Ще так недавно, бо всього півтора року тому, пронеслись слова історичного Послання Патріярха Отця Йосифа, скеровані до всього українського народу на матірних українських землях і в країнах його нового поселення. Основною ідеєю цього Послання було ПОЄДНАННЯ ВСІХ НАС В ХРИСТІ ГОСПОДІ. Пронеслися ці слова, та мабуть не дійшли до так часто глухих вух української громади у світі. А тимчасом життя вимагає, якщо хочемо пережити й не загинути на дорозі нашого історичного буття, здійснення цього поєднання. Передумовою поєднання в Христі знову ж є ніщо інше як докорінне, не механічне й поверхове, замирення. ЗАМИРЕННЯ ДУШ. Бо коли приглядатися життю української спільноти на всіх просторах землі, не можна позбутися враження, що якраз тут, в душах українських людей, немає миру.
Знаходимося в передріздвяному часі і обходитимемо велике свято ХРИСТОВОГО РІЗДВА, празник кожної української родини і великої всесвітньої української родини. Будуть накриті трапези, проспівають прегарні колядки будуть висловлені тисячі і десятки тисяч гарних побажань, тощо. Поверхово і календарно, навіть два рази, обходитимемо цей роковий празник. І коли будемо щирі зі собою бодай раз у році у ці святкові дні, якщо не захочемо лицемірити, мусимо признатися, що одного не відчуємо в часі РІЗДВА ХРИСТОВОГО й ОДНОГО НЕ ДОВЕДЕТЬСЯ НАМ ПЕРЕЖИВАТИ: ВІДЧУТТЯ і ПЕРЕЖИВАННЯ ПРАВДИВОГО ХРИСТИЯНСЬКОГО МИРУ. ЗАМИРЕННЯ І МИР ХРИСТОВИЙ, оце прегарне євангельське «СЛАВА ВО ВИШНІХ БОГУ І НА ЗЕМЛІ МИР, В ЛЮДЯХ БЛАГОВОЛІННЯ» і далі залишиться у сфері нездійсненних бажань і болючої туги…
Коли б аналізувати атмосферу обходження Різдва українськими людьми в усіх закутинах землі — в в’язничних келіях і морозних лагерах, в препишних люксусових готелях і в маєтних світлицях українських родин і коли б поставити питання, де саме справжня атмосфера РІЗДВА не затроєна, не проникнута ненавистю до брата, не вбита переситом і жаждою слави і влади, коли б питати, де ще є сьогодні справжнє УКРАЇНСЬКЕ І ХРИСТИЯНСЬКЕ РІЗДВО, з болем доведеться відповісти, що його немає там, де воля замінена сваволею у «царських палацах», як це неначе в притчі співається в нашій коляді РІЗДВА, справжнього РІЗДВА не знайдемо. Не знайдемо його і в родинах, в яких немає вже родини, не існують батьки і діти як жива органічна клітина церковної чи світської громади. Не знайдете справжнього РІЗДВА із його глибоким духовним змістом в цілій Церкві. Не знайдете такого Різдва і в нашій Помісній Церкві та її громадах. Там, і будьмо щирі, знайдемо тільки пустелю, на якій блукають людські душі, насичені всім, та, на жаль, не подихом ХРИСТОВОГО РІЗДВА…
Такий образ цьогорічного Різдва змальовуємо не для самої критичної оцінки, а для того, щоб ми всі, без уваги на те, в які ризи зодягаємося, владичі, священичі, а чи мирянські, усвідомили собі, що знаходимося і блукаємо в пустелі, що бракує нам всім РІЗДВЯНОГО МИРУ. Може з болю і терпіння і сострадання з нашими братами народиться в нас велика туга за ХРИСТОВИМ МИРОМ в наших душах. Бо туга — це передвісник миру, це перший крок на шляху до ЗАМИРЕННЯ і в дальшому до ПОЄДНАННЯ В ХРИСТІ.
Згадуючи в часі Різдва бодай в молитві і в думці тих наших братів у самітніх і збірних келіях, і в психушках, і в нелюдьми створених лагерах, з соромом доведеться визнати: В них РІЗДВО — хоч ограблене з трапез, і дарів і блискучих світил, і гласних гулянь, не втратило одного: своєї таїнственної душі. В Них РІЗДВО, це БРАТАННЯ з усіми терплячими, в них Різдво — це ДУХОВНЕ ДИНАМІЧНЕ СВЯТО МИРУ і ЗАМИРЕННЯ З БОГОМ-ТВОРЦЕМ, З ЛЮДИНОЮ—БРАТОМ і МИРУ У ВЛАСНІЙ ДУШІ, замирення із самим собою. В НИХ РІЗДВО — ЦЕ ДУШЕВНЕ ПЕРЕОБРАЖУВАННЯ ЛЮДИНИ, якого основу поклав оцей Ісус з Назарету, який сказав про себе, що немає, де своєї глави приклонити… Чи донесеться до нас бодай подув цього справжнього ХРИСТОВОГО РІЗДВА? Він міг би перетворити, оновити і переобразити наші душі тут!
Тому святкуймо Різдво, не поверхово, а глибинно. І коли ми вже неспроможні — хіба на гучномовні слова — на вияв геройських чеснот прощення, покаяння і любови до брата, спробуймо на хвилинку, коли вже ситі будемо від базарного гамору псевдоріздвяних святкувань, затужити за правдивим РІЗДВОМ і за тими духовними цінностями, які в Різдві зберігаються, затужити за замиренням між українськими душами. ЗАМИРЕННЯ В ХРИСТІ і ПОЄДНАННЯ В ХРИСТІ — НЕХАЙ СТАНУТЬ програмою нашої дії на найближчий час, програмою, яку зачерпуємо з живої криниці нашого рідного РІЗДВА ХРИСТОВОГО!
