«Спас Нерукотворний» – це київська ікона кінця ХІ століття, яка має славу одного з найкращих і унікальних зображень Христа в світі. Водночас це переможний образ Бога, Який є Життям.
Суть образа «Спас Нерукотворний» найкраще відображають слова великого учителя Церкви святого Григорія Богослова: «До Тебе знову звертаю погляд, Блаженний, до Тебе, моя допомого, до Тебе, Вседержителю, Ненароджений, Начало і Отче Начала – безсмертного Сина, велике Світло рівне Світлу, Котре надприродно, з Єдиного входить в Єдине, – до Тебе Сине Божий, Премудрість, Царю, Слово, Істина, Образ Першообраза, Сутність рівна Родителю, Пастир, Агнець, Жертва, Бог, Людина, Архиєрей – до Тебе, Духу, який виходиш від Отця, Світло нашого розуму, що приходиш до чистих і твориш людину Богом»1.
Попри спекуляції тих російських учених, які намагаються приписати «Спас Нерукотворний» до новгородського осередку, він походить із Києва. Увесь образний стрій ікони відображає просвітлений дух київського християнства ХІ століття.
Отже, на дошці майже квадратної форми в колі німба скомпонована голова Ісуса Христа. На Його лику під динамічними, розлетистими бровами виділяються великі виразні очі й рожеві вуста. Характерною рисою цієї ікони Спаса є те, що темні пасма хвилястого волосся пронизані золотими лініями. Це відгук київських мозаїк і золотоволосих зображень святих. В ХІ – на початку ХІІ століття київське сакральне мистецтво культивувало самобутню традицію, в основі якої лежить рідкісний художній прийом – золотом по чорному. Спершу він був застосований у мозаїках Софії Київської близько 1018 року. На її передвівтарній арці чорними смальтами по золотій мозаїці вміщений орнамент і напис із 45 псалма: «Бог посеред неї (нього) і не захитається…». Рідкісна мініатюра Печерської Богородиці з Трірського псалтиря, створена водночас із оздобленням Успенської церкви Печерського монастиря (1078 – 1087 рр.), демонструє такий же прийом: постать щедро вкрита золотими асистами по чорній основі. Такий прийом бачимо і в парних зображеннях Христа з «Євхаристії» Михайлівського собору (1108 р.), і в шатах нижньої столи (туніки) Богоматері з ікони «Богоматір Велика Панагія» кінця ХІ століття. У межах цієї традиції виразний лик Спаса Нерукотворного майстер обрамив темно-коричневим пишним волоссям, золотаві лінії-нитки якого ніби випромінюють світло. Таке зображення Спаса, на відміну від Візантії та півночі Руської держави (цю північ первісно не називали Руссю. – Ред.), було властиве тільки київській традиції.
Але йдемо далі: на білому перехресті золотого німба Спаса Нерукотворного є сліди від коштовного каміння, структурно наближені до мозаїчного оздоблення середохрестя німба Христа з Михайлівської «Євхаристії». Каміння це було кольоровим акцентом на німбі, тож світлова ідея ікони побудована на золоті й білому кольорі за аналогією до київських ікон ХІ століття – від «Корсунського Благовіщення» до «Богоматері Велика Панагія» (Печерська Оранта).
Унікальною рисою нашої ікони Спаса є те, що лик Христа зображений не на рушнику, як практикувалося у візантійському іконописі, а в сяянні німба на майже квадратній дошці. Томаш Шпідлік та Марко Рупнік вбачають у цьому символічно-догматичний зміст: лик Христа скомпонований так, що він міститься в центрі хрещатого німба, вписаного у коло, яке вписане в квадрат. Це проєкція лика Христа в бані та барабані церкви, і зображення фокусує в собі абсолют Бога у форматі станкової ікони, створеної, очевидно, під враженням монументального середовища храмів. Прототипом могла стати мозаїка центрального купола Великої Печерської церкви з образом «Спас Нерукотворний».
Як зазначав мистецтвознавець Володимир Овсійчук, образ Христа є найскладнішим з усіх зображень, бо в ньому має поєднуватися божественність і людськість. Київський «Спас Нерукотворний» сповна виражає цю ідею. Загалом подібні ікони являли образ Христа як Джерела Життя і Незборимої Сили. З цієї причини наші предки впевнено йшли у бій під стягами з образом Спаса Нерукотворного і – Непереможного, адже «у своїх спасенних стражданнях, смерті та воскресінні наш Спаситель здійснив остаточну перемогу над самою смертю та її причиною, гріхом і дарував світові мир, що перевищує всяке розуміння»2.
Так було тисячу років тому, а як тепер? Про це можна багато роздумувати… Очевидним є те, що коли Божі символи торкаються і наповнюють серця людей, то зло, війни й розрухи відступають, і навпаки. Нині росія воює проти України, сіючи довкола смерть. Цікавим з цього огляду є символізм надзвичайно рідкісного образа «Спас Нерукотворний» із печерного храму в селі Монастирок на Тернопільщині. Це чи не єдина така ікона Христа із заплющеними очима, які, згідно з повір’ям, Він закрив, бо не міг споглядати людські гріхи. Святий Папа Іван Павло ІІ попереджав людство про небезпеку захоплення «культурою смерті», адже остаточною відповіддю на всі питання людства є слова Ісуса Христа: «Я є Дорога, Правда і Життя» (Ів 14,6). І неперевершений київський образ «Спас Нерукотворний» є ілюстрацією цих євангельських слів.
д-р Андрій Комарницький, співголова іконописної майстерні «Алімпій», член НТШ, лицар ордену Христофора Колумба
- Надежда Верещагина. Христианские культы и реликвии древнего Киева (конец Х – первая треть ХІІІ вв.). Одеса 2019, с. 81.
- Блаженніший Святослав Шевчук. Послання Наша Свята Софія (ugcc.church), 14.І.2019.
