Всечесним і Преподобним Отцям Духовним,
Преподобним Ченцям і Черницям та всім Боголюбивим Вірним
Ми у Господі і наше Архиєрейське благословення!
Христос Воскрес!
Чи не треба було Христові пострадати це й увійти в славу свою? (Лука 24, 25).
Дорогі в Христі Браття і Сестри!
Христове Воскресення — це світла перемога правди над неправдою, любови над ненавистю, життя над смертю. У Велику П’ятницю злобна неправда зробила з Христа богохульника, а жорстока ненависть прибила Його до хреста й положила до гробу. При запечатанні Христового гробу виглядало, що там поховано раз на завжди світло Його правди, тепло Його Божеської любови й блаженну надію на вічне життя. Але прийшла Воскресна Неділя. Христос вийшов тріюмфально з кам’яного гробу, вкрив соромом короткозору неправду й ненависть та широко отворив райські двері вічного життя. Небо й земля зворушились у прославі Христа-Переможця. «Небеса ото достойно нехай веселяться, — співає наша Воскресна Утреня, — земля ж нехай радується, нехай празнує і світ, видимий увесь і невидимий, бо Христос востав, радість вічна» (Пісня перша). Це «празник празників і торжество торжеств», як далі співає Воскресна Утреня, бо в ньому Христос довершив діло спасення людського роду, і тому саме на Великдень невимовна радість, щастя і надія сповняють серце кожного праведного християнина, що бачить у Христі-Переможці запевнення своєї власної перемоги над злом; бо той же Воскреслий Христос сказав своїм учням: «Дерзайте, бо я побідив світ»(Йо. 16, 33).
Але нераз, мимо цієї свідомости про остаточну перемогу Христа, може в декого з нас зроджується болючий сумнів, пригноблююча знеохота, як це було в двох учнів Христових в дорозі до Емаусу. На питання Воскреслого Христа, про що вони між собою говорили, вони йому відповіли: «Про Ісуса Назарянина, що був муж пророк, сильний ділом і словом перед Богом і всіма людьми, як видали його архиєреї і князі наші на засуд смерти і розп’яли його. А ми надіялися, що він є той, хто має ізбавити Ізраїля. Але й над усе те, оце третій день є сьогодні, відколи це сталося» (Лука 24, 19-21).
В неодного з нас може зроджуватися сьогодні подібне болюче питання: по стільки трагічних переживаннях нашої Церкви й українського народу в минулому, оце вже стільки років вірні нашої Церкви на землях України є предметом нечуваних зневаг, жорстоких тортур і безправних засудів зі сторони безбожного комунізму, де найкращі її сини і дочки немилосердно караються в тяжких тюрмах, далеких концентраційних таборах і психіятричних заведеннях тільки за те, що вони хотять бути вірними Богові, своїй Церкві й свому українському народові. А ми сподівались, — так може думає неодин українець, — що Христос це той, що має спасти нашу Церкву й рятувати наш український нарід. А оце вже стільки десятиліть минає, а цього рятунку немає…
На це питання про тайну зла й терпіння на землі, Воскреслий Христос відповів своїм учням в дорозі до Емаусу: «Чи не треба було Христові пострадати це й увійти в славу свою?» (Лука 24, 26). Хрест — то велике таїнство Божого пляну нашого спасення через смерть свого єдинородного Сина. Вже пророк Ісая писав про те, як наші гріхи поранили Спасителя: «Та він недуги наші взяв на себе, він ніс на собі наші болі… Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані» (Іс. 53, 4-5). Терпіння Христові — то наше спасення, хрест Христовий — то «бісом губитель, нечестивим погибель, врагом посрамленіє», як каже наша Літургія. Та над усе терпіння Христові — то доказ великої Божої любови, бо хто любить, той віддає себе за другого, а Христос віддав себе за всіх нас. Тим то Його смерть є жертва за нас і св. Павло це каже, що він «возлюбив нас і видав себе за нас, як принос і жертву Богові, на запах приємний» (Еф. 5, 2). Ми всі згрішили і Бог вибрав терпіння, щоб направити в справедливості і милосерді наші провини.
Милосердний Бог вказав нам терпінням свого Сина на велику силу терпіння, бо нам висловлюється і шириться любов і ті, що несуть з ним Його хрест, є правдиві Його учні. Св. Петро так каже у своїм листі: «На це бо ви покликані, бо й Христос пострадав за нас, лишивши нам образ, щоб ми послідкували стопами його» (1 Петр. 2, 21).
Тому Христос заповів своїм учням, що так як Його перемога над злом мусіла бути зрошена терпінням, так і їхня перемога над темними силами зла буде вкрита стражданнями, бо: «Не є раб більший Господа свого. Якщо мене вигнали, і вас виженуть… Але дерзайте, бо я побідив світ»(Йо. 15, 20; 16, 33).
Ті пророчі слова Христа справдилися. Від самих початків аж по сьогоднішний день, Його свята Церква була й є, в різних часах і в різних місцях, предметом різних переслідувань. Від жорстоких Неронів і Діоклеціянів до сьогоднішних комуністичних безбожних країн, визнавці Христа мусять тяжко терпіти за свою любов до Бога, а часто навіть платити за те життям.
Між переслідуваними в модерних часах, особливе місце займає наша Українська Католицька Церква. Може жодна інша Церква не виявила стільки вірности Христові і не принесла стільки жертв і не пролила стільки крови, як наша Українська Католицька Церква. Вона то геройське свідчення по сьогодні перед цілим світом сповняє. Видно, що Христос хоче, щоб її хресний шлях був якнайбільше подібний до Його Хресної Дороги. Якщо так, то і її прославлення, до якого веде її сьогоднішний тернистий шлях буде відповідне до її терпіння. А до того напевно прийде, й може раніше, як ми того сподіваємось, бо Христос «побідив світ», а з ним переможуть всі Його вірні учні, в тому також й наша Церква…
На цю надію вказує нам і останній Ватиканський Собор: «Треба ж щоб усі члени Йому вподібнювались, поки Христос не вообразиться в них. Тому ми вникаємо в таїнства Його життя, з ним разом виображені, співмертві та співвоскреслі, аж доки з ним і не співволодітимемо. Верстаючи покищо земну путь, ідучи Його слідами в терпінні і гоненні, до Його страстей, як тіло до голови, долучуємося, з Ним співтерпимо, щоб з ним і прославитися» (про Церкву ч. 7). І на цій землі в терпінні з Христом приходить прослава з Ним. Він запевнив нас в тому. Наші терпіння — то Христова слава в нас.
Але що й нам робити, щоби ця остаточна перемога прийшла? Тут знова Христос має бути для нас прикладом. Терпіння іде за нами як тінь. Воно є частиною життя і його нам не уникнути. Коли воно було в Христа Господа, є воно і в Його членах. Ми ніколи вповні не потрапимо дати відповіді на питання «чому терпіння?». Але коли воно є частиною нашого життя, воно в Божих плянах має своє значення а навіть користі. Єдиний Бог знає всі подробиці нашого життя тепер і в майбутності. Як добрий наш небесний Отець, Він вчить нас, провадить нас і для нашого добра дає нам терпіння, хоч і дає нам здібнощі із деякими терпіннями боротись і другим у терпінні помагати. Не все є добром, що нам видається і не все весь всесвіт може достосуватись до поодиноких бажань людини.
Терпіння стає для нас корисним, коли ми його принимаємо на доказ нашої любови до Бога, на доказ того, що принимаємо Його святу волю — «нехай буде воля Твоя», як задосить учинення за наші власні гріхи і навіть за гріхи других. Нам треба молитись, щоб Господь стеріг нас від терпінь, наскільки це мало б вийти на Його славу і для нашого більшого духовного добра. Христос просив свого Небесного Отця в оливнім городі: «Отче мій, якщо є можливо, нехай мимо йде від мене чаша ця, одначе, не як я хочу, але Ти» (Мат. 26, 39). І потім в часі своїх страстей Христос був у повному спокою, рівновазі, погідності в душі, бо знав, що своїми терпіннями він дає світові спасення і відкуплення.
Слуга Божий Митрополит Андрей дає глибокі поучення про те, як принимати терпіння, як годитися на всі хрести, недуги і навіть на саму смерть у тих обставинах, в яких Боже Провидіння схоче нам їх подати. Писав цей великий Святець: «Великого значення перед Господом Богом є прийняти терпіння з Божих рук і з любови до Бога, найліпшого Отця, що тільки з любови до нас і для нашого спасення дає нам ці терпіння.» (Твори, ст. 96)
В часі свого життя і діяльности Христос бачив людські терпіння, жив серед них і сам їх зазнав серед не легких своїх буднів. Бачив різні соціальні несправедливості, бачив поневолення свого народу, бачив кривди, що їх чинили окупаційні власті і казав своїм слухачам: «Шукайте перше Царства Божого і його справедливости, а те все додасться вам» (Мат. 6, 33). То значить, нам треба будувати ціле наше життя, з його терпіннями включно, на заповідях Божих, де першою й найбільшою заповіддю є любов Бога, а другою подібною до неї є любов ближнього: «На цих двох заповідях, — каже Христос, — висять увесь Закон і Пророки» (Мат. 22, 37-40).
Молитвою, сповнюванням своїх обов’язків, любов’ю, домаганнями, щоб Боже право і Божа правда була шанована і визнана, боротьбою за Богом дані людські права і людську гідність, закликами до заспаної опінії вільного християнського світу, — всім тим ми шукаємо Божого Царства. Ми хочемо, працюємо і змагаємось, щоб те Боже Царство відновилось в нашій Україні. В часі Великодня ми будемо бачити той нерівний змаг правди про Христове Воскресення із силами тьми, що буде цю правду висмівати, перечити, що буде ставити перешкоди зложити поклін Воскреслому Спасителеві. З вірою пригадуймо в часі Великодня Христові слова — «дерзайте, бо я побідив світ» (Йо 16, 33) — і це потвердив Христос своїм Воскресенням, бо своєю смертю подолав навіть смерть і дав нам найбільшу річ в людському бутті — життя вічне. Молімся гаряче і трудімся, щоб знова на наших землях свобідно залунав наш великодній гимн: Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах життя дарував…
Тою самою любов’ю Бога й ближнього повинні бути оживлені всі наші старання про завершення організаційної структури нашої Церкви нашим власним українським Патріярхатом. Прийшов час, щоби ми покінчили зі всіми тими поділами, боротьбою і ненавистю, що запанували, у зв’язку з цими стараннями, по наших родинах, парафіях, громадах, єпархіях, екзархатах. Тому що є брак єдности і християнської любови в цих наших змаганнях, не можемо мати бажаної перемоги в Христі-Переможці, брак єдности тільки ослаблює нашу Церкву і приносить велику шкоду цілому українському народові. Бо Воскреслий Христос дасть свою перемогу тільки тим нашим змаганням, що будуть оживлені Його першою й найважнішою заповіддю, а саме заповіддю: любови Бога й любови ближнього…
І саме радісний празник Христового Воскресення, це Богом дана нам нагода, щоби ми оживили все наше життя: родинне, церковне, громадське, політичне й культурне, зі всіми його терпіннями і радощами, тою любов’ю Бога й Ближнього, Соборне Послання що є основою Божого Царства на землі й запевнює Христову перемогу всім тим, що живуть і ДІЮТЬ згідно з її вимогами. Тому, в цей радісний день Христового Воскресення, ми всі, як одна українська родина, відновім себе в Божій любові, співаючи разом з нашою Церквою цю прекрасну пісню воскреслої перемоги любови Христа: «Воскресення день, і просвітімся торжеством, і друг друга обіймім. Промовмо, браття, і тим, що ненавидять нас; простім усе з воскресенням, і так заспіваймо: Христос Воскрес…» (Воскресна Утреня).
Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця,
і причастя Святого Духа, нехай буде з усіма вами.
+ ЙОСИФ Патріярх і Кардинал
і Ієрархія Помісної Української Католицької Церкви.
Дано в Римі при Патріяршому Соборі Св. Софії
в празник св. Григорія Богослова, 7-го лютого (25 січня) 1978 р. Б.
