Велика Британія
На протязі двох років українська громада у Великій Британії боляче пережила велику кризу на церковно-релігійному відтинку. Приходилось не раз плакати і в розпачі заперечувати незаперечні Христові істини. Це була ситуація, яку не раз важко охопити словами, її треба було бачити і пережити безпосередньо, щоби справді відчути страшний трагізм Церкви взагалі, а української зокрема. М’якли і переставали бути дійсними євангельські слова: просіть, а дасться вам… Топталась найбільша заповідь Божа — любов. Скільки ж роблено спроб, скільки написано листів з різних місць нашого поселення до єп. А. Горняка з прозьбами, щоби він привернув мир у нашій Церкві на терені Великої Британії, щоби не виступав проти патріярхату Помісної УКЦеркви і Патріярха Йосифа, що є світочем не тільки Української, але Вселенської Христової Церкви, щоби не антаґонізував патріярхальних діячів, які, обороняючи історичні права нашої Церкви нічого злого не робили. Всі прозьби й стукання до єп. А. Горняка остались промовчані — без відповіді. Кажуть, що іноді в каменя можна більше допроситись, як у А. Горняка, який, здається з покликання пішов служити у «Божому Винограднику»? Слова за якими слідують діла, це велика сила, але слова, як голосить А. Горняк не підтверджені ділами, вони мертві й погубні. Він місто виявити добрий приклад покори, любови виявив все протилежне. Не з любови до свого брата — ближнього, він позбавив вірних у Великій Британії духовної опіки, а шкільну дітвору науки катихизму. Це тільки за те, що вони люблять свою прадідівську Помісну УКЦеркву, свій чудовий обряд і гідно обороняють історичні права своєї Церкви. За відданість і любов до Глави, Ісповідника Віри, Патріярха Йосифа суворо покарав вірних у Великій Британії.
Спокійно, без пристрастей і емоцій пригляньмось і подумаймо, що було злого в тому, що миряни у Великій Британії так само, як на інших теренах нашого поселення, виявили свою любов до Патріярха Йосифа і піддержали його ідеї. Це ж не заперечувало ні зверхности Апостольської Столиці, ні приналежности до Вселенської Христової Церкви, і не спричинило, і не спричиняє будьякої кривди, ні для єпископів, ні священиків нашої Церкви. В чому ж тоді справа? Чому така безоглядна впертість єп. А. Горняка, ,який спричинив велике згіршення у нашій Церкві, підірвав авторитет до духовних осіб, а подекуди навіть до Церкви, як інституції, що є людською і Божою. Вдумаймось, — для чого те все зроблено? Відповідь є більш, як проста. Тут ідеться про те, щоби тільки задовільняти бажання Ватикану, недивлячись на те, чи вони оправдані, чи ні! Такі бажання Ватикану подиктовані діялогом Ватикан — Москва. Це не наша вигадка, прошу переглянути світову пресу, прошу прочитати публікації німецьких, польських, італійських і французьких спеціялістів в цій справі то побачимо, що це не вигадка, бо ж автори, які пишуть, не є атеїстами, чи комуністи, але глибоко віруючі і практикуючі християни.
В наслідок таких обставин, на терені Великої Британії, утворилась ситуація, де єпископські священики поділились на три групи: перша, — це священики, які побачили, що дія єпископа противорічить Христовому вченню і відмежувались від злодіянь єпископа, хоч лояльно визнають його безпосередню зверхність. До цих священиків належать: Ярема Гаврилюк, Михайло Ратушний і Володимир Дзьоба. Друга, це священики, які бачуть, що є зле і не спроможні проти цього в якійсь мірі виступити, вони уникають під час Служб Божих виступів проти патріярхату Помісної УКЦеркви, Патріярха Йосифа і патріярхальних діячів. Під час їх відправ є зменшене число вірних, а крім цього вірні менше піддержують їх фінансово. Сюди належать священики: А. Кузьма, Ст. Вівчарук (який виявив незнання історії нашої Церкви у дискусії у польськім журналі «Культура») і С. Орач. Треба сподіватись, що з часом і вони будуть приневолені покинути табір Горняка, бо він діє проти Божих законів. Трета, це священики, які публично, завзято виступають проти патріярхату Помісної УКЦеркви, Патріярха Йосифа і патріярхальних діячів. Сюди належать Т. Гасяк, василіянин Є. Кушко, С. Солтис, Т. Тисяк і В. Хома. На їх Служби Божі приходить від 10 — 15 вірних. Треба молити Всевишнього Бога, щоби з тих Савлів зробив Павлів, які станули б в обороні прав нашої Церкви та причинились би до її росту й розвитку.
Поза згаданими групами є о. С. Мигаль ЧСВВ, який стоїть на засаді, що його завданням є служити вірним. Робить все у нормах церковних приписів. Йде разом з своїми вірними, але все звертається за дозволом до єпископа.
Слід при цьому підкреслити, що велике число вірних на терені Великої Британії були залишені без духовної опіки. Для всіх тих за Божим Провидінням та благословенням Блаженнішого Патріярха Йосифа з днем першого липня прибув на стало о. крил. Микола Матичак і обняв найбільшу парафію, яка охоплює цілий бритійський острів. Його парафія посідає дві церкви і дві каплиці. Він відбуває місійну працю по різних осередках українського скупчення. Нажаль, на доручення А. Горняка всі католицькі церкви перед о. М. Матичаком закриті і йому у більшості приходиться правити Службу Божу по громадських домівках, але безперебійно і поступово несе духовну опіку для вірних нашої Церкви. Отець М. Матичак розгортає широку працю. Для кращого контакту з вірними видає «Зв’язковий Листок» у якому містить духовні науки та інформації про життя церковних громад на терені Великої Британії. «Звязковий Листок» редагований ділово, спокійно і відповідально без жадних нападів і злоби.
У передовій статті: «Діло посвяти і пісня згоди…» першого числа «Звязкового Листка» о. крил. М. Матичак пише «…є моїм задушевним бажанням, щоб цим служінням здійснювати, при Божій помочі, головно ці дві великі конечності:
а) привертати, серед нашого суспільства, традиційне ціненя священичої гідности та взнеслости душпастирського уряду, шляхом: достойного відправлювання наших Богослужень, належного проповідування Божої Науки, гідного адміністрування Св. Тайними, пасторальним відвідуванням домів та шпиталів, розсудливим впроваджуванням наших Мирян в активну співдію за дальший розцвіт нашої Помісної Церкви, як рівнож щирою та примірною співпрацею із нашими світськими Установами і Організаціями — в дусі останнього Вселенського Собору.
б) Одушевляти нашу Молодь до привернення її любови і дороження нашою рідною Церквою та Обрядом, при допомозі нав’язування з нею дружнього зближення та вирозумілого діялогу, ділового заінтересування її життєвими проблемами, дискусійних зустрічей катехитичних інструкцій, а передусім потягаючим прикладом відданого служіння для Бога і України».
З повищого запримічується, що о. М. Матичак схопив широко і змістово свої завдання, як пароха. Його пляни й зусилля заслуговують на повну моральну і матеріяльну піддержку. За його щирим вкладом праці напевно відродиться на терені Великої Британії релігійно-церковне життя.
В тому ж самому зв’язковому Листку подається, що під час вакаційного часу за старанням о. д-ра І. Музички та при співпраці Центрального Комітету Помісної УКЦеркви на Вел. Британію відбувся успішно на оселі «Тарасівка» дяківський курс. Це великий обліг у нашій Церкві над яким прийдеться ще багато вкласти праці. Крім цього о. І. Музичка перевів семінар для студентів.
Поволі, але поступово миряни у Великій Британії від болю і розчарувань приходять до розбудови церковного життя нашої Помісної Церкви. Миряни у Галіфаксі закупили свою власну церкву. Звичайно вона буде поза юрисдикцією А. Горняка. В інших місцевостях також проводиться належну працю, щоби оформити українські парафії не тільки по назві «українські», але й по змісті.
Вірні з Великої Британії вибираються взяти масову участь у святкуваннях у Римі, що відбудуться при кінці вересня і початку жовтня, з приводу шістидесятиріччя єрейських свячень Патріярха Йосифа. Треба сподіватись, що вся громада у Великій Британії піддержить працю зорганізованого мирянського руху на славу Божу і добро Церкви й народу, бо це наша загальна і свята справа, а не партикулярна. Не дивімся хто робить, але, що робить. Церква є здобутком нас всіх.
