30 вересня 1977 р.
Ваше Блаженство!
Ваші Блаженства Патріярхи!
Ваші Еміненції Ваші Преосвященства,
Ваші Ексцелєнції Амбасадори
Всечесні Отці духовні і Преподобні Сестри,
І Ви Достойні учасники ювілейного концерту.
Спробуйте і подивіться, який добрий Господь,
Блаженний, хто до Нього прибігає. (Пс. 34, ст. 9)
Я шукав Господа, і Він почув мене;
І звільнив мене зі всіх моїх страхів. (Пс. 34, стих 5).
Духовні діти Вашого Блаженства, архиєреї, єреї, і вірні, наша молодь, співаки, артисти і танцюристи і весь, Божий Люд з вільного світу, з’їхалися ось тут, в центрі християнства, у вічному місті Римі, під Покров Свят. Отця, щоби віддати глибоку пошану, поклін і подяку хороброму Борцеві за св. віру, за наш український нарід, і за церковну єдність.
За прославлення українського імени, за ті кайдани, які залишили до сьогодні незагоєні рани, за чашу гіркости, яку Ви наш Ювіляте випили від чужих і своїх.
Ми прибули з усіх країн світу, щоб піддержати великі задуми свого Ювілята, щоб з’єднатися коло Його Особи, бо лише в єдності, дисципліні і згоді української спільности, ті задуми можуть бути сповнені.
Бо як мала у Тебе сила, то з гуртом єднайся Ти, В купі більше зробиш діла, скорше дійдеш до мети, говорить наш поет І. Франко.
Не дай Боже, щоб наш любий Патріярх мав колись сказати словами св. Апостола Павла: «Я побоююсь за Вас, чи не трудивсь коло вас даремно» (Гал. 4.11).
Невблаганна доля розсіяла нас по всіх частинах світу, а в сьогоднішний день ми прибули сюди з палаючою любов’ю в серцях, як Ваші вірні діти, щоб в цей день небувалого торжества з’єднатися духом коло Божого Вибранця, нашого духовного Батька.
Хочемо ще раз привітати і поклонитися Мужеві Божого Провидіння, який чудом Божим спасся з глибини самого пекла, чудом опинився на волі за старанням Свят. Отця Івана XXIII, чудом стався всенароднім провідником в час чорної недолі нашого народу, чудом вдержався при добрім здоров’ю і неначе чудом постійно працює та помножує наші культурні, релігійні і національні надбання. Очевидними стають чуда зарваницької Божої Матері, що ідуть вслід за Вами.
Також чудом дозволив Господь Блаженнішому Ювілятові многократно об’їхати і відвідати своїх вірних дітей, своє духовне стадо в цілій українській діяспорі вільного світу.
Наша страдниця Україна уподібнилася дуже до давнього старинного Риму, бо в Україні помножуються катакомби, в яких богомольці, мученики укриваються перед переслідуваннями так, як це було в перших християнських часах у Римі. А найважніше те, що між ними є свідок тих молитовних катакомб, Муж Божого Провидіння, Страдальник-Мученик й Ісповідник, нам всім Дорогий Ювілят, Блаженніший Йосиф, Патріярх.
Ціле життя Блаженнішого свідчить про його змагання до єдности українського народу та щоби був один Пастир і одне стадо. «Але, за Твій вірний зв’язок з Апостольським Престолом, Тебе засуджено на каторгу, і Ти мусів залишити своє вірне стадо». (Говорить Папа Пій XII).
Тож висловлюючи Тобі, Високодостойний Брате, нашу, з цілого серця вдячність, за ревне виконування Твого священичого, пастирського уряду, перед утратою свободи, і за те що Ти сподобався «за ім’я Ісусове понести ганьбу» — продовжує Папа.
Їх Блаженство, наш Ювілят, приоздоблений численними геройськими чеснотами, глибокий мислитель і богослов, визначний український патріот, Ісповідник Святої Віри, оборонець української Церкви і Народу.
Він працює, молиться, страждає і покутує за свій нарід. Тож велика є мужність і стійкість у святій вірі Блаженнішого Йосифа, що як «Добрий Пастир дає душу за вівці свої» (Ів. 10.11).
Він свідомий того, що на нього звернені очі нещасних вірних дітей, що остались на Україні і страждають переслідування за святу віру.
Тому радо носив тяжкі кайдани неволі, а ті кайдани, за словами Папи Пія XII, напевно промовляють і до вірних і до невірних голосніше як живе слово» (Енцикліка «Сх. Церкви»).
Він посвятив себе для Бога, Церкви і Народу, здав себе вповні на Божу волю, і зносить все те так, що може повторяти за св. Апостолом Павлом. «У всьому нас тиснуть та ми не нарікаємо; тривожимось але не тратимо надії; переслідують нас, але ми не опущені; ми повалені, але не погублені. Нас живих постійно видають на смерть за Ісуса, щоб життя Ісусове об’явилось у нашім мертвім тілі». (2 Кор. 4,8 – 12)
Наш Ювілат найтяжче время не злякався ані в’язниці, ані тортур, ані марева смерти, яка Йому кожної хвилі грозила, але, як добрий Пастир потішає своїх співзасланців-каторжників посланням: «Брати і сестри! Бог є з Вами всюди. Бог є у Ваших мешканнях, в містах і селах. Бог є з Вами на Вашій колгоспній панщині …. Вірте Йому одному.
Тримайтеся Вашої батьківської віри, своїх церков і своїх хат. Тримайтеся своєї мови і Божої Правди. Не бійтеся гонення, труду і жертв і мук, бо все те для нашого народу, ради Христа і Бога нашого.
Вже недалекий час і царство антихриста розвалиться і пропаде і щезне слід по ньому, а Церква і наука Христова житиме вічно. З нами житиме вічно і пам’ять св. мучеників нашого народу, які сьогодні мучаться і терплять за Христа і Його Церкву.»
Наш Блаженніший вказував, що нову добу людства встановлятимуть не тюрми, ані казамати, ані психіятричні в’язниці, але слушність святої справи і сильна віра в Бога.
В 50-ту річницю священства Блаженнішого, Свят. Отець Павло VI так писав у своїх побажаннях Ювілятові: «Возлюблений наш Сину. Коли ми призадумуємося над довгими, вже пройденими літами Твого віку, бачимо, як Ти незвичайно заслужився для священної служби і для Церкви.
Ти був у пастирській діяльності благорозумним, в учительському уряді ревним, а потребам і турботам Твого стада, Ти увесь себе посвятив.
Готовий за Твою Церкву вмерти, чи то на ділі, чи то бажанням, Ти перетерпів за ім’я Ісуса чи малі страждання незломною терпеливістю і ніжністю, які для хвали Твого духа додають нову, незвичайну красу, осяяну гідним пошани світлом.
Пам’ятаємо, що Твій труд не буде марний перед Господом. Оте все бажаючи Тобі зі щирого серця і з радістю уділяємо Тобі Апостольського Благословення, а разом з Тобою благословимо всіх, що святкуватимуть ювілей Твого священства.»
Тепер дозвольте навести слова аргентінського єлископа Бонаміна, які найкраще характеризують нашого Ювілята: «Митрополит Сліпий є ознакою епохи історії Церкви. Він є свідком християнської вірности правді у століття страшних зрад.
Він є могутнім голосом мовчазної Церкви в царстві злоби і нищення.
Його постать пряма, як правда, кріпка, як дуб серед бурі, обличчя остроумне зі шляхетними історичними профілями.
Біль досвідчив Його в огні, витесав Його як з мармору, або з бронзи.
Всі переконалися, що це світильник Істини, палаючий і блискучий. Він є немов із тих капітанів кораблів, яким Бог призначив переплисти через брухливе море.»
Тож не диво, що Свят. Отець іменуючи Блаженнішого до колегії Кардиналів заявив нашому народові, що «Блаженніший є той, який може Вас добре репрезентувати, вести по Вашому шляху, освячувати і благословити ….
Хочемо вказати Вашій спільноті на об’єднуючу ідею і ставимо між Вами центр, до якого Ви всі могли б прибігати з синівським довір’ям і братньою любов’ю.
Будьте з’єднані, любіться. Віддайте Вашому Кардиналові-Митрополитові щиру пошану синівської любячої вдячності, а побачите, скільки проблем упроститься і вони стануть плідними на надзвичайні плідні діла.
Майте довір’я що український нарід піддержаний своєю вірою і своїм проводом не лише не вмре, але тріюмфувати буде.»
Тож дякуймо милосердному Господеві за те, що дав нам такого світлого Ювілята.
Тож помножім сьогодні у день Ювілею наші покірні благання, щоб якнайскоріше здійснились ті високі Христові ідеали, що за них Блаженніший страждає і віддає себе на цілопальну жертву.
Щоб сповнилося те його найгарячіше бажання побачити цілий наш український нарід об’єднаним в одній святій соборній і апостольській Церкві, а в сучасну пору і в однім українськім патріярхаті.
Нехай почують наш голос і могутні цього світу, що так багато говорять про права людини і про свободу народів, а заледво хто має відвагу стати в обороні тих прав, так, як наш Блаженніший Ювілят, Архиєрей, Первоєрарх і нами всіма любий Патріярх.
На закінчення заносимо прохання до Всевишнього Творця, нехай Спаситель Христос кріпить Ваше здоров’я і Ваші сили, щоб Ви ще трудились між нами много-много літ, а напевно прийде час … розкриються, розпадуться могили, повстане новий народ … і новий побачить світ.
На многая літа Владико – ен полі ети Деспота!
