о. Ю. Я. Катрій ЧСВВ. Видавництво оо. Василіян
Потребу джерельної і приступної праці про обрядові звичаї і практику в Українській Католицькій Церкві відчувається в нас вже від давніх часів. Справа чистоти обряду в наших Богослуженнях має стару історію. Час-до-часу це питання ставало проблемою до дискусій і полемічних виступів. Незалежно від цього практичне застосування обряду у нашій Церкві залишено облогом».
Сьогодні, однак, потреба і вимога, серед членів і прихильників патріярхального руху мати об’єктивний образ про чистоту церковного обряду, який практикується в наших церквах стала дійсністю, стала кличем нашої доби. Шукання за джерелами наших прадідівських традицій і звичаїв, це необхідна справа нашої душі і нашого інтелекту які ми стараємося заспокоїти. Але чим цю спрагу погасити? Без відповідної літератури питання нечистоти нашого обряду не втікає від нас хоч, як ми того бажали б. Принагідне і фраґментальне трактування обрядових практик, в нашій церковній історичній літературі не розв’язує жадного питання, хіба, що породжує і посилює сумніви відносно цілости нашого церковного життя.
Підчас таких «хожденій по муках» автор цих рядків стрінувся з працею о. д-р Юліяна Я. Катрія ЧСВВ «Пізнай Свій Обряд».
До читання книжки я приступив з настороженням. Справа в тому, що автор праці є членом ЧСВВ. Ніде, правди діти, що оо. Василіяни не блистять в нашому суспільстві серед тих, які несуть піонерський тягар теоретичної і практичної роботи в змаганнях за помісність і патріярхат УКЦеркви. Хоч, як прикро, але це є дуже болюча правда. Але перечитуючи сторінку за сторінкою «Пізнай Свій Обряд», моя настороженість набирала звороту в напрямі задоволення і признання.
Праця розкриває перед читачем історичні картини і дії, які мали посередній або безпосередній вплив на формування обрядових практик в нашій Церкві. Книжка «Пізнай Свій Обряд» заслуговує на окрему увагу ось з яких причин:
1. Обрядові звичаї автор аналізує і насвітлює за посередництвом історичного розвитку Богослужень призначених для святкування рухомих (подвижних) і нерухомих (неподвижних) празників цілого літурґічного (церковного) року.
Перед читачем, немов підноситься занавіса. На екрані появляються, один — за — одним, нариси і приклади з Богослужб. Служба Божа, Вечірня, Акафист, Утреня. Тут є рівнож опис і характеристика складових частин Богослужень нпр.: Пасхальна Утреня ст. 148 – 149. В осередку екрану (церковного року) автор знайомить нас зі святами, які призначені самому Спасителеві нашому: «Христове Воскресіння, Богоявлення і Народження». Ці свята являють собою підвалину — фундамент цілого церковного року.
Занавіса підноситься вище і перед нами виступають на екрані свята які є присвячені культові Пречистої Діви Марії. Решта днів церковного року виповняються празниками які є присвячені святим мученикам Христової Церкви. І так колесо літурґічного року замикається.
2. Для ліпшого зрозуміння суті культу поодиноких празників автор наводить короткі, але чіткі історичні дані про ґенезу і розвиток цих же свят-празників і пов’язаних з ними обрядових форм і рухів Богопочитання.
В книжці представлені короткі але точні літурґічні, історичні і обрядові різниці, відносно поодиноких празників поміж східньою і латинською церквами. Там де того вимагає справа наукової рації, або специфіка матерії, автор інформує читача про стан речей на лоні Української Католицької Церкви (ст. 133-36).
3 Автор пише так, як воно дійсно було і так, як воно є. Для автора постанови Собору в Бресті, Синодів Замойського, Львівського і Римських мають ідентичну правосильність. У праці не підкреслюється історичної, моральної і національної вартості і гідности окремих постанов. Також не розглядається в достатній мірі питання латинізації (тиха Служба Божа, запровадження органів…), як рівнож не називається інституцій, які запроваджували, сприяли і впроваджують латинські обрядові звичаї до нашої Церкви. На мою скромну думку однак справу нечистоти і деформації рідного обряду треба голосити яскравіше і голосніше. Складається враження, прочитавши книжку «Пізнай Свій Обряд», що чужі нововедення до нашого обряду трактується автором за ключем «laissez faire». Слід однак підкреслити, що читач систематично бачить перед собою два види обряду, традиційний і модерний. Форми обрядових традицій перед впровадженням змін і образ обрядових практик по запровадженні змін (ст. 183 – 209).
Після довгої застанови над прочитаною працею о. д-ра Ю. Катрія є важко здержатися від висловлення кілька побажань: Книжка «Пізнай Свій Обряд» повинна знайтися в кожній українській хаті. З її змістом повинні запізнатися не тільки члени патріярхального руху але всі українські вірні. Також є на часі просити, апелювати і вимагати від наших отців парохів і місіонерів, щоби вони використовували працю о. д-р Ю. Катрія в своїх проповідях і науках. Душпастирі нашої церкви повинні подбати, щоби зі змістом і духом тут обговорюваної книжки «Пізнай Свій Обряд», були познайомлені якнайширші круги мирянства. Не від речі було б звернутися з питанням до самого читача. Чи дійсно українська людина, після основного прочитання книжки «Пізнай Свій Обряд», можна розчисляти на те, що вона пізнає свій обряд так, як це нам суґерує заголовок книжки.
Відповідь на це питання може бути тільки одна: так! Я виніс наскрізь позитивні висновки і враження відносно прочитаної праці «Пізнай Свій Обряд». Хочеться вірити, що друга частина буде так само ушляхотнююча і відроджуюча, як і перша частина, чого і бажаємо авторові о. д-рові Ю. Я. Катрієві.
Богдан Стельмах
