Нам приходиться не раз зустрічатись з людьми, які були активними у ранніх початках формування мирянського руху. Вони брали безпосередню активну участь у різних демонстраціях. Згодом перестали бути активними і їм здавалось, що ціла справа також перестала бути актуальною, неіснуючою. При зустрічі вони виявили своє здивування, а що, ви ще існуєте, щось робите в цій справі (себто зорганізований мирянський рух)? Наша відповідь була — звичайно, дальше поступово і безперебійно працюємо вже для закріплення де факто існуючого патріярхату Помісної УКЦеркви. Хай ця наша відповідь буде для всіх тих, які так думають, як один наш співрозмовник.
Процес змагань за піднесення і закріплення існуючого патріярхату Помісної УКЦеркви є довгий. Його не можна осягнути кількома демонстраціями, чи кількома відбутими зборами. Це вимагає часу і постійної та наполегливої праці. Щоби відзискати історичні права нашої Церкви також так скоро не приходить. Коли ж немає вуличних демонстрацій, — це ще не означає, що питання Помісної УКЦеркви вже вирішені, чи взагалі перестали існувати і ніхто ними більше не займається. Такого закінчення сподівався Ватикан, який думав, що це солом’яний вогонь, який спалахнув і скоро погасне.
Так не сталося, а існування і постійна праця мирянського руху, який росте заперечило тезу «солом’яного» вогню і тим самим заперечило сподівання тих, які думали, що коли немає демонстрацій то все вже завмерло і перестало існувати. Тоді, коли була хвиля демонстрацій не тільки у місті Братньої Любови — Філядельфії, але також у Йонкерсі, Стемфорді і Вашінґтоні, це були ранні початки постання зорганізованого мирянського руху на терені США. Слід підкреслити, що терен США, а зокрема українські миряни на східньому побережжі були першими, які спонтанно підхопили ідеї нашого Каторжника, Митрополита Києво-Галицького Отця Йосифа Сліпого і понесли їх у широкі маси української діяспори. Демонстрації, які з одної сторони були виявом обурення мирян на поступування деяких владик, а з другої — будили свідомість вірних та штовхали їх ставати в ряди змагань за привернення історичних прав і патріярхального устрою нашої Цекви.
За цей, не так довгий, понад десятьрічний період часу зроблено більше, як можна було сподіватись. 1. Сьогодні на всіх континентах і поодиноких країнах нашого поселення існує зорганізований мирянський рух, який активно діє у напрямі закріплення патріярхату нашої Церкви. 2. Зорганізований мирянський рух вказав українській діяспорі, що справа Церкви не є тільки справою священиків й владик, але також мирян, як невід’ємної складової частини Божого Люду і 3. Мирянський рух за Патріярхальний устрій Помісної УКЦеркви відпорошив сторінки історії нашої Церкви і показав її національне обличчя, якою вона була в минулому.
Тут зроблено тільки натяки на проведену працю яка проходила й проходить поступово і безперервно. За цей час розвинулась публіцистична діяльність. Наш Патріярх крок за кроком зробив все можливе, щоби встановлення патріярхату Помісної УКЦеркви сталось за благословенням Папи Павла VI. Нажаль з сторони Ватикану не було найменьшого зрозуміння до цієї справи. Перешкодою в цьому були не пасторальні й канонічні причини, але політичні — Москва. Така постава заставила Блаженнішого Отця Йосифа прийняти титул патріярха, а Церква стала на патріярші начала. Цей, історичного значення акт стався у базиліці св. Петра у Божому 1975 Році, під час «Українських днів» у Римі. Тепер для нас залишається дальше безперервно працювати, закріплюючи існуючий патріярхат Помісної УКЦеркви. Це довгий процес, сповнений різними перепонами і труднощами, але при наполегливій праці ми все переможемо. Силою наших змагань є свята правда. Хоч немає зараз демонстрацій, але якщо зайде потреба, можуть знову бути. Зорганізований мирянський рух існує і працює.
