2 і 3 червня цього року в угорських містах Ніредьгаза і Гайдудорог відбулися святкування – 100 років тому (8 червня 1912-го) буллою Christifideles graeci Папи Пія Х була сформована Гайдудорозька єпархія для угорських греко-католиків. І хоч історія Угорської Греко-Католицької Церкви тісно пов’язана з Мукачівською єпархією та Румунською Греко-Католицькою Церквою, ще до свого юридичного оформлення вона мала особливі риси. А шлях, який здолала до часу свого визнання у 1912 році, є цікавим і неповторним порівняно з іншими Східними Католицькими Церквами.
Рання доба
Перші сліди візантійської церковної традиції на території Угорщини можна знайти вже у Х-ХІ століттях. Існують відомості, що у Х столітті одна з місійних митрополій Константинопольського патріархату включала частину сучасної Угорщини. А в 952 році угорський князь Дьюла прийняв хрещення в Костантинополі. Саме під його протекцією на угорських землях почали розвиватись церковні осередки візантійського обряду. Проте з приходом західних місіонерів поширення християнства в його візантійській формі серед угорців було зупинене. Перший король Угорщини Іштван, внук князя Дьюли, орієнтувався на Рим, звідки отримав корону від Папи Сильвестра ІІ в 1000 році, але не забував і про зв’язки з Константинополем. Іштван (Стефан) збудував монастир візантійського обряду неподалік міста Еспрема, а в самому Царгороді заснував центр для паломників із Угорщини. Син короля взяв за дружину візантійську прин-цесу. Цікавим є той факт, що під час правління короля Ласло, коли Угорщина була майже повністю римо-католицькою, угорським священикам дозволяли одружуватися, незважаючи на римські заборони, що свідчить про стійкі візантій-ські впливи ще в ХІ столітті. У цей період існувала й чимала кількість східних монастирів, в яких жили як місцеві уродженці, так і вихідці з Київської Русі, Візантії. У той же час в обителях Київської Русі часто жили монахи-угорці, наприклад, преподобні Мойсей Угрин та Єфрем Новоторжський, а їхній брат св. Георгій Новоторжський загинув мученицькою смертю разом зі святим князем Борисом на ріці Альті. Християнство візантійського зразка на території Угорщини майже зовсім занепало аж після татаро-монгольської навали. З того часу східне християнство на угорських теренах є прерогативою виключно національних меншин: українців-русинів, румунів та сербів.
Мукачівська єпархія
Після внутрішніх міжусобиць по смерті київського князя Володимира Великого у 1015 році король Іштван приєднав Закарпаття до Угорського королівства. Місцева Мукачівська єпархія візантійського обряду, перші згадки про яку датуються 1491 роком, вже не входила до юрисдикції Київського митрополита (раніше вона, найбільш імовірно, була частиною Київської Церкви), проте її основа закладена місіонерами з галицьких земель, київських і подільських в XI – ХІІ століттях. Таким чином паралельно з місцевим угорським християнством східного обряду, яке з часом занепало на користь латинської традиції, на території Угорщини починаючи з XI століття існувала слов’янська єпархія візантійського обряду. Окрім слов’янського православного населення, в Угорщині, у Трансільванії, жили румуни, а після завоювання Сербії турками на угорські землі прибуло багато православних сербів. Самі ж угорці в XV столітті почали масово переходити на протестантизм. Серед тих, хто влився в протестантську реформацію, були й семигородські угорські князі, у володіння яких потрапила Мукачівська єпархія. Намагаючись контролювати всі процеси на підвладних територіях, угорські володарі почали грубо втручатись у життя православної єпархії, привласнивши собі право поставляти єпископів. Цей факт, а також активна місіонерська проповідь з боку єзуїтів та інших латинських орденів змусили мукачівських єпископів і духівництво шукати виходу з кризи. Після кількох десятиліть спроб і помилок в Ужгороді у 1646 році Мукачівська єпархія підписала унію з Римом, проте на цьому проблеми не закінчилися, а навпаки – розпочалися. Прагнучи отримати гарантії непорушності своїх прав з боку Риму і таким чином захиститись як від протестантського впливу, так і від латинського натиску, Мукачівська єпархія потрапила під безпосередню юрисдикцію угорського Егерського єпископа. Післяунійний період для Закарпаття можна сміливо назвати смутою: світські володарі намагались впливати на життя єпархії, Австрійська монархія прагнула тримати все під своїм контролем, а Егерський латинський єпископ хотів «довершити» унію цілковитою латинізацією і мадяризацією закарпатських греко-католиків. Це викликало неабияке обурення духівництва і вірян, які час до часу вдавались до радикальних заяв і повністю розривали стосунки з Егерським владикою. Так було майже до 1771 року, коли Рим вивів Мукачівську єпархію з-під юрисдикції латинського єпископа, залишивши її у підпорядкуванні Остригомського єпископа як митрополита. Саме в цей час не раз робилися спроби об’єднати закарпатців із галицькими греко-католиками. Такий план неодноразово поставав і в самому Римі, проте це суперечило політиці світської та церковної влади Угорщини.
Постання окремої єпархії
Невдачі, що супроводжували угорських очільників у спробах мадяризувати Мукачівську єпархію, спонукали до створення окремої угорської греко-католицької юрисдикції. Але то лише часткова причина появи Угорської Східної Католицької Церкви, оскільки в ХІХ столітті вже була значна кількість греко-католиків угорського походження. Протестанти, які у ХVIII столітті повертались у Католицьку Церкву, воліли переходити в Східну, а не в Латинську. Було багато й колишніх русинів, румунів та сербів, які поступово прийняли угорську ідентичність, проте залишились греко-католиками. Вже у середині ХІХ століття в середовищі цих мадяромовних груп виник рух за впровадження у богослужіння угорської мови, що, звісно, імпонувало угорській світській владі. Проте в Римі таких ініціатив не підтримували. Перший переклад Літургії святого Івана Золотоустого угорською з’явився у 1795 році, а протягом ХІХ століття було ще кілька видань.
У 1863-му в Гайдудорозі група угорців зібралася на нараду і написала листа до Мукачівського єпископа з проханням дозволити відправляти богослужіння угорською мовою. Але ні владика Василь Попович, ні Апостольська столиця, куди він передав прохання, цього не дозволили. У 1866 році Рим «суворо заборонив» мадяризацію богослужінь. Проте вже у 1873-му за підтримки світських володарів був заснований мадярський Гай дудорозький вікаріат із 33 парафій, в яких неофіційно відправляли угорською. У 1896 році Рим знову офіційно заборонив мадярські богослужбові книги. Ситуація почала дещо змінюватись після масового паломництва угорських греко-католиків до Рима в 1900 році. Надія зажевріла, проте Рим формально й далі заборони не скасовував, а українці, які жили на території вікаріату, протестували проти заміни церковнослов’янської угорською.
Добре усвідомлюючи, що Рим ніколи не піде на це, оскільки вважає літургійними тільки латинську, грецьку та церковнослов’янську (для слов’ян) мови, угорці вдались до хитрощів, заявивши про створення єпархії «грецького обряду». В Апостольській столиці погодились із цим, зобов’язавши угорських греко-католицьких священиків вивчати грецьку. Для цілковитого переходу угорських парафій на грецьку мову дали три роки. Нова єпархія була заснована 8 червня 1912-го. До неї увійшло 160 парафій: 68 з Мукачівської єпархії, 8 з Пряшівської, 83 парафії румунських Орадейської та Фагараської єпархій і одна угорська, в Будапешті. Осідком єпископа стало місто Ніредьгаза. Проте виконувати свої зобов’язання перед Апостольським престолом угорці не мали наміру, а Перша світова війна перекреслила навіть формальні спроби запровадження грецької мови у богослужіння. Після війни кількість парафій Гайдудорозької єпархії значно зменшилась через переділи територій у Східній Європі, але в 1924-му було сформовано Мішкольський екзархат для українських парафій, які з часом були мадяризовані.
Сучасний стан
Друга світова війна внесла свої корективи в життя угорської єпархії, оскільки після війни Трансільванія відійшла до Румунії. Але на відміну від греко-католиків у сусідніх Україні та Румунії угорські греко-католики, хоч і зазнавали обмежень з боку прокомуністичного повоєнного режиму, мали змогу легально існувати. Єпископ Міклош Дудаш (1939–1972) брав участь у ІІ Ватиканському Соборі. На сьогоднішній день Угорська Греко-Католицька Церква має Гайдудорозьку єпархію та Мішкольський екзархат і налічує 290 тисяч вірних. Очолює Гайдудорозьку єпархію Петер Кочиш, а Мішкольський екзархат – єпископ Атаназій Орос. Однією з найбільших святинь Угорської Греко-Католицької Церкви, як, зрештою, й цілої Угорщини, є собор св. Архангела Михаїла в місті Маріапоч, де зберігається чудотворна ікона Богородиці. 18 серпня 1991 року під час свого візиту в Угорщину Папа Івана Павло ІІ відвідав цю святиню та відслужив у ній Божественну літургію візантійського обряду.
Анатолій Бабинський
