Надзвичайно тяжко є зрушити сумління наших людей; надзвичайно тяжко є переконати їх в конечності активної оборони прав і єдности Помісної УКЦеркви.
Тимчасом противники, так чужі як і свої, не дармують, але постійно підважують будівлю здвигненого Патріярхату з метою зруйнувати його. Треба ствердити, що не у всьому винні воріженьки; вони тільки дириґують, а нищівну роботу виконують деякі із наших рідних владик у тісній співпраці із коляборантами у священичих рясах і без них. Чи роблять з браку любови до прабатьківської Помісної УКЦеркви чи із наміром заслужити на нові почесті й відзначення — це не суттєве. Руїнницька робота, без огляду на мотиви, є шкідливою і не гідною чесної людини.
Ось у Англії, у висліді доносів і старань єп. Горняка відірвано вітку від живого тіла Помісної УКЦеркви. У поясненні до ватиканського указу із липня 1976 року єп. Горняк написав: …кожний із наших Владик має свою опреділену Паству в діяспорі та повну і виключну над нею юрисдикцію» («Церковні Вісті» Апостольського Екзархату Української Католицької Церкви у Великій Британії, ч. 1). А Блаженнішому у своїй «великодушності» єп. Горняка залишає юрисдикцію в Україні. На тій самій стор. подано текст того ватиканського указу, якого перша точка звучить: «Владика Авґустин Горняк є одиноким Єпископом-Екзархом, що має церковну юрисдикцію над всіма Українцями Католиками у Великій Британії, виключаючи всю іншу українську католицьку владу.» Отже виключається тільки українську владу, себто владу їх Святости Патріярха Йосифа, але не виключається влади англійського римо-католицького проводу над єп. Горняком і над віткою УКЦ в Англії. Єп. Горняк є членом римо-католицької єпископської конференції і його, а також ним очолювану частину нашої Церкви буде репрезентувати під час слідуючого папського синоду осінню цього року голова тої римо-католицької конференції. Ось до такого стану довів єп. Горняк.
Не дивно, що вірні в Англії (поза малою горсткою коляборантів) гостро осудили цю руїнницьку політику єп. Горняка; честь і слава їм за те, що відважно станули в обороні єдности Помісної УКЦеркви, в обороні її існуючого Патріярхату.
Але єп. Горняк вперто обстоює шкідливу політику сучасного промосковського ватиканського проводу, згідно із якою УКЦерква має бути поділена на частини і підпорядкована проводом римокатолицьких Церков по різних країнах, як це вже в 1972 р., зроблено в Бразилії. На думку єп. Горняка єдности нашої Церкви не потрібно, бо вона перешкоджає владикам мати «повну і виключну юрисдикцію» над вірними, себто над ними безконтрольно панувати. Він ту єдність саботує і постійно проти неї виступає; — давніше робив це скрито, а тепер явно.
Після Служби Божої звичайно у наших Церквах вірні співають «Боже нам єдність подай». Д-р А. Фіґоль під час своєї доповіді у Трентоні назвав це великим фарисейством, бо насправді ту єдність богато наших людей (включно із деякими владиками) постійно саботує і проти неї свідомо діє.
До таких належить в першу чергу єп. Горняк, який руйнує єдність Помісної УКЦеркви ради фальшивих амбіцій мати «повну і виключну юрисдикцію із виключенням всякої іншої української католицької влади» (чужа може бути, щоб тільки не українська).
Цікаво як виглядала б нпр. Америка (ЗСА), якщо б в такий спосіб діяли поодинокі ґубернатори різних стейтів.
«Як зрада Батьківщини, так і зрада нашої Матері, святої Церкви є ганебним злочином!» — писав Митрополит Андрей Шептицький.
Немає сумніву, що діяльність єп. Горняка — це зрада Помісної УКЦеркви і українського народу. На рідних землях того роду людям ніяка порядна особа не подала б руки. Але в діяспорі християнська мораль і етика вже так низько впали, що деякі владики і священики ще й дали єп. Горнякові моральну й матеріяльну допомогу, замість навернути його на путь праведних і вимагати, щоби руководився добром Помісної УКЦеркви. Поміж тими владиками (імена їх вичислені на 13-тій стор. вище згаданих «Церковних Вістей) є також єп. Шмондюк і єп. Лостен, якого погляди у богатьох випадках є співзвучні із поглядами єп. Горняка і який також мріє про «повну і виключну юрисдикцію».
Поміж священиками, яким єп. Горняк висловив подяку за допомогу на тій же 13 стор. є провідні члени василіянського чину, а саме: оо.: Великий, Патрило, Миськів, Підскальний Пащак, Пекар, Головацький і Лотоцький. Крім оо. редемптористів, Гринчишина і Кравчука є там вичислені (без подання титулів і імен) також слідуючі священики: Харина, Чміль, Ріверс, Шереґій, Вербицький, Кристалович, Кульчицький, Дзвоник, Мудрий, Рудачек, Даниляк, Сенецький, Москаль, Ґнесько, Філевич, Стасів, Кучмяк і Станчар.
За матеріяльну і моральну допомогу подякував єп. Горняк також «Шановній Організації ‘Провидіння’ з Філядельфії, Шановній Організації Українських Жінок з Вінніпеґу і Парафіянам Катедри Св. Отця Николая з Чікаґо».
Отже в цій затяжній боротьбі, за бути-чи-не-бути, по одній стороні фронту стоїть переслідувана в Україні і призначена на загладу у вільному світі Помісна УКЦерква зі своїми відданими владиками, священиками і мирянами, а по другій ті владики, які намагаються поділити її, щоби могти мати «повну і виключну юрисдикцію» у своїх пашківських республіках. До них належить єп. Горняк зі своїми коляборантами. Це ті внутрішні противники, а крім того є ще зовнішні вороги: московська імперія із ватиканським союзником.
По стороні оборонців прав Помісної УКЦеркви станув також Леонід Плющ, якого голос є рівнозвучний із голосом нескореної України. Виходить, що руїницькі діла звернені проти існуючого Патріярхату УКЦеркви чимраз тяжче буде заховати за заслоною облудних слів, патріотичних фраз та фарисейських послань.
Дарія Кузик
