Під такою назвою появився вже третим накладом молитовник видання їх Блаженства Патріярха Йосифа. Значення названого молитовника мабуть найкраще характеризують слова автора, який у вступнім слові між іншим пише:
«Багато-багато подяк і від католиків і від православних, передусім з України, приходило за попередні видання молитовника. Знак, що він промовив до душ і що вповні сповнив своє завдання».
Запізнавшися докладніше з молитовником, належить ствердити, що він, так формою,як змістом відповідає потребам нашої дійсности, тому не дивно, що два попередні наклади вичерпані. Якщо йде про форму, то двокольоровий (чорний — сам зміст, червоні — пояснення) виразний друк, надзвичайно тривалий, тоненький папір та малий формат 276 сторін, роблять його дуже практичним для вжитку серед різних обставин життя.
Якщож іде про зміст, то молитовник може задовільнити потреби так священика як і найширшого круга мирян. Крім частин, що їх знаходимо у всіх молитовниках (щоденні молитви, катехизмова частина, св. Тайни Сповіді та Евхаристії) знаходимо там ще й молитви: Слуги Божого Андрея про Божу Мудрість, за український нарід, за з’єднання всіх христіян, як рівнож за прославу Слуги Божого Андрея та інші. Окреме місце займає розділ: загальні поучення — це короткі слова науки, призначені мабуть, для тих, що не мали, чи ще дальше не мають нагоди чути навчань про основні правди віри та моралі. Починаючи наукою про значення святого хреста та, як його правильно робити на собі, знаходимо такі заголовки наук: Молися! Не стидайся своєї віри!, Стережися гріха!, Не покидай свого народу!, Будь завжди вірний Христові! і т. д.
Для ілюстрації одна повністю наведена наука: Не покидай свого народу! Ти належиш до Українського Народу. Відректися свого народу, це вчинок нечесний, тим більше тоді, коли спонукою до того є матеріяльна користь напр. одержання кращої праці, вища платня, бажання приподобатися можним цього світу. Той, хто в такий спосіб покидає рідний нарід, заслуговує на погорду, і то не лише у свойому народі, але й у народі, що до нього він перейшов. Чесні люди не будуть його шанувати, а й він сам, такий відступник, у глибині свого серця буде стидатися себе. Дорікання совісти такої людини нераз є причиною того, що вона, наперекір своїй совісті, робиться ворогом власного народу і стає в ряди тих, що його переслідують. Тому держися того народу, в якому Господь Бог покликав тебе до життя. Держися свого рідного народу навіть тоді, коли одруження злучило тебе з особою іншої національности!»
Однак найважнійшою частиною молитовника це Божественна Літургія. Коли ми є свідками, як наш обряд під впливом латинського окруження затрачує свої питоменності, а згадки про наш «прекрасний обряд» це дуже часто пусті фрази для замилення очей вірних, то Свята Літургія в такій формі як вона подана їх Блаженством з усіми молитвами та практиками розкриває повноту краси та глибоке Її розуміння. Лише браком знання Святої Літургії, можна пояснити таку аномалію, що часто можна побачити вірних (навіть дійсно побожних), що в часі Літургії відмовляють вервицю — якщоб вони були свідомі великого таїнства, що відбувається в часі Літургії, якщоб вони запізналися з глибоким змістом молитов, що їх священик відмовляє (для себе) в часі Літургії, тоді їх співучасть була б інша.
І тому саме, щоби запобігти тому сумному процесові, Добрий Пастир дає своїм вірним можливість запізнатися з повнотою краси, а додаючи «змінні» частини (тропарі, Апостоли, Євангелії) дає можність користуватися ним, як служебником.
Додаткові богослуження, як Панахида, Молебні св. Євангелія на всякі нагоди дають можність вірним розуміти зміст тих прекрасних Богослужб та брати в них активну участь. Зокрема прозьби, що їх наші вірні з такою набожністю заносять до Пресв. Богородиці — а стихири «За всіх молишися, Благая» передовсім — в зрозумілій українській мові причиняться до ще більшої ревности.
Повищі рядки не є ані рецензією, ані реклямою, а лише конечним зверненням уваги мирянам на ще один вияв печатливости нашого Архипастиря над повіреним йому Божим Людом.
Правдою є, що і серед нашого народу (головно завдяки чужим впливам) є познаки індеферентности до справ релігії, але й не менш важливою правдою є, що наш нарід (головно серед тяжких обставин) виявляє подивугідну відданість святим ідеям. Ми є свідками невисказаного героїзму не лише національного, але й релігійного на рідних землях, але й щирої відданості рідній Церкві у всіх країнах вільного світу, де першим виявом спільного поселення так в минулому як і тепер було і є церковно-релігійне життя. І коли сьогодні нема мабуть країни в світі, де долею чи недолею кинені, проживають спрагнені релігійного корму вірні нашої Церкви, наш Патріярх, знаючи духовні потреби своїх вірних, дає для них «невідлучного товариша при грудях і серці, як щит в боротьбі за дочасне і вічне щастя одиниць і всього українського народу».
Само собою, що ми, свідомі визнавці ідей нашого Патріярха, зобов’язані піддержати реалізувати його ще одно важливе діло. Коли появу молитовника (як і інші спасенні діла його авторства) промовчується тими, що в першій мірі повинні б зайнятися, — тоді нашим обов’язком є:
а) самим основно з ним запізнатися та з нього в житті користати
б) доложити старань (а до того при добрій волі можливостей багато), щоби цей «світильник істини» дістався в руки тих, що силою обставин змушені жити далеко від наших скупчень та став для них (а ще важнійше для їх нового покоління) тим «євшан-зіллям», що допоможе пізнати та заховати нашу рідну церковну ідентичність.
