміється в нас накриття одежею (тай то не всякою) тіла. Зодягнення не включає взуття й накриття голови. Натомість слово «облещися» має куди ширше, більш образоване значення. Йому радше відповідало б слово «приодітися», хоч воно теж не те саме, що облещися. В образовому значенні в нас уживається цього слова по відношенні до природи: ліс зодягнувся в зелень, весна зодягнулася в цвіти і т.д., а людина може зодягатися по-козацьки, по-гуцульськи, скромно, пишно але невже ж можна сказати зодягнувся в набожність, в ідею, в хоробрість?

Слово облещися приходить чимало разів в церковно-словянских текстах, напр. «в велеліпоту облеклся єси, одіяяйся світом яко ризою», або «облечеся Господь в силу і препоясася.» То ж заступивши його в одному місці «зодяганням», мусимо це аплікувати і в інших місцях, навіть там, де воно не конче підходить.

3. «Рцем вси от всея души, и от всего помишленя нашего рцем».

«Промовмо всі з усієї душі і з усієї мислі нашої промовмо», Текст А.

Текст В, текст Г — замість «з усієї мислі нашої» — має — «з усього розуміння нашого.» «Скажім всі з глибини своєї душі і всім своїм серцем» — Текст Б.

«Рцем» — це імперативна форма від «рещи» — говорити, казати, мовити, не промовляти. Завзив священика до вірних «промовити» вказував би, що вони досі мовчали, чи глухі були, а от тепер їм пора промовити. І що саме вони мають промовляти? Не багато мають промовити, лише «Господи помилуй». Чому б того промовлювання не заступити словом «мовмо», або «молімось». Мовити — це прекрасне українське слово, а словник УАН так його дефінює: висловлювати вголос свої думки, а в нашому випадку буде висловлювати прошення, чи взагалі молитву. Тоді б «Рцем вси» мало більш сприємливе для уха звучання в такій версії: «Мовмо всі (або молімось усі, або просімо всі) з усієї душі і з цілого серця нашого просімо». Можна тут без шкоди заступити «мисль» чи «розуміння» серцем, бо молитва — це справа більш серця, як мислі. Кажемо молитися щирим серцем, чи зі щирого серця, а не зі щирої мислі.

4. Єктенія оглашенних:

Текст А і Текст Б мають всі прошення цеї Єктенії. Також В і Г мають лиш частину останнього прошення в такому перекладі:

«Тільки вірні, ще і ще в мирі Господу помолімся» — Текст В.

«Вірні, ще тай ще в спокої Господеві помолімось» — Текст Г.

Найперше треба сказати, що єктенія повинна бути в усіх перекладах, бо наша церква, тобто церковна влада не наказує їх пропускати. Це правда, що тепер нема оглашенних, але оглашенних в нас не було й тоді, коли цей текст перекладався з грецького тексту. Ото ж заради якогось порядку цю єктенію повинні священики виголошувати, бо ж не може кожна парафія мати свого власного тексту, на свою вподобу.

«Тільки вірні», як це є в тексті В — це цілковитий нонсенс. Слово «тільки» має сенс лиш тоді, коли воно приходить, як континуація попередних прошень. Попередні прошення відносились до оглашенних і їм кажеться вийти, а як вони вийшли, тоді наступає зазив до вірних. В дійсності в оригіналі не має цього, тільки є там «єлици», яке треба пропустити, як це робить текст Г.

5. Іже Херувими…

Це трудніше місце для перекладу так з огляду на мовну конструкцію, як теж з огляду на зміст. В Службі Божій наступає важливий зворот — принесення «честних дарів» і підготова до св. Тайни переєствлення. Текст допасовуючись до акції уводить вірних в настрій таїнственности, містичности, наподоблюючи прославу пресвятої Тройці небесними силами. Церковно-словянський текст — це вірний і добрий переклад оригіналу. Жоден із перекладів йому недорівнює ні під оглядом молитовности вислову ні краси мови: Наведемо три приклади:

–          «Ми херувимів тайно являючи і животворящій Тройці трисвятую пісню співаючи, всяку нині житейську відложім печаль» Текст А і Текст В.

–          «Ми що Херувимів тайно представляємо і животворній Тройці трисвяту пісню співаємо, тепер відкиньмо всяку цьогочасну журбу» — Текст Б.

–          «Ми, що Херувимів тайно уявляємо і животворчій Тройці трисвятую пісню співаємо! всякую журбу життєвую відкладімо тепер, щоби царя всього прийняти, якого невидимо провожають ряди Ангелів. Аллилуя, Аллилуя, Аллилуя» — Текст Г.

Як сказано, ця херувимська пісня мала б створювати настрій таїнственности, мала б підносити душу до небес, вказати як прославляють Господа Бога небесні сили і як вірні наподобляючи ті небесні сили мають славити Господа тут на землі, позабувши всі життєві труди й печалі. Без сумніву, церковно-словянський текст цей настрій містики до певної міри витворює. А переклади… Хоч і як ми хотіли б «уявляти» Херувимів, виспівуючи хто «ми», то замість справжньої молитовної пісні, ви маєте тут дерев’яну споруду, яка — коли взагалі якось впливає то так, що відганяє всякий таїнственний настрій.

Починати херувимську пісню від «Ми», нагадує трохи євангельського фарисея (Як. XVIII. 9-14). В оригінальному тексті загалом нема «ми». Теж нема в церковно-словянському. Коли ж в українському перекладі не можна обійтися без цього займенника, то він повинен стояти в якомусь дуже незамітному кутку, а не на самому переді, надаючи тон цілій херувимській пісні.

Щодо капіталізації, Херувимів чи херувимів, Животворній, животворній — то про це повинна рішати мовна комісія, які слова: іменники, прикметники, займенники і т.д. належить капіталізувати, а які ні і тоді рішень комісії повинні придержуватися перекладачі при всіх перекладах.

6. Исполним молитву нашу Господеви (В старших Служебниках є плюральна форма «молитви наша»):

«Исполнение» — це доповнення, додаток до вже даного. (В Беринди: кончина, виполнение, зуполность). Ось переклади:

–                «Сповнім молитву нашу Господеві» — Текст А, Текст В.

–                «Доповнім свою молитву до Господа» — Текст Б.

–                «Доповнімо молитву нашу Господеві» — Текст Г.

З наведених текстів лиш Текст Г є сприємливий. «Сповнім» — тут не надається. Сповняти можна обіцянку, сповнити кубочки (Грінченко) і т.д. Щодо молитви, то як молитву можна сповнити? Молитися ж треба постійно так довго, як довго людина живе. Тут власне возглас кличе вірних до дальшої молитви, доповнити попередню, посилити попередню молитву, а не сповнити й поставити крапку.

7. Побідную піснь поюще, вопіюще, взивающе і гпаголюще.

Цей возглас, як відомо, є продовженням останнього речення тихої молитви, яку говорить священик. Граматично цей возглас дієслівними формами точно достосовується до попередньої частини речення. Церковно-словянський текст є вірним перекладом грецького ton epinikion hirrinon adonta boonta kekragota kai legonta і перекладач тут старався точно заступити кожне грецьке дієслово відповідним церковно-словянським, так щодо змісту, як і щодо форми, і йому це цілком добре вдалося. Він дуже вірно наподоблює славословну акцію, висловлену в грецькому ориґіналі. Як же справились перекладачі українізованого тексту?

–          «Побідну пісню співаючи, викликуючи, взиваючи і промовляючи,» — Текст А і Текст В.

–          «Гимн перемоги співають, голосять і кличуть кажучи» — Текст Б.

–          «Пісню перемоги співають, виголошують, викликують і промовляють». — Текст Г.

Дотичні грецькі дієслова — це майже синоніми ідеї чудової пісні для вислову одної і тої самої акції-славословія Херувимів і Серафимів богопочитання чи адорації, висловленої херувимським і серафимським співом. Спів це не банальне читання. Він не проходить монотонно, оповідно. Тут правлять окремі закони краси й естетики, які власне й визначують, яким спів має бути. Треба повірити, що Херувими й Серафими розуміються на законах краси ліпше від людей, то ж і спів їхній мусить бути дуже величний. У своїй візії автори ориґіналу віддали це як найкраще вміли, як заголом людська мова може віддати непонятне таїнство.

Крім перших трьох слів, решта й на «оповідання» не дуже вдатне. Придивімся тим «викликувачам»: «Викликаючи» — згідно зі словниковим визначенням, викликати можна: несмак, біду, сварку, протест, вовка з ліса, на поєдинок, незгоду, духів, до слова, дискусію, бійку і т.д. Як припасувати це «викликування» до херувимської пісні, справді вгадати трудно. Ще коли б «вигукуючи», то хоч і не дуже приємне на ухо, мало б певне відношення до пісні, але викликування?

«Взиваючи» — словник УАН того слова не знає. Грінченко теж ні. Знає це слово Кисілевський і толкує так: «Взивати на поміч — це все. Можна б його семантику ще поширити. Напр. взивати до чарки, до суду, взивати (або не взивати) надаремне, це можна. Але як можна пісню взивати? В церковно-словянському тексті справді є «взивающе», але згідно зі словниками воно означає: голосом волаю, закликаю, (Беринда) і в тому визначенні воно в церковно-словянському тексті має сенс. Перелицьоване на українське наче б літературне, як бачимо, воно тут сенсу не має.

«Промовляючи» — це те, що глаголати, казати, повідати, але не промовляти. Промовляти можна до розуму, до серця, до совісті, до «кишені», до вірних, до дітей, до гостей і т.д. Якже ж пісню промовляти? Невже ж Херувими-Серафими не вміють висловити своєї пісні інакше, як промовою?

Є ще теорія, що наче б то ці чотири дієсловні форми відображають чотири євангельські символи (opeл, віл, лев і чоловік) і ці чотири дієслова мають репрезентувати кожний «жанр» співу: Поюще — співає орел, вопіюще — віл, взивающе — лев, і глаголюще — чоловік. Та це теорія, не більше й вона нам при перекладі не багато помагає.[1]

Не маючи претенсій на перекладача, чи мовного спеціяліста, все ж видається, що було б легше на ухо таке: «Побідну пісню співаючи, виспівуючи, славословлячи і величаючи.» Очевидно, це не буде дослівний переклад, але він задержить змисл цеї пісні й не разитиме уха.

8. «Прийміте, ядіте».

В формі освячення не повинно бути жодних різниць, бо коли загалом десь в богослуженні треба задержати уніформність, то передовсім тут. Такої уніформности тут нема.

–          «Прийміть, їжте, це єсть тіло моє, що за вас ламається на відпущення гріхів» — Текст А, Текст Б.
–          «Прийміть, споживайте, це є Моє Тіло, що за Вас ламається на відпущення гріхів». Текст Б.
–          «Прийміть, споживайте, це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів». — Текст Г.

Найкращий, очевидно, є Текст Г — так відносно мови як і капіталізації. В Тексті А капіталізація незадовільна тут і в інших місцях. Покликатися на те, що в церковно-словянському тексті стоїть «тіло моє» не можна, бо відносні правила з того часу, як робились старі наші тексти, змінились. Впрочім, грецький текст уживає великих літер для слів «Тіло Моє» і «Кров Моя». З великих літер пишуться ці слова також в тексті латинськім, англійськім, французькім, італійським, а теж в деяких наших Служебниках чи молитовниках. Те ж саме відноситься до «нового завіту» в Тексті А. Відносно «є» чи «єсть» — хоч тут різниця мінімальна, то також належить вжити одну, або другу форму, не дві.

9. За Богом бережений народ наш…»

Прошень, де приходить «за Богом бережений народ наш» є три. Не кажу, що за нарід не треба молитись, зовсім ні. Але це уточнення «за Богом бережений», лагідно сказавши, незручне. По-перше, коли прошення звертається до Господа Бога, то Йому не треба пригадувати, що наш нарід є «Богом бережений.» Це й з граматичного боку дивовижно. Візьмім кінцеву молитву «Господи, Ти благословляєш…» це ж прямий зворот до Господа Бога. Всюди, в дальших специфікаціях стоїть: «людей Твоїх, насліддя Твоє, Церкви Твоєї, дому Твого, світові Твоєму, церквам Твоїм — і раптом «Богом береженому народові нашому». По-друге, це «Богом бережений» пахне дешевим патріотизмом, чого в церкві не повинно бути. Пан-Біг береже кожний нарід і досі відомо, що Він був собі вибрав ізраїльський нарід в Старому Завіті. Не можна подумати, що Господь Бог допускає якусь дискримінацію і береже один нарід спеціяльно, а другий неспеціяльно. Напр. спеціяльно береже Італійців перед Абісинцями. На додаток, створюється клопітливе положення: Пан-Біг увесь час береже й виходить, не береже дуже добре, бо ж деклямуємо що-неділі «здійми з нас кайдани» і що «ворог молитись» не дає! Якже тоді з цим береженням! Менше емоцій, а більше логіки було б тут дуже вказаним.

10. Прошення за церковні власті.

Прошень за церковні власті в Службі Божій є чотири: в Мирній Єктенії, в Сугубій, на Великому вході і після «Достойно єсть». Це могла б бути окрема тема, прослідити текст й час включення тих прошень в Службі Божій. Деякі прошення вставлено в наших літургіконах шістдесят чи більше років по унії. Але справа не так в прошеннях яко таких, лиш в епітетах, чи прикметниках попереджаючих єрархічні ступні:            Високопреосвященних, Преосвященних, Боголюбивих і подібних. Один старий наш Літургікон (мабуть стратинське видання) початку XVII ст. має прошення за церковну владу і в тих самих місцях Служби Божої, але в дещо відмінній версії. Наведемо всі ці прошення:

В Мирній Єктенії: «О епіскопі нашем (имя рек), честнім презвитерстві, яже о Христі дияконстві, о всем притчі и людех Господу помолимся.»

В Сугубій: «Єще молимся о єпископі нашем» (в монастирах теж за: Архимандрита, Протоігумена, ігумена і за всю братію).

На Великому Вході: «Да помянет вас Господь Бог всіх во царствіи своем всегда нині и в віки віков.»

Во первих: «Во первих помяни Господи єпископа нашего (имя рек) єгоже даруй святим Твоим церквам в мирі ціла, честна, здравіем долгоденствующа, правоправяща слово Твоєя истини.»

Молитва Великого Входу, напр. була коротка й загальна, не переладована цими достойними прикметниками, які не конче гармонізують з поняттям християнської смиренности. Перед Господом Богом нема ексцелєнцій, є лиш грішні люди. Грецький текст (Ієратікон, Рим 1950) вправді ці прикметники має, але не має «Кир»-ів, то ж бодай ці приставки можна б пропустити.

11. Прошення за світську владу.

До недавна в нас ще були прошення «покорити под нозі (імператорів) всякого врага и супостата.» В новіших виданнях цих незвичайних прошень вже нема і це неабиякий поступ. Але є й у новіших виданнях, правда не у всіх, прошення, які не зовсім сюди належать. Напр.

–          «За наш уряд і все військо Господу помолімся» — Текст Б.

–          «За пресвітлішу королеву нашу Єлисавету Другу, за пресвітлий уряд краю нашого, і за побожний нарід наш, Господеві помолімось.» — Текст Г.

Оба ці тексти мають такі, чи подібні прошення теж у Сугубій Єктенії і на Великому Вході. На додаток, крім прошень за уряд чи іншу цивільну владу, є теж прошення за військо так, наче б військо займалось місійною працею, або було конче потрібне для більшої хвали Божої. Військо — це люди, за яких є прошення своїм порядком, а рекомендувати Господу Богу військо, (щоб добре билось і покоряло под нозі врага і супостата) є щонайменше прошенням сумнівної потреби. Щоб військо було справне, дисципліноване й слухало своєї влади — тим займаються сержанти й інші військові чини. А щодо прошень за цивільну владу, то вся ця влада є люди, і королі і міністри — всі вони люди, грішні люди перед Богом і Церква молиться за «всіх людей».

* * *

На тему заторкнених питань можна б писати не статтю-дві. Про це ж можна б писати книгу. Оцих пару питань тут заторкнених, без претенсії на непомильність, це спроба звернути увагу передовсім нашої церковної ієрархії, а теж на тих, кому дорога спадщина наших предків. Звернути увагу на те, чи не варто б зревідувати погляд на нашу перекладну пристрасть. А коли вже ті переклади мусять бути, то чи не варто б завести якусь контролю і встановити певні принципи, які мав би респектувати всякий перекладач.

Поділитися: