Конспект лекцій о. д-ра Ігора Мончака
Почались виклади на філії УКУ в Монтреалі
У неділю, 15 січня 1978 р. почався другий семестер викладів на філії УКУ в Монтреалі. Ця серія викладів тим разом з науково-богословської ділянки на тему: «Східні Церкви, Ватиканський Собор і проблеми Патріярхату». Семестер, що триватиме три місяці (двічі в місяць) веде о. д-р ІГОР МОНЧАК. Вже вступна лекція дає запевнення, що подаваний матеріял заслуговує не тільки на ґрунтовне його студіювання у час викладів, але на публікацію цього матеріялу, якщо вже не оригіналу, то щонайменше на широке представлення лекцій у формі відтворення основних думок. Виголошені думки є фундаментальними для зрозуміння найбільше заплутаних питань нашого сьогодення. Ці думки спираються на твердих принципах офіційного навчання церкви, логічним і майстерним пов’язанням та спаяністю усіх трьох підтекстів теми. Як слухач викладів о. І. Мончака намагатимусь відтворити субстанцію поданого матеріялу принаймні у формі конспекту, уважаючи, що викладовий матеріял надзвичайно важливий для всіх, що поклали за ціль реалізацію природньої для всіх східніх церков установу, якій на ім’я ПАТРІЯРХАТ.
Поняття і природа Церкви
В основному звернемо нашу увагу на церкву. Слово «церква», по-грецьки КІЗІЯКЕ означає Господня установа, спільнота, Господній збір людей. У латинських текстах прийнялося друге грецьке слово — ЕККЛЄЗІЯ, яке визначає згромадження, священний збір людей, що покривається з єврейським словом КАГАЛ. У мовах народів світу прийнялися такі, чи інші відповідники, наскільки людські спільноти окреслюють ними установу, що вийшла від Ісуса Христа і в його ім’я продовжується. Але є певні християнські угрупування і деномінації, які не називають себе церквою і навіть нарочно оминають цю назву, а називають себе конґреґацією, себто віроісповідною громадою, віроісповідним угрупуванням.
Церква, яку маємо на увазі, це ВСЕЛЮДСЬКА СПІЛЬНОТА ВСІХ ЧАСІВ. Це надзвичайно складне поняття. Самі богослови називають церкву ТАЇНСТВОМ, МІСТИЧНИМ ТІЛОМ ХРИСТА І СПІЛЬНОТОЮ СВЯТИХ. Св. Августин каже: «Під церквою, дорогі браття, ми мусимо розуміти не тільки тих, що сподобилися святости після приходу і народження Господа нашого Ісуса Христа, але всіх тих, що були святими в якомунебудь часі, бо всі вони належать до церкви. Отак праотець Авраам належить до нас, не зважаючи на факт, що він жив давно перед тим, поки Христос родився з Пречистой Діви».
Церква в часі і просторі обіймає ВСІХ БОГОВІДДАНИХ ЛЮДЕЙ перед приходом Ісуса Христа, отже всіх праведників Старого Заповіту, всіх тих, що стали членами Христової спільноти з приходом Ісуса Христа і жили, або живуть у Новому Заповіті, як і всіх тих, що житимуть у час другого приходу нашого Господа. З цього погляду ця спільнота є наскрізь Божа. Особливо свідомі цього були перші християни, які називали себе взаємно святими. Ватиканський Собор II, який на 16 своїх соборових рішень проголосив тільки дві доґми: про церкву і Боже об’явлення, підсумовує усе своє дотеперішнє навчання про церкву за 20 століть свого існування у ДОГМАТИЧНОМУ ДОКУМЕНТІ КОНСТИТУЦІЯ ЦЕРКВИ. Це документ усієї теології церкви і всіх часів. У Догматичній Конституції Церкви, яка носить титул: ЛЮМЕН ҐЕНЦІЮМ, СВІТЛО НАРОДІВ, у двох перших розділах, що мають назви: перша — ТАЇНСТВО, другий БОЖИЙ ЛЮД, вглиблюються на основі св. Письма про істоту церкви. Хоча, ні одного з своїх дотеперішніх окреслень церква не вирікається в цьому ж документі, то для зручнішого користування приймає, що ЦЕРКВА — ЦЕ СПІЛЬНОТА ВІРИ, НАДІЇ І ЛЮБОВИ, ЯКУ ВСТАНОВИВ І БЕЗПЕРЕРИВНО ПІДДЕРЖУЄ НА ЗЕМЛІ ІСУС ХРИСТОС. (Церква, 1.8)
Основуючи свою церкву, предсказану людям на початку світа, утверджену Божою запорукою, що вона протриває до кінця світу, Ісус Христос, Слово Боже, що напочатку було в Бога; Усе через Нього повстало і ніщо, що повстало, не повстало без Нього (Ів. 1.2,3), надав їй Божих рис із одного боку, а спираючи поширення цієї Церкви на людях з другого боку, включив у свою Божу Установу людський елемент. Церква таким чином є одночасно і БОЖА І ЛЮДСЬКА, ЦЕРКВА Є БОГОЧОЛОВІЧА ІСТОТНІСТЬ, як і Ісус Христос є БОГ І ЧОЛОВІК. Одне і друге є таїнства, незбагнені для нас, людей. Цю саму істину висловлюємо в нашому Символі Віри: «Вір’ю в СВЯТУ, ЄДИНУ, СОБОРНУ І АПОСТОЛЬСЬКУ ЦЕРКВУ». Церква, яка є твором Божим, установою самого Бога, з своєї природи є СВЯТА. Вона свята ще й тому, що посідає всі засоби освячувати повсякчасно людей і по всі часи вилонює з себе святих. Факт, що церква є Божого походження і факт повсякчасної Божої наявности в церкві та безперервного Божого діяння в цій же церкві домагається, щоб церква ця була одна, ЄДИНА. Але ж ця церква встановлена для всіх людей. І тому всюди в світі, де б ця Божа Установа не заіснувала, вона мусить пов’язатися у цю єдність, в першій мірі в єдність віри, а далі в єднання тієї самої цілеспрямованості і в єднання співжиття Божих спільнот. Таке всесвітнє поширення церкви і одночасно її з’єднання у вірі — це ВСЕЛЕНСЬКІСТЬ (з грецька – католицькість). Це те, що висловлюємо терміном: СОБОРНА ЦЕРКВА. Але поширення церкви по всьому світі мусить проходити на тих самих основах і випливати з того ж самого джерела. Цим джерелом були апостоли, а їх продовжувачами є єпископи. Щоб ця єдина, свята, соборна і апостольська Церква могла існувати з всіми вище поданими атрибутами, то всі церкви зі своєю власною традицією, яку деякі з них зберігають з апостольських часів, творять ПОМІСНІ (партикулярні) церкви і користуються власним правопорядком. У питаннях ВІРИ всі такі церкви — ОДНА ЦЕРКВА, у правопорядку і судовласті вони окремі ПОМІСНІ ЦЕРКВИ. Так отже, де тільки вірні збираються в ім’я єднання віри і у спільноту віри так, як це встановив Ісус Христос, там є Церква.
Досі з наших міркувань про церкву мусимо ствердити, що церква не є з цього світу, а проте вона існує у цьому світі. Вона має ВІЧНУ свою місію у світі, що є ПРОМИНАЮЧИЙ і мінливий. Вона НЕ ПІДЛЯГАЄ ЗМІНАМ щодо суті найістотніших своїх істин, а проте вона міняє СВОЮ ЗОВНІШНЮ ФОРМУ в своєму історичному існуванні. Вона БОЖА УСТАНОВА , якій дано Божу обітницю, що «врата адові не подолають її (Мат. 16:19) і в тому самому часі вона є тлінним твором людських рук, що здвигають і оформляють її зовнішній вигляд. Вона МІСТИЧНЕ ТІЛО ХРИСТА, і одночасно вона людськими засобами юридично сформована і юридично організована спільнота людей. Хід історії людства розкриває, як Божі задуми повсякчас здійснюються людськими заходами і як Божі Задуми перемагають людську слабкість; як ВІЧНЕ переплітається з ДОЧАСНИМ, а однак ні одне, ні друге не затрачує своїх властивостей.
Церковна ієрархія
Як не дивно, в євангеліях говориться тільки два рази про Церкву як Божу установу і два ці рази говорить про це євангелист Матей. Перший раз св. ап. Матей (16: 13-19) передає дуже проречисто тло, на якому виринуло найважливіше для всього християнства питання. Текст цей такий: «Прийшовши Ісус до землі Кесарії Пилипової, питав своїх учнів, кажучи: «За кого народ уважає Сина Чоловічого»?
Вони ж відповіли: «Одні за Івана Хрестителя, другі за Іллю, інші ж за Єремію, або за одного з пророків». Він же каже до них: «А ви, за кого Мене маєте»? А Симон Петро у відповідь сказав: «Ти Христос, Син Бога живого»! А Ісус, відповідаючи, промовив до нього:»Блаженний Ти, Симоне, сину Йони, бо не тіло і кров тобі це об’явили, а Отець мій Небесний. І кажу тобі: «ТИ Є ПЕТРО (скала) І НА СКЕЛІ ЦІЙ ЗБУДУЮ Я СВОЮ ЦЕРКВУ І СИЛИ АДОВІ НЕ ПЕРЕМОЖУТЬ ЇЇ! І КЛЮЧІ Я ДАМ ТОБІ ЦАРСТВА НЕБЕСНОГО І ЩО ЗВ’ЯЖЕШ ТИ НА ЗЕМЛІ, БУДЕ ЗВ’ЯЗАНЕ НА НЕБІ, А ЩО РОЗВ’ЯЖЕШ ТИ НА ЗЕМЛІ, БУДЕ РОЗВ’ЯЗАНЕ НА НЕБІ»! Всестороння аналіза цього місця св. Письма устійнила не тільки виникнення з цих слів Христової Церкви, але й повноту влади в церкві, дану св. Петрові і його наслідникам. Другий раз цей сам євангелист (Мат. 18: 15-18) вживає слова «церква» у зв’язку з розповіддю цього ж євангелиста про царство небесне. Цей текст такий. «Коли ж провиниться проти тебе твій брат, то скажи йому це між тобою самим і ним. Коли тебе послухає, ти придбав свого брата. А коли не схоче послухати він, візьми зі собою ще одного, або двох свідків. А коли він не послухає їх, скажи церкві. Коли ж він і ЦЕРКВИ не послухає, то хай буде він як поганин і митар»! Безпосередньо після цього цей євангелист наводить слова Христові: «ВОІСТИНУ БО КАЖУ ВАМ (до всіх апостолів): ЩО ТІЛЬКИ ЗВ’ЯЖЕТЕ НА ЗЕМЛІ, БУДЕ ЗВ’ЯЗАНЕ НА НЕБІ, А ЩО ТІЛЬКИ РОЗВ’ЯЖЕТЕ НА ЗЕМЛІ, БУДЕ РОЗВ’ЯЗАНЕ НА НЕБІ»! Це слова, звернені до всіх апостолів і незвичайно промовиста в них та обставина, що ті самі слова встановлення і передачі ВЛАСТИ в церкві відносяться і до найвищого проводу у цій церкві, до Петра, і до всіх інших АПОСТОЛІВ, чи їх наслідників Бо ж апостоли, яких Господь наш вибрав і послав навчати всі народи, одержали ВЛАСТЬ безпосередньо від Ісуса Христа і то в такій самій мірі, як ця власть була дана св. Петрові.
У церкві, встановленій Ісусом Христом, є дві центральні маґістралі церковної власти, які виводяться з одного й того самого джерела. РИМСЬКИЙ АРХИІЄРЕЙ, ЯК НАСЛІДНИК св. ПЕТРА, МАЄ ВЕРХОВНУ ВЛАДУ В ЦІЛІЙ ЦЕРКВІ, ВЛАДУ, ВСТАНОВЛЕНУ ІСУСОМ ХРИСТОМ. Ця власть, отже, не виводиться з волі і рішення єпископів, ані через процедуру самого вибору. Ця власть походить від самого Ісуса Христа. ЄПИСКОПИ, ЯК НАСЛІДНИКИ АПОСТОЛІВ, МАЮТЬ ВЛАСТЬ, ЩО ДАНА ЇМ ІСУСОМ ХРИСТОМ. Ця власть установлена Ісусом Христом і ця власть НЕ Є делегована від Римського Архиієрея, а походить безпосередньо від Ісуса Христа.
Римський архиієрей управляє цілою церквою. Він є центром усієї ВСЕЛЕНСЬКОЇ ЦЕРКВИ і несе відповідальність за всі церковні одиниці.
Кожний єпископ має під своєю ВЛАДОЮ повірену йому церкву. Крайові єпископи, ієрархічно з’єднані з собою, управляють церквою даного краю, або обряду. Всі разом, якоюнебудь територією вони не управляли б, ТВОРЯТЬ СОБОРНО КОЛЕГІЮ ЄПИСКОПІВ, у якій Головою є Римській Архиіерей. Цю структуру церкви, яка в загальному існувала від самого початку наново спрецизував і догматично оформив Ватиканський Собор II у своїй Доґматичній Конституції Церкви. У розділі третьому під титулом: ІЄРАРХІЧНА СТРУКТУРА ЦЕРКВИ у точці 18 читаємо:
«ЦЕЙ НАЙСВЯЩЕННІШИЙ СОБОР, ідучи по стопах ПЕРШОГО ВАТИКАНСЬКОГО СОБОРУ, НАВЧАЄ І ПРОГОЛОШУЄ ОЦИМ ЗБОРОМ, ЩО ІСУС ХРИСТОС, ВІДВІЧНИЙ ПАСТИР, УСТАНОВИВ СВОЮ СВЯТУ ЦЕРКВУ, ПОСИЛАЮЧИ АПОСТОЛІВ ТАК САМО, ЯК І ВІН САМ БУВ ПОСЛАНИЙ ОТЦЕМ, (пор. Ів. 20:21) ВІН ПРАГНУВ, ЩОБ ЇХ НАСЛІДНИКИ, А САМЕ ЄПИСКОПИ, БУЛИ ПАСТИРЯМИ В ЙОГО ЦЕРКВІ АЖ ДО КІНЦЯ СВІТУ». «ЩОБ ЦЕЙ ЄПИСКОПАТ БУВ ОДИН І НЕПОДІЛЕНИЙ, ВІН ПОСТАВИВ СВ. ПЕТРА ПОНАД ІНШИМИ АПОСТОЛАМИ І ВСТАНОВИВ У НЬОМУ ПОСТІЙНЕ І НАОЧНЕ ДЖЕРЕЛО ТА ОСНОВУ ОДНОСТИ У ВІРІ ТА СПІЛЬНИХ ВЗАЄМИНАХ. І ВСЕ ТЕ НАВЧАННЯ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ, ПОСТІЙНІСТЬ, СИЛУ І РАЦІЇ СВЯЩЕННОГО ПЕРШЕНСТВА РИМСЬКОГО АРХИ ІЄРЕЯ, ЯК І ПРО ЙОГО НЕПОМИЛЬНИЙ АВТОРИТЕТ НАВЧАННЯ, ЦЕЙ СВЯЩЕННИЙ СОБОР ПОДАЄ ТВЕРДО ДО ВІРУВАННЯ ВСІМ ВІРНИМ».
«ПРОДОВЖУЮЧИ ЦЕ САМЕ ЗАВДАННЯ; РОЗ’ЯСНЯТИ ВЧЕННЯ, ЯКЕ ПОЧАВ ПЕРШИЙ ВАТИКАНСЬКИЙ СОБОР ВИРІШИВ ПРОГОЛОСИТИ І ПРОКЛЯМУВАТИ ДЛЯ ВСІХ ЛЮДЕЙ ЙОГО НАВЧАННЯ ВІДНОСНО ЄПИСКОПІВ, НАСЛІДНИКІВ АПОСТОЛІВ, ЩО ВОНИ РАЗОМ ІЗ НАСЛІДНИКОМ ПЕТРА, НАМІСНИКОМ ХРИСТА І ВИДИМИМ ГОЛОВОЮ УСІЄЇ ЦЕРКВИ, УПРАВЛЯЮТЬ ДОМОМ ЖИВОГО БОГА».
«ТАК, ЯК РОЛЯ, ЯКУ ГОСПОДЬ ВІДДАВ ІНДИВІДУАЛЬНО ПЕТРОВІ, ПЕРШОМУ МІЖ АПОСТОЛАМИ, Є ПОСТІЙНА І БУЛА ПОДУМАНА, ЩО ВОНА ПЕРЕЙДЕ НА ЙОГО НАСЛІДНИКІВ, ТАК ТАКОЖ І УРЯД АПОСТОЛІВ ЖИВИТИ ЦЕРКВУ Є ПОСТІЙНИЙ І БУВ ПОДУМАНИЙ ТАК, ЩОБ ВІН ПРОДОВЖУВАВСЯ БЕЗ ПЕРЕРИВУ СВЯЩЕННИМ ЗБОРОМ ЄПИСКОПІВ. ТОМУ ТО ЦЕЙ СВЯЩЕННИЙ СОБОР НАВЧАЄ, ЩО З БОЖОЇ УСТАНОВИ ЄПИСКОПИ ЗАЙМАЮТЬ МІСЦЕ АПОСТОЛІВ, ЯК ПАСТИРІ ЦЕРКВИ І ХТО СЛУХАЄ ЇХ, СЛУХАЄ ІСУСА ХРИСТА, А ХТО ПРОТИВИТЬСЯ ЇМ, ПРОТИВИТЬСЯ ХРИСТОВІ І ТОМУ, ХТО ЙОГО ПОСЛАВ». (Лука 10: 16)
Про практичну СПІВВЛАСТЬ ЄПИСКОПІВ керувати Церквою говорить точка 22: «ТАК, ЯК З ВОЛІ ГОСПОДНЬОЇ СВ. ПЕТРО Й ІНШІ АПОСТОЛИ ТВОРИЛИ АПОСТОЛЬСЬКУ КОЛЕГІЮ, В ПОДІБНИЙ СПОСІБ РИМСЬКИЙ АРХИІЄРЕЙ, ЯК НАСЛІДНИК ПЕТРА, І ЄПИСКОПИ, ЯК НАСЛІДНИКИ АПОСТОЛІВ, Є З’ЄДНАНІ РАЗОМ». До цього місця є соборовий відклик (посилання) у примітці: «Всі єпископи, що перебувають у єднанні з Папою і у єднанні зі всіма співєпископами, творять колєґіяльне тіло, яке є найвищою владою керувати церквою. Ця найвища власть здійснюється не тільки тоді, коли ця колєґія виступає як вселенський Собор, але й іншими формами колєґіяльної акції». У Догматичній Конституції про церкву у точці 23 ще раз увиразнюється ця наука Церкви про Церковну Ієрархію.
«РИМСЬКИЙ АРХИІЄРЕЙ, ЯК НАСЛІДНИК ПЕТРА, Є ПОСТІЙНИМ І ВИДИМИМ ПРИНЦИПОМ ТА ОСНОВОЮ ЄДНОСТИ ТАК ЄПИСКОПІВ, ЯК І МНОЖЕСТВА ВІРНИХ. НАТОМІСТЬ ПООДИНОКІ ЄПИСКОПИ Є ВИДИМИМ ПРИНЦИПОМ І ОСНОВОЮ У СВОЇХ ПООДИНОКИХ ЦЕРКВАХ: ЯКІ ОФОРМЛЕНІ НА ЗРАЗОК ВСЕЛЕНСЬКОЇ ЦЕРКВИ». «У ТИХ ЦЕРКВАХ І З ТИХ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ЦЕРКОВ ТВОРИТЬСЯ ОДНА І ЄДИНА КАТОЛИЦЬКА (Вселенська) ЦЕРКВА». Св. Кипріян висловлює те саме словами: «Одна церква, що складається з множества членів по всьому світі».
«ТОМУ ПООДИНОКІ ЄПИСКОПИ РЕПРЕЗЕНТУЮТЬ СВОЮ ЦЕРКВУ, АЛЕ УСІ РАЗОМ У ПОЄДНАННІ З ПАПОЮ РЕПРЕЗЕНТУЮТЬ ЦІЛУ ЦЕРКВУ, БУВШИ ЗЛУЧЕНІ РАЗОМ ЗВ’ЯЗКОМ МИРА, ЛЮБОВИ І ЄДНОСТИ». «Поодинокі ЄПИСКОПИ, які очолюють поодинокі церкви, виконують свою пастирську владу над собі повіреною частиною Божого люду, не над іншими церквами, ані над вселенською Церквою».
«ОДНАК ЯК ЧЛЕНИ ЄПИСКОПСЬКОЇ КОЛЄҐІЇ І ПРАВНІ НАСЛІДНИКИ АПОСТОЛІВ, ВОНИ ЗОБОВ’ЯЗАНІ З ХРИСТОВОЇ УСТАНОВИ І НАКАЗУ ДБАТИ ПРО ВСЕЛЕНСЬКУ ЦЕРКВУ».
Таким чином 20 століть ходу історії людства з виразною тенденцією централізувати всю власть у церкві в одних тільки руках, нарешті проломив цей догматичний Документ; заставив всі церкви зревідувати свої погляди і отворив широко двері до поєднання у ЄДИНІЙ, СВЯТІЙ, СОБОРНІЙ І АПОСТОЛЬСЬКІЙ ЦЕРКВІ.
До питання власти у церкві треба ще додати одне вияснення. ВЛАСТЬ У ЦЕРКВІ, безпосередню і встановлену Ісусом Христом, МАЮТЬ ЄПИСКОПИ, ОЧОЛЕНІ НАСЛІДНИКОМ СВ. ПЕТРА. СВЯЩЕНИКИ, хоч би й найвищого титулу, не користуються цією владою. Їх влада не їхня, а делегована і узалежнена від їхнього єпископа. Священики у Церкві — це помічники єпископа, делеговані єпископом допомагати йому у пастирській праці.
