Всечесним Отцям Духовним, Преподобним Ченцям і Черницям
та всім Вірним Помісної Української Католицької Церкви
Мир у Господі і наше Архиєрейське Благословення!
Дорогі в Христі Браття і Сестри! Христос Раждається!
«Сьогодні Христос у Вифлеємі від Діви народжується, Безначальний починається, і Слово приймає людське тіло; небесні сили радуються, земля і люди веселяться, волхви Владиці дари приносять, пастирі Народженого прославляють, а ми безнастанно співаємо: Слава на висотах Богу й на землі мир, людям його благовоління» (стихира на Хваліте).
Ось такими і подібними та численними поезіями Свята Церква оспівує воплочення. Народження дитини, це майже містерія природи і має в собі деякі надзвичайності. А тут до дівчини з Назарету архангел Гавриїл каже: «Дух Святий найде на тебе, і сила Вишнього отінить тебе … і ось зачнеш в утробі і породиш сина і наречеш ім’я йому Ісус» (Лк. 1,31-35). Як це зачаття є чудесне і надзвичайне, так і народження незвичайне. Це велика подія також зі сторони Пресв. Тройці, бо Друга Особа, Божа Премудрість, Син Божий, що є «світло від світла, Бог правдивий від Бога правдивого, єдиносущний з Отцем», Слово Боже, що споконвіку було в Бога, що через нього все сталося, що в ньому було життя і світло, — і це Слово з любови до людей тілом осталося і замешкало між нами, щоб кожний хто прийме Його став Божою Дитиною і мав життя вічне.
Св. ап. Павло, застановляючись над тими Божими дорогами кличе: «О глубино багаства, мудрости і знання Божого! Які незбагненні його постанови і недослідимі його дороги»! (Рим, 11,33).
Подібно треба сказати про народження Спасителя від віків довго і з тугою очікуване, пророками предсказане, здійснилося в дуже незвичайний спосіб. Навіть не було місця в родині чи в гостинниці, де Пресв. Діва Марія могла б породити Месію-Богочолоріка. Треба було йти за Вифлеєм, на поля, до печери. Найважніша подія у вселенній відбулася серед крайного убожества.
Але в тому самому часі, при народженні Спасителя діється багато виразних знаків Божих, які ясно і непомильно вказують, що це Дитя, яке лежить в яслах, на сіні, — це сповнення пророцтв про Месію-Спасителя світу, це Син Божий в людськім тілі, а коло нього є Діва Марія-Богородиця.
Ось знаки з неба — знаки Божі:
Ангел, післанець Божий, заспокоює св. Йосифа, «бо те, що в Марії зачалось походить від Святого Духа. Вона породить сина, і ти даси йому ім’я Ісус- Спаситель, бо він спасе народ свій від гріхів» (Мат. 1,20).
Ангел Господній з’являється пастухам і слава Господня їх осіяла: «Звіщаю Вам велику радість, що буде радістю всього народу. Сьогодні народився вам Спаситель, він же Христос Господь».
Над цею вбогою печерою з’явилася велика сила ангелів, які прославляли Бога, промовляючи: «Слава на висотах Богу й на землі мир, людям його вподобання» (Лк. 2,9-14)
Над цею печерою з’явилася і надзвичайна звізда, що припровадила потім трьох мудреців, які «увійшли до храмини й побачили дитятко і впавши, поклонилися йому і принесли йому дари: золото, ладан і миро» (Мт. 2,10-12).
Сорокового дня по народженні, коли принесли Дитятко-Ісуса до єрусалимської святині, приходить праведний Симеон, бере Дитятко на руки і сповнений Святим Духом виголошує величну пісню, що це Дитятко, це спасіння людського роду, це «світло на просвіту поганам і на славу людей твоїх Ізраїля». Є там також Анна пророчиця і вона, побачивши Дитятко Ісуса, «почала прославляти Бога та говорити про нього всім, що чекали визволення Єрусалиму» (Лк. 2,29-38).
Всі ці події є такі прості і рівночасно такі таїнственні, такі радісні та такі сприємливі для кожної людини і в кожного викликують надприродну віру в Божество Ісуса Христа, подив для Божого Провидіння, вдячність Богові, а все це разом наповняє кожного правдою, надприродною радістю — це ж бо народився наш Спаситель, що через нього ми стали дітьми Божими.
Цей подив для таїнства воплочення і радість людей дуже гарно і поетично відтворені в нашій літургії, в канонах і численних стихирах, що такі багаті на глибину думки і красу. Тому, дорогі Браття і Сестри, дуже заохочуємо Вас брати активну участь в різдвяних Богослуженнях та послуговуватися богослужебними книжками, бо з цього будете мати велику духовну радість.
В тому самому дусі вдячности і радости наш нарід прикрасив Різдвяний час своїми звичаями. Саме очікування Різдва є дуже таїнственне, Святий Вечір і Свята Вечеря, символіка дванадцятьох страв і традиційна куття, благий родинний настрій, віншування і коляди є наче доповненням різдвяних Богослужень. Ті численні, такі мельодійні коляди такі нам близькі, хоч дуже старинні, такі повні змісту Євангельського, богословського як також і народнього! Вони докладно представляють саму подію, але також вглиблюються в таїнство воплочення, виявлення нам, в них панує той правдивий, радісний, різдвяний настрій і до того вони кличуть могутнім закликом: Вселенная веселися! Радуйтеся всі людіє! Небо і земля нині торжествують!
Дорогі Браття і Сестри! Завданням празника Різдва Христового є, щоб в особливий спосіб пригадати цю величну подію, що «Бог Предвічний народився, прийшов днесь із небес, щоб спасти люд свій весь». Цю подію ми маємо не тільки пригадати собі, але також її пережити та зробити для життя відповідні висновки і постанови. Тому св. Церква установляє 40-денний піст перед Різдвом, на це є п’ять днів предпразенства тобто приготування до празника, на це є окремі Богослуження. Церква бажає, щоб сповіддю і св. Причастіям ми належно приготовили свої душі.Милосердя і любов Бога до людей були тими рушійними силами, що Слово тілом сталося і замешкало між нами. За те ми повинні віддячитися Богові, а за любов тільки нашою любов’ю до Бога можемо відплатитися.
В цей радісний час, Дорогі в Христі Браття і Сестри, хочемо знова звернути Вашу увагу на недалекий вже, надзвичайної ваги і надзвичайно радісний ювілей, 1000-ліття хрещення України-Руси. Правда, ми всі свідомі того і покірно дякуємо Богові, що світло Христової Євангелії на наших землях вже проповідував св. ап. Андрій Первозванний, що цю проповідь продовжав св. Климентій, третій з черги папа, і вмер мученицькою смертю 101 р. в Херсонесі. Ми з вдячністю згадуємо херсонських мучеників, папу св. Мартина і його сучасника та співробітника, св. Максима Ісповідника, що також були заслані на українські землі в другій половині IV століття і там проповідували Христову віру. Продовж 900 літ на наших землях було багато проповідників благовісті Христової, віра Христова була вже поширена і цей період замикає наша княгиня св. Ольга, що 955 р. сама була охрещена і її дворяни. Ми не є нинішній народ, християнство на наших землях сягає апостольських часів.
Але все це були початки християнства, постепенно і органічно воно ширилося і закріплювалося в Україні. Всенародне охрещення в цілій нашій тодішній державі-імперії насупило пропам’ятного 988 року, за великим і ревним старанням святого, рівноапостольського князя нашого Володимира Великого. Це подія такої величини в нашій історії, що їй рівної немає, це найбільша, найважніша і найбагатша в наслідки подія.
Христова наука постепенно продовж довгого часу увійшла в душу і тіло нашого народу, вона стала його невід’ємною частиною. Її наслідки видно в цілій нашій духовості, в нашій природі, у всіх проявах культури, в літературі, малярстві, архітектурі, мистецтві, в народньому мистецтві та в щоденному житті. Христова благовість увійшла наскрізь в природу нашого народу, вона її збагатила, ушляхотнила, дала надприродний ґрунт, нас об’єднала, а найважніше зробила з нас дітей Божих — український християнський нарід.
Ось 1000-ліття такої події доведеться нам зустрічати. В цей Різдвяний час хочемо, щоб ви від нас почули: «Звіщаємо вам велику радість. За десять літ будете святкувати 1000-ліття хрещення України-Руси. Слава на висотах Богові! Бодріться! Чувайте! Готуйтесь!»
Правда, ця наша радість мусить бути получена зі смутком і болем, бо вже більше як пів століття московсько-безбожний комунізм всіма способами старається знищити християнську віру серед нашого народу, вирвати це, що є невідділиме в його душі і тим самим знищити його духа. Наш нарід терпить тяжкі переслідування, але не подається і гідно зберігає та боронить свою 1000-літню спадщину. Такі незглибимі дороги Божого Провидіння. Кого Бог любить того досвідчає. Перемога приходить через терпіння, через хрест. Як сказав Божественний Спаситель: «Слуга не більший від пана свого. Переслідували мене і вас будуть переслідувати» (Ів. 15,20). Але «Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас… Радійте і веселіться, бо нагорода ваша велика на небі (Мат. 4,11-12). «У світі скорбні будете, та бодріться, бо я побідив світ» (Ів. 17,33).
В нашій майже двотисячній історії ми мали світлі періоди. Тепер переживаємо період переслідування нашої Церкви і рівночасно нашого народу, старається все знищити його християнську духовість. Але, Дорогі Браття і Сестри, з того, що знаємо, можемо Вас запевнити, що цей період переслідування нашого народу останеться золотими сторінками нашої історії записаними кров’ю, терпінням, жертвою життя — найвищими жертвами, на які людина може здобутися. Це геройський період нашої історії!
Ось такий-то ювілей, Дорогі Браття і Сестри, будемо ми зустрічати і відзначати. Завдання дуже почесне, напевно принесе багато благословенних плодів. Це завдання не є легке, бо хоч цей ювілей буде відзначати весь український віруючий нарід, але в такому, яким є наше сьогоднішнє положення, не знаємо яке воно буде за десять літ. Багато, може, справ мусітиме виконати та частина народу, що перебуває у вільному світі.
Тому-то нам треба усвідомити собі наші завдання і належно приготовитися. На наших синодах ми, Ваші Владики, вже від 1968 р. над цим застанавляємося. Напевно, коли приступаємо до конкретних заходів для відзначення цеї величної події, перед нашими очима стає важна проблема: об’єднання нашого народу в Христі. В серпні пропам’ятного 988 року сотні чи тисячі киян входили до Дніпра і сміло говорили: «Вірую… во єдину, святу, соборну і апостольську Церкву». Так говорили, так розуміли і так воно було, бо тоді була одна Вселенська Церква, а Церква в Україні скоро знайшла собі належне їй місце як помісна Церква, як Українське Християнство у цій Вселенській соборній апостольській Церкві. Часи св. Володимира, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, це світлі часи єдиної неподільної Української Помісної Церкви.
Сьогодні українське християнство поділене на православне і католицьке, а є також поважні «євангельські» групи. Було б дуже дивно і сумно та для нікого корисно, а навіть шкідливо для майбутности, якщо б ми ту саму подію, однаково дорогу для нас усіх, кожний відзначав окремо, а не дай Боже, коли б при тій нагоді вив’язалася полеміка і ми одну історичну правду почали б нагинати кожний на свій лад, як це нераз бувало. Тому, Дорогі в Христі Браття і Сестри, ми Ваші Владики під проводом нашого Блаженнішого Патріярха, бажаємо і стараємося, щоб бодай у вільному світі, а дай Боже, і на вільних рідних Землях, найважніші моменти у відзначенні 1000-ліття християнства ми відбували спільно з нашими братами православними, а це напевно нам всім, Церкві Христовій в Україні і нашому народові вийде на користь.
Що більше, в цей радісний різдвяний час, роздумуючи про 1000-ліття християнства, про теперішнє наше трудне положення на Рідних Землях, та про наше неєдиномисліє у вільному світі, стає перед нами питання в цілій ширині: чому не могли б ми стрічати цього ювілею всі разом як одна, свята, соборна, апостольська Українська Помісна Церква — так, як це було в часах нашого хрещення, як було тому 1000 літ. Напевно ця візія будучности часто стає перед кожним віруючим українцем: православним, католиком чи євангеликом. Бо всі ми читаємо науку Ісуса Христа, звідки безнастанно відчуваємо, що Він оснував одну Церкву, Він того бажав, Він про те молився, Він за це вмер на хресті, Він того бажає сьогодні. Коли всі об’єднані, тоді ми живемо по євангельськи, як хотів Христос, тоді більша слава Божа і яка це велика річ була б для нашого народу!
Таке об’єднання є можливе і воно залежить від нас та від діяння ласки Божої. Про це останнє не можемо сумніватися, бо напевно ласка Божа безнастанно і сильно діє в тому напрямі, — ми всі це дуже відчуваємо. Можемо сказати, що від хвилини, коли настав церковний роздор між Сходом і Заходом, від хвилини Берестейської Унії, всі найвизначніші особи в нашій історії, духовні вони чи миряни, бачили, що роздор, з тим затрата енергії на суперечки, полеміку а може і ненависть, це щось проти-євангельське, шкідливе, часто трагічне для одиниць і для цілого народу. Тому ми шукали різних способів, щоб «Русь не нищила Руси».
Сьогодні з 400-літньої перспективи можемо твердити, що найкращий, найбільш сприємливий проект і найближчий до здійснення, був проект за часів митр. Петра Могили і митр. Вел’ямина Рутського, щоб погодити обидві сторони на базі створення київського патріярхату.
В наших часах ініціятором, відновителем, натхненником і неструдженим працівником об’єднання наших Церков був Слуга Божий Митр. Андрей Шептицький. Можна сказати, що це була наче головна програма його життя, для якої він пильно трудився, через що він багато перетерпів, задля якої він був готов віддати своє життя. Він став Благовісником єдности християнських Церков, а зокрема нашої рідної української Церкви, він став Благовісником сьогоднішнього екуменізму.
Так жив і творив Святець зі святоюрської гори у Львові. Його слідами пішов наш Блаженніший Патріярх Йосиф. Напевно до дуже важних подій у наших змаганнях до об’єднання належить зустріч Блаженнішого Патріярха з покійним Блаженнішим Митрополитом Української Православної Церкви в Америці, Іоаном Теодоровичем, в Бавнд Бруку, 6-го серпня 1968 р. Тоді то цей визначний митрополит сказав: «Ми не винні в тому, що ми народилися, росли і виросли у різних вірах. Наші далекі предки посадили нам давно дерево роздору, з якого залишився лише стовбур. Ми топчемося навколо цього дерева ще й досі… Ми йшли різними дорогами, але, Слава Богу, що ці дороги зустрічаються і ми знаходимо одні одних в дусі любови, яка має нас єднати…»
Достойна була відповідь Блаженнішого Патріярха Йосифа: «Нехай ця хвилина зустрічі буде благословенною на тій дорозі до нашої єдности. Ця єдність мусить прийти… Вже то одно, що ми свідомі того і йдемо в тому напрямі — це Боже благословення… Дай Боже, щоб ці наші кроки запровадили нас до одної спільної мети і осягнення того, чого бажав Ісус Христос, основуючи свою Церкву…»
Це так гарно заповідалося і ми всі очікували дальших поступів на дорозі до нашого об’єднання. В червні 1976 р. появилося Послання Блаженнішого Патріярха Йосифа «про поєднання в Христі». Це є заклик до поєднання в «одну, святу, соборну і апостольську Церкву», бо це є бажання Христа Спасителя, це є для добра народу, це є сьогодні єдине лікарство на потребу, це є можливе, це залежить тільки від нас самих. «Нам всім треба станути на київській прадідній традиції… Будьмо собою! Дивімся на своє власне добро, на спасіння наших душ — і тоді буде між нами єдність, в першу чергу на церковному полі, а опісля на національному і державному. Треба добро Церкви і Народу ставити вище своєї марної, особистої амбіції і своїх особистих чи гуртових користей!..» Закінчує своє звернення Блаженніший Патріярх таким ствердженням: «Це дуже відрадний об’яв, що це, тобто бажання до повного об’єднання, починають розуміти і відчувати всі віруючі України, різних релігійних груп, що об’єднавшись в Одну Помісну Українську Церкву, станемо твердинею, об яку будуть розбиватись всі ворожі удари, так релігійні, як і політичні».
Дорогі Браття і Сестри! В цей радісний Різдвяний час, вказуючи Вам на цю надзвичайно радісну подію 988 року, ми подали Вам думки наших провідних церковних мужів в справі цілковитого поєднання наших Церков і віровизнань і хочемо підчеркнути, що це є також наші погляди, це є погляди Вселенської Церкви. Тому звертаємося до Вас зі зазивом, щоб цей різдвяний час використати на застанову, на молитву, на духовну обнову, щоб прискорити наше повне церковно-релігійне поєднання.
На закінчення нашого Послання, Дорогі Браття і Сестри, закликаємо Вас, щоб Ви достойно приготовлялися до зустрічі ювілею 1000-ліття християнства. Заохочуємо наші наукові установи та поодиноких науковців,щоб в своїх студіях особливішу увагу звернули на початки християнства в Україні, щоб ми мали повну історію християнства в Україні, щоб опрацювати мартирологію України, місійну діяльність в Східній Европі ген аж до кінців Сибіру. Це будуть тривалі пам’ятки нашого ювілею. Очевидно, закликаємо наших письменників, поетів, малярів, іконописців, архітектів, скульпторів, різьбарів, композиторів, щоб кожний з них по своїм силам і спроможностям брав участь у відзначенні цеї найбільшої події в історії нашого народу, а всіх наших вірних, наші культурні, економічні та фінансові установи закликаємо, щоб уможливити їм виконання їхніх плянів. Напевно кожна парафія, кожна церква хочби і маленька, кожна українська християнська установа чи організація будуть старатися в себе достойно відзначити цю важну гарну подію: пам’ятник, різьба, будівля, ікона чи хочби гарна пропам’ятна таблиця; на це потрібно застанови і часу, тому вже треба починати. В більших скупченнях треба старатися, щоб на наших церковних площах чи навіть на публичних місцях, ця подія була достойно відзначена, бо вона мала і має вселенське значення для цілої Східньої Европи і Азії.
Завершенням наших десятилітніх зусиль, найкращим відзначенням і найтривалішим пам’ятником 1000-ліття християнства, а рівночасно наймилішим нашим дарунком перед Господом Богом, на славу Божу і найціннішим дарунком для нашого Народу було б, якщо б ми 1-го серпня 1988 p., тобто в день хрещення України-Руси, всі разом, православні і католики, станули довкола одного престола і «єдиними устами і єдиним серцем» принесли Безкровну Жертву подяки і прослави Бога в Пресвятій Тройці — що дай, Боже. Цього собі і всьому нашому віруючому народові бажаємо, про це молимося і на це діло Вас всіх благословимо.
Нашим звичаєм, Дорогі Браття і Сестри, складаємо Вам наші сердечні побажання, щоб цей празник народження Ісуса Христа Сина Божого приніс Вам багато радости, спокою і задоволення, щоб Ісус-Чоловіколюбець скріпив Вашу віру, надію, любов, витривалість і мужність в несенні щоденних хрестів, терпінь, переслідування. Жертвуйте це все на славу Божу і для добра свого Народу.
Бажаємо Вам радісних і щасливих Свят!
Благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця
і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами. Амінь.
Христос Раждається!
+ ЙОСИФ Патріярх і Кардинал
і Єрархія Помісної Української Католицької Церкви.
Дано в Римі в празник св. Климента, 8 грудня (25 листопада) 1977 р. Б.