Свіжий номер

5(505)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

На маргінесі появи «Церковних вістей»

Читаючи Церковні Вісті ч. 2 не хочеться вірити, що це справді писала українська людина ще й до цього душпастир з докторським титулом? І знова мимоволі насувається думка, як людина з того рода поглядами, могла попасти на пост співвідповідального за долю УКЦеркви у В. Британії — канцлера екзархату? Він докладає всіх сил, щоби за всяку ціну добитись перемоги над зненавидженими ним людьми, установами а навіть над величною особою нашого Ісповідника Віри — Патріярха Йосифа.

Леся Українка писала, що огнисте слово меч заступить. І приходиться мимоволі запитати, а що може заступити слово сповнене злоби, ненависти й неправди? Таке слово стає отрутою для душі! Ось деякі думки о. канцлера взяті із його писань.

Єпископ Горняк був і є за патріярхат, але легально наданий. По перше, о. канцлеру, як докторові богословських наук напевно відомо, що ні оден із східніх патріярхатів не був ніким наданий, але даною Церквою проголошений, й вже опісля визнаний Римом й іншими Церквами. Отже при чому тут «легально признаний»? Коли єп. Августин справді за патріярхат, то чому у його Послані яке своїм вістрям звернене саме проти проголошення патріярхату зроблено стільки зусиль, щоби переконати нас, що «ніякого патріярхату здолу осягнути не можна, що це суперечить церковним законам. З нашого екзархату видворено двох священиків тільки тому, що вони у своїй совісті вважали своїм обов’язком поминати Голову нашої УКЦеркви Патріярхом? Чому по церквах офіційно заборонено співати молитву за патріярха, яку співають по всіх наших церквах? Чому з канцелярії єпископа вийшло стільки заяв, інтерв’ю і інформацій спрямованих лише на те, щоби принизити особу Патріярха, осмішити рух за патріярхат, доказати, що весь той рух, це діло кількох осіб, які бажають на церковному полі робити собі славу? Що це не є поважний рух поблагословлений Блаженнішим а замах групки ребеліянтів на особу єпископа? Чи так виглядає праця для добра нашої Церкви, для закріплення патріярхальної ідеї та її зрозуміння? Чи так має бути осягнена ЄДНІСТЬ НАШОЇ ЦЕРКВИ під кождим оглядом? Всім нині є відомим факт, що єп. Горняк належить саме до тих трьох з поміж наших єпископів, які підчас Другого Ватиканського Собору своїм відтягненням підписів зпід домагання всього нашого єпископату, щоби справа признання нашій Церкві патріярших прав була поставлена на порядку нарад Собору. Всім нині відомо, що делегати-обсерватори з Москви, поставили вимогу, щоби недопустити до обговорювання справ нашої Церкви на Соборі. Серед наших єпископів знайшовся такий, який поставив добро Риму понад добро своєї Церкви й своїм відтягненням підпису унеможливив на довгі роки вирішення нашого патріярхату. Всім відомо, що єпископ Горняк дуже гострим, зневажливим листом, запротестував проти створення корпорації «Св. Софія», яка мала стати матеріяльною базою для нашого патріярхату і тим самим унезалежнила його від всякої ласки. Єп. Горняк у свому горезвісному послані з осені 1975 недвозначно заявив, що він в першу чергу є лояльний Папі. Це можна розуміти, що він не уважає потрібним бути лояльним супроти Голови своєї УКЦеркви. Або бандерівці захотіли рядити в церкві, твердиться у Церковних Вістях. Це казка, яка немає жадного потвердження. Але чому церковні круги у своїй полеміці та напастливих наклепах спираються на фактах несовісних людей? Як ці питання маються в загальному відомо, бо про це писалося нераз і не два. Прямо збігом обставин на терені В. Британії патріярхальний рух отримав всебічну підтримку від бандерівців, як теж зрештою і від поодиноких людей із інших середовищ. Але тому, що бандерівці тут найрухливіші, добре зорганізовані, то ця допомога витискає своє пятно на цілому рухові, що є самозрозумілим. А що СУБ, як центральна громадська організація, дав теж патріярхальному рухові всецілу підтримку і це дало нагоду деяким несовісним людям переїхатись як по бандерівцях так і по СУБ-ові, а при тому й по особі нашого Каторжника, Патріярха Йосифа. За тими несовісними людьми пішла наша церковна адміністрація. Пішла організована нагінка на патріярхальників, як на «заколотників», «фашистів», що в церкві хочуть слави добувати, що церкві хочуть накинути свою владу. А фактично нагінка пішла лише тому, що патріярхальники отверто виступили проти розкольницьких виступів та заряджень єпископа, який діє проти особи нашого Патріярха та його ідей. Він це робить так серед своїх як і серед чужих, що спричиняє шкоду нашій Церкві. За це посипались громи на наші голови, що ми «проти Церкви», «зміряємо до схизми», «тероризуємо послушних єпископові священиків» а наш Патріярх «сіє роздор в Церкві», веде до розколу». Ми домагались і домагаємось одного: щоби наша Церква остала «НАШОЮ ЦЕРКВОЮ, невід’ємною частиною нашої ЦЕРКВИ МАТЕРІ В УКРАЇНІ під проводом нашого патріярха. Ми протиставимось всяким намаганням ділити нас на якісь візантійські обряди, Екзархати і т. д.

Запитуємо о. канцлера, хто почав усувати з нашої Церкви зовнішні атрибути українства як: вишивки, різьбу, хоругви, хоровий спів, брацтва, сестрицтва, церковні комітети та всякі національно-релігійні святкування. Хто зміряє до того, щоби мирянський елемент відсунути зовсім від втручання у церковне життя в добі після постанов Другого Ватиканського Собору? Хто бажає бачити мирян лише такими, що мають давати свою жертву, молитись і спокійно слухати. Пригадаймо, як виглядали у нас всякі наради, конференції. Кожний голос відмінної думки був сприниманий, як замах на «авторитет церкви».

Отже не бандерівці захотіли рядитись в церкві, але зорганізовані миряни, які (серед яких є чимало небандерівців) не хотіли допустити до відірвання частини нашої УКЦ у Великій Британії від МАТІРНОЇ ЦЕРКВИ в УКРАЇНІ та до перетворення її на церкву візантійську чи якусь іншу, чужу нашій духовості.

О. канцлер твердить, що патріярхальники руйнують нашу церкву, як комуністи. Хто в це повірить? Коли люди виступають проти злодіянь єпископа чи священика то не тому, що він священик чи єпископ, але тому, що вважають, що він діє на шкоду нашої ЦЕРКВИ і народу. Це в ніякому разі не є виступ проти Церкви чи церковної влади. Коли з одної сторони вноситься роздор у нашу Церкву, не признається морального й законного авторитету Голови нашої Церкви, а з другої — перед чужим світом неправдивими заявами приносить школу нашій Церкві, то є невпорядку. Коли єпископ боронить чужі закони накинені нашій Церкві, а не боронить наших прадідних прав та законів, то він діє на шкоду нашій Церкві. Найвищим авторитетом в нашій Церкві є наш Патріярх Йосиф. Чи ми його будемо називати Патріярх, чи Верховний Архиєпископ чи Митрополит, — це неважно. Основне, він являється Головою нашої Церкви. Коли пробується шукати інших авторитетів серед чужих, щоби унезалежнитись від свого проводу, то це є на шкоду нашої Церкви. З такими будемо боротись. Знову висувається твердження, що мовляв Блаженніший не має юрисдикції поза межами львівської митрополії. Коли чужі чинники унеможливили йому виконувати обов’язки на території його митрополії, коли ватиканські політики унеможливлюють йому всякими крутійствами виконувати ці обов’язки над вірними розсіяними по цілому світі — то чи є нашим моральним правом, ті заборони піддержувати? Звичайно ні! Нашим обов’язком є стати в обороні прав нашої Церкви і Патріярха.

Покійний митрополит Андрей виконував свої обов’язки над своїми вірними на еміграції. Він відвідував їх, заступався за них і врешті добився для них своїх єпископів, тобто своєї автономної самоуправи. Він висвячував для них єпископів, помимо спротиву латинського єпископату. То чому ж ці права відбирається нашому Ісповідникові Віри, Блаженнішому Йосифові?

Чи маємо в покорі приймати заборону нашої Церкви в СССР? Ради чого? Дроблення нашої Церкви на еміграції на всякі самостійно діючі екзархати, але під контролею та опікою територіяльних латинських Церков, без можливости затримати свою ідентичність та духову ЄДНІСТЬ — це свідоме розбивання нашої ЄДНОСТИ, а поруч з тим приспішення асиміляційного процесу. Творення та справне функціонування нашого Патріярхату — це наш порятунок від заглади яку нам готують наші вороги, що є ворогами Христової Церкви та й деякі церковні кола. Коли ми всі, то є єпископи, священики та миряни поможемо нашому Патріярхові закріпити патріярхат УКЦ, то тоді і неприхильні нам зараз ватиканські чинники будуть змушені з тим фактом примиритись. А коли ми лише деклямуємо, що ми теж за патріярхат, але робимо все можливе, щоби помогти чужим не допустити до росту нашого патріярхату, то фактично копаємо під ними яму ще на довгі роки.

На хвилину забудьмо про писання отця канцлера. Погляньмо на справу в цілому. Вже довгі роки існував Патріярхальний Комітет у В. Британії, який діяв під патронатом єп. Горняка. Колиж назрів конфлікт між вірними а єпископом, то що зробила церковна влада, щоби запобігти конфліктові? Абсолютно нічого. Противно, все вказує на те, що конфлікт був комусь потрібний і корисний. Замість полагодити конфлікт у зародку, єпископ відтягає священиків від участи в нарадах Патр. Комітету, а з пастирського листа єп. Августина ми почули, що Патр. Комітет діє без апробати єпископа, що це є лише групка змовників, які прагнуть на церковному полі слави добувати. Так церковна влада поставилася до бажань подавляючої більшости своїх вірних, прозвавши їх «заговірниками», «заколотниками» тощо. Або прямо людьми, що прагнуть рядити в церкві. Замість дискусії, замість батьківського слова правди ми почули протилежне до цього. А за тим пішли всякі акції «для оборони правопорядку в церкві» від «заговірників», «заколотників». До оборони покликано англійську поліцію. Зорганізовано «оборонців правопорядку», які свою функцію зрозуміли (чи були так наставлені), щоби своєю поведінкою провокували людей у церкві й поза і тим оправдати виклик поліції. Нажаль, церковна влада, до якої зачисляв себе о. канцлер, ні пальцем не кивнув, щоби зліквідувати бешкети, як у церкві так і поза нею. Замість переслухати обидві сторони та вплинути, щоби не було більше компромітуючих виступів, пішли односторонні доноси до поліції, до церковних чинників і до Риму. Пішли неправдиві вияснення до чужої преси. Вершком цієї ситуації була заборона багатьом мирянам, немилих єпископові, вчащати до церкви. До цього варто згадати зливу пасквілів проти нашого Патріярха, та анонімних листів, які мають на собі пятно духовної освіти. Чи це є доказ християнської любови? Чи це є завданням духових пастирів сіяти незгоду та ширити роздор і спричиняти моральний упадок серед своїх вірних? Нажаль, у Церковних Вістях вістря звернено не проти ворогів народу і Церкви, але проти своїх братів та Голови нашої Церкви. Чиж це не є явна акція на розбиття нашої церковної ЄДНОСТИ? Ці факти підтверджує спільний лист наших отців до Блаженнішого Йосифа з 5 листопада 1975 року поміщеного у Церковних Вістях ч. 2, стор. 7-9, а ще більше лист о. канцлера до наших єпископів з лютого 1976 яким намагався примусити Блаженнішого щоби відкликав проголошення патріярхату для нашої Церкви або уступив зі свого посту.

Ось що пишеться у Церковних Вістей ч. 2. — «Отож у відповідь великій нарузі та всім богохульним теревеням новітніх «церковних прокурорів» і заприсяжених заговірників ми остерігаємо тих, що мають ще віру в бога, любов до Божої Матері і релігійний змисл: Людоньки добрі! Проганяйте зі своїх хат і зі своїх громад новітних «Свідків Єгови»! «Паліть безпощадно їх бюлетені, летючки та обіжники, бо ці «визволителі» найперше визволять Вас з Вашої кишені…» Ось так це добрий пастир, люблячий духовний отець закликає до єдности, любови та всепрощення. То чого ж дивуватись, що нині вірні з такої церкви, де голосять такі науки духовні отці, — тікають. Заборонами і цькуванням своїх вірних, називаючи їх «заколотниками» чи «розкольниками», о. канцлер скоро залишиться «без стада». Силою нині до церкви не заженеш нікого. Церква основана не на сухих законах а на християнській любові та євангельській правді.

Плазування перед чужими, принижування всего рідного. Ще на початку конфлікту о. канцлер в дописі до газети Української Думки написав, що священики не можуть брати участи у вуличних демонстраціях в обороні В. Мороза, бо ще невідомо чи той Мороз не комуніст. Так висловився наш отець про людину українського роду, яка своє життя посвятила для збереження духових вартостей українського народу.

Для о. канцлера Валентин Мороз невартий оборони, але у одному листі о. канцлер написав: «Ви дуже помиляєтесь, копи твердите, що Ватикан нам чужий…» Рівночасно про Блаженнішого писалося, що ця людина шукає слави і почестей. А громадські організації лише витягають від людей гроші. А бандерівці на церковному полі хочуть робити політику. Що патріярхальники «нищать свою Церкву негірше від комуністів».

Світоч Вселенської Христової Церкви Ісповідник Віри Патріярх Йосиф — для о. канцлера — людина, що шукає почестей! Патріярх який 18 років незламно видержав тортури — для него, це звичайний шукач почестей! (і тому за Патріярха не можна молитись у своїй церкві). А коли поляк Д. Моравскі написав, що йому незрозуміле таке ставлення українського єпископа та його канцлера, то отець канцлер змісця написав повчаючого листа до редакції журнала Культури. Але на заміти своїх людей, на зарядження Голови своєї Церкви, то отець канцлер не спішиться відповідати, хіба такою плиткою полемікою, як у Церковних Вістях. Для о. канцлера свої це «розкольники», це «збаламучені люди» це «гірші від комуністів». Неправдиві дописи чи інтерв’ю в чужій пресі — це в порядку. Вірним не дає річевої відповіді, але грозить карами. Вчинити бунт проти свого Голови УКЦеркви — це в порядку. Кликати чужу силу собі на поміч — це в порядку. Але постояти за своїм (Морозом, ідеями Блаженнійшого, чи за утвердження патріярхального устрою), дати моральну допомогу своїм установам, признати вірним однакові права у своїй Церкві — то це для о. канцлера щось не до подумання. Це противиться його душі.

Вселенскість Церкви розуміє як постепенне злиття всіх ріжнородних Церков у одну латинську Церкву. Хвилево ще обряд наш може бути затриманий, мова вже не конче. Бож, що ми будемо робити, коли за 50 років вже мало хто буде розуміти по-українськи (слова о. д-р. Орача). Для нього чуже право над нами — твердий закон, ненарушимий, але постояти за свої власні права, домогтися признання тих прав — то «ребелія», «схизма», «новітні прокурори», чи «Свідки Єгови».

Оця втеча від національних проблем загнала отця канцлера у тупик, з якого йому трудно вирватись. Ми поручаємо не палити, але читати Церковні Вісті, бо це найкраще відкриє перед нами хто є о. канцлер єпископської канцелярії у Великій Брітанії.

Поділитися:

Популярні статті