Ми переживаємо найважчий час у новітній історії України. Кілька годин після початку війни я написав на своєму вебсайті «Жити Словом» слова, якими хочу почати свої роздуми:
«Те, про що цивілізований світ так багато говорив – сталося: сатана відверто показав своє лице. Тому місія нашого покоління – не дозволити цій мерзоті заполонити нашу країну і зберегти наших рідних від цієї мерзоти запустіння, яка шириться з росії. Зараз вкрай важливо зберігати спокій. Ми маємо свою домашню роботу, а світова спільнота робитиме свою.
Як християни, ми повинні розуміти, що тільки Господь Бог є Вседержителем і тільки Він ставить останню крапку в історії. З цієї причини віддаймося в Його опіку. Піднесімо до Нього серця. Молитвою зміцнімо охлялі коліна. Апостол Петро навчає: «Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти. Противтеся йому, сильні вірою, відаючи, що таких самих страждань зазнають і брати ваші скрізь по світі. А Бог усякої благодаті, що вас покликав до вічної своєї слави у Христі, він сам, коли постраждаєте трохи, вас удосконалить, утвердить, зміцнить, утривалить. Йому слава й сила по віки вічні! Амінь» (1 Пт 5: 8-11).
Варто почати спільно читати Псалми. Скільки хто може. Триваймо в молитві. Також вдома читаймо багато псалмів зі своїми родинами. Псалмопівець каже: «Ті колісницями, ці кіньми, а ми ім’ям Господа, Бога нашого – сильні. Ті похитнулися й упали, ми ж стоїмо й тримаємось міцно!» (Пс 20: 8-9) Також пам’ятаймо, що «лиходії знищені будуть, ті ж, що надіються на Господа, заволодіють краєм» (Пс 37:9).
Ісус нас запевнив: «Неможливе в людей, можливе є в Бога» (Лк 18:26). З цієї причини постійно віддаваймо в опіку Богородиці наших військових, медиків, уряд та всіх захисників України!
Ми не знаємо, скільки часу триватиме війна, проте впевнені, що до нашої перемоги. Важливо від самого початку не піддатися паніці, але зосередитися на молитві, підтримці потребуючих (старших, хворих, дітей, самотніх…). Будьмо холоднокровні.
Протягом найближчих годин стане чіткішою та зрозумілішою роль кожного і кожної з нас.
Зараз важливо інтенсивно міркувати, який внесок ми як християни можемо зробити не тільки, щоб вижити, але й перемогти. Для цього ще раз дуже прошу: багато молімося і не біймося. Стараймося бути на зв’язку».
Сьогодні, через пів року, можу сказати, що ми таки зібралися докупи, схилили свої коліна й серця у молитві, об’єднали спільні зусилля і в результаті вистояли всупереч прогнозам усіх експертів, які просто не вірили, що ми можемо встояти проти такого безжального монстра, яким є рашистський режим. Це неймовірно, але ми вистояли. Вистояли ціною неймовірних зусиль та жертв наших відважних та шляхетних духом братів і сестер. Перед нами ще довга і складна дорога до перемоги, до утвердження свободи як можливості жити відповідно до Божого задуму, а не істеричними бажаннями знелюднених ідолопоклонників путіна.
Проте ця війна змінила нас усіх до невпізнання. Ми зіштовхнулися з жорстокою реальністю цілковито дегуманізованої росії, яка змусила нас боротися з останніх сил, щоби вижити.
У цьому щоденному напруженому ритмі життя перед нами постійно постають дуже болючі питання. Настільки нам вистачить сил боротися далі? Де знаходити сили у світі, в якому не працюють і щоденно демонструють свою неефективність, а подекуди й безсилля міжнародні інституції (ООН, МАГАТЕ, НАТО та інші)?
Ми залишаємося людьми і шукаємо способів, як ними бути далі. Війна намагається вичавити з нас усе людське, але ми щосили тримаємося і докладаємо зусиль, аби посеред цього божевілля і далі бути батьками, чоловіками, жінками, доньками, синами, професіоналами. Відтак у житті залишається тільки найважливіше. Святий Павло каже, що це «віра, надія, любов – цих троє; але найбільша з них – любов» (1 Кор 13:13).
Тепер поділюся кількома думками про віру, надію та любов, про які вже в різних місцях вів мову на своєму вебсайті «Жити Словом».
Жити вірою
Той відрізок Історії Спасіння, який ми можемо бодай приблизно поставити в конкретні часові рамки, починається з розповіді про покликання Авраама – людини віри. Історія Авраама починається із заклику до Виходу. Те ж стосуватиметься синів Ізраїлю в Єгипті у часи Мойсея або їхніх нащадків, які вийдуть з Вавилонського полону, а також покликання апостолів та кожної особи, яка відважиться пуститися в дорогу з Господом. Цей «вихід» не означатиме лише географічних змін – найчастіше він вимагатиме зміни життєвих пріоритетів, змісту щоденної активності, переміни мислення і серця.
Вихід позначатиме початок дороги, яка хоч і матиме свої дуже важливі та значимі віхи, але насправді не матиме кінця, і не через свою утопічність, а тому що ця дорога – спільна життєва мандрівка з живим та вічним Богом, який запрошує нас до участі в Його проєкті та хоче ділитися з нами Своїм життям.
Ця спільна подорож вимагатиме великої довіри й послуху, пізніше в Книзі Буття (15:6) ми прочитаємо: «І повірив (Аврам) Господеві, і Він зарахував йому те за праведність». Саме тому в Новому Завіті ім’я Авраама буде згадане понад 70 разів, а Христос назве істинного Бога біблійної віри «Богом Авраама, Ісаака та Якова» (Мт 22:32). Зі слів апостола Павла, Авраам, який безмежно довірився Богові, «є отець усім нам», оскільки він «проти надії надіявшись, повірив, що стане батьком багатьох народів» (Рим 4: 16-18).
Авраамові зараховано за праведність, тобто за правильну поставу щодо Бога і ближніх, його абсолютну довіру до Бога. Напевно, це не було легко. Коли Господь покликав Авраама, йому було вже 75 років (Бут 12:4), кажучи сучасною мовою, не найкращий і не найлегший час для стартапу. Крім того, він «втягнув» у це все і свою дружину, і свого племінника, і ще кількасот людей. Те, що зробив із цього Бог, змінило історію світу. Сьогодні, в часі цієї страшної війни, Господь очікує подібних рішень та кроків від тебе і від мене. Господь хоче бачити твою і мою віру.
У єврейській мові поняття віра (євр. אֱמוּנָה/ emuna) спільнокореневе зі словом «амінь», що дослівно означає «твердість, вірність, стійкість, правдивість». Найчастіше воно використовується, щоб описати різні аспекти Божого характеру (Втор 32:4; Пс 36:5; Іс 11:5). Цим терміном також характеризують людей, акцентуючи на їхній цілісності та надійності (Прип 28:20; 2 Хр 31:18) або описуючи чиєсь праведне життя перед Богом (1 Сам 26:23; Прип 12:22). Найважливіше богословське значення цього поняття висловлене устами пророка Авакума: «Праведний вірою буде жити» (Ав 2:4). Тут мовиться про цілісну поставу особистості, яка правильно будує своє життя щодо Бога та ближнього.
Євангелист Матей розповідає, що коли апостоли не змогли вигнати біса з одного хлопця і на самоті спитали Ісуса «Чому ми не могли його вигнати?». Ісус сказав їм:»Через вашу малу віру, бо істинно кажу вам: Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого» (Мт 17: 19-20). Мала віра – це духовний діагноз, який Христос ставить Своїм учням. У грецькому оригіналі Євангелія тут використаний іменник ὀλιγοπιστία / oligopistia (дослівно «невідповідна, недосконала віра; стан дуже малої довіри»). Цей іменник вжитий у всьому Новому Завіті лиш один раз саме в цьому місці. Брак довіри учнів до Бога залишає без відповіді прохання терплячих. Цікаво, що батько прийшов із надією до учнів, ототожнюючи їх з Ісусом.
Отже, ця історія з біснуватим юнаком перестерігає сучасних послідовників Христа перед ілюзією власної самодостатності та самовпевненості. Апостол Яків каже: «Усяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в Якого нема ані зміни, ані тіні переміни» (Як 1:17). Апостол Павло, характеризуючи своє служіння, стверджує: «Благодаттю Божою я є те, що є, а благодать Його в мені не була марна, бо ж я працював більше всіх їх, та не я, але благодать Божа, що зо мною» (1 Кор 15:10).
Чудовим прикладом людей віри є одинадцята глава Послання до Євреїв, яку часто називають галереєю слави Нового Завіту – 40 віршів цього натхненного тексту присвячені розповіді про людей віри впродовж усієї Історії Спасіння. На прикладі різних осіб з Історії Спасіння автор послання висвітлює роль віри в їхньому особистому житті, а також демонструє, як через цю віру розвивається місія Бога, спрямована на спасіння людства. В цьому уривку особлива увага присвячена Авраамові (вв. 17-19), трохи менше говориться про його сина Ісаака (в. 20) та внука Якова (в. 21), а також сина Якова – Йосифа, якого брати із заздрості продали до Єгипту (в. 22). Далі більше місця відведено осмисленню віри Мойсея (вв. 23-29) та окремо згадана віра ізраїльтян, які під проводом Ісуса Навина увійшли в Обіцяну Землю, сім разів обійшовши Єрихон, після чого за Божого втручання мури міста впали (в. 30). Навіть віра блудниці Рахави (в. 31) відіграла особливу роль у Божому Провидінні. На прикладі згаданих осіб можна побачити зв’язок між вірою і надією, а також послухом і терпеливістю. Справжня віра, якою людина прославляє Бога, живе надією і послухом у теперішньому, сподіваючись на остаточне сповнення Божих обітниць. Така віра завжди має свою ціну – різноманітні страждання та переслідування є одними з багатьох випробувань, через які переходять ті, що вирішують довіритися Богові та Його Слову.
Віра вимагає ризику і терпеливості. Справді довіритися Богові можна тільки тоді, коли ми здатні «спалити за собою всі мости», а також прийняти той факт, що Бог «грає у довгу гру». Якщо ми спроможні на такий крок, то ніколи не будемо посоромлені. Без віри вижити у цій війні й залишитися нормальними неможливо.
Бути людьми надії
Ми боронимо Богом дане право жити як люди на своїй землі. З цієї причини, будучи переконаними у своїй правоті, всупереч усім страшним випробуванням, які досвідчуємо щодня, ми все ж таки не втрачаємо надії. Бо живемо не тільки одним днем і дивимося на перспективу кожної людини через призму вічності. Сила християн полягає в усвідомленні власної слабкості та незрівнянної Божої сили, яка в Ісусі Христі кличе нас до життя навіть тоді, коли добігає кінця наша земна мандрівка. Справжні християни − це завжди люди великої надії, вони бачать Божу дію там, де інші думають, що все уже закінчене. За своєю суттю віра та надія християн антиномічні − здатні побачити в слабкості місце для Божої сили та дії. Два тексти Павла з Другого послання до Коринтян увиразнюють сказане вище: «Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день у день» (2 Кор 4:16); «Бо знаємо, що коли земне наше житло, намет, розпадається, то маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на небі. Тому в ньому й зітхаємо, бажаючи надягнути поверх того наше небесне житло, якщо будемо ще вдягнені, а не нагі. Доки ми в цім наметі, стогнемо під гнітом, бо не хочемо роздягнутися, лише вдягнутися, аби те, що в нас смертне, було проглинуте життям. Бог же, що створив нас саме для цього, Він дав нам завдаток Духа» (2 Кор 5: 1-5).
Надія тісно повʼязана з вірою та любовʼю. У Посланні до Римлян святий Павло так каже про віру та надію Авраама: «Він, проти надії надіявшись, повірив, що стане батьком багатьох народів, згідно з тим, як було сказано: «Таке буде твоє потомство!» Авраам повірив Богові в надії, що Той здатний сповнити те, що пообіцяв. За своєю суттю наша довіра до Бога − це визнання Бога Богом. Довіритися Богові можна тільки тоді, коли ми Його пізнали й пережили досвід зустрічі з Ним. Наслідком справжнього досвіду Бога є переважно цілковита переміна особи, а також зародження в серці віри, надії та любові. Ці три чесноти можна перелічити і в зворотному порядку, бо вони є результатом досвіду Бога, Який є цілковитою любов’ю. Саме про такого Бога мовить пророк Ісая (Іс. 42, 1-4). Подаю текст, який цитує євангелист Матей: «Ось Мій слуга, якого Я вибрав, улюблений Мій, що Його душа Моя Собі вподобала. Я покладу на Нього духа Мого, і Він звіщатиме поганам правосуддя. Він не буде ні змагатися, ні кричати, і голосу Його ніхто не буде чути на майданах. Він очеретини надломаної не доломить і гнота тліючого не загасить, аж поки не доведе право до перемоги. На Його ім’я будуть надіятися погани» (Мт 12: 18-21). Із 40 по 55 глави книга пророка Ісаї містить чотири великі пісні (поеми), зосереджені на особі Слуги Господнього. Вони відкривають нам серце Бога і Його таїнственний та вражаючий для людського розуму задум спасіння – страждаючий Господній Слуга понесе на Собі тягар і наслідки людського гріха. Матей бачить, як ці пророцтва сповнюються в житті Ісуса, деякі з разючою схожістю (напр. Іс 53).
Ісус відходить (Мт 12:15), щоб уникнути смертельної небезпеки, тому Він не промовляє і не проповідує на головних вулицях (Мт 12: 9), бо так фарисеї могли б легко вистежити Його (пор. Мт 12:14). «Надломаний очерет» і «тліючий гніт» представляють спустошених і заляканих, утомлених і обтяжених євреїв, яким Він тепер служить. Те, що Він «не ламає» такого очерету і «не гасить» тліючого гнота, засвідчує Його милосердне служіння цим людям, на відміну від нещадності фарисеїв у їхньому несхваленні того, що Ісус зцілює людину із сухою рукою в суботу. Служіння Ісуса триватиме доти, доки він успішно не «приведе право до перемоги», тобто не встановить справедливість.
В Ісусі Бог приходить, щоб засудити гріх, але спасти людину. Велика помилка відбувається саме тоді, коли ми не бачимо гідності людини, її ран, завданих гріхом. Ісус розрізняє особу та справжню ідентичність людини від зовнішнього непотребу та мотлоху, яким є гріх. Навіть якщо цей гріх глибоко проникає в серце, Бог бачить різницю, що в нас справжнє і вічне, а що чуже і тлінне… Саме тому ми надіємося на Христа, Який задля нас витерпів страждання і смерть, бо в Ньому ми маємо майбутнє, маємо перспективу, яку ніхто не може перекреслити.
Перебувати в Любові
Найбільш цитованим текстом Нового Завіту є вірш з Євангелія від Івана: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (3:16). Сполучник «бо» пов’язує цей вірш із попереднім та пояснює, чому це сталося: «щоб кожен, хто вірує в Нього, жив життям вічним» (Йо 3:15). Слова у Йо 3:16 вражають своїм масштабом: до цього часу більшість старозавітних текстів та інших Єврейських Писань наголошували на Божій любові до Ізраїлю. Через прихід Ісуса Божа любов до цілого світу дає змогу «кожному/кожній», хто вірує у Христа, мати вічне життя.
Божа любов до світу – це не лише сентимент, а дуже конкретна дія: «Сина Свого Єдинородного дав». Бог не просто не мириться зі смертю людини, не хоче, щоб ми загинули, – Він хоче, щоб ми жили Його Життям. Пізніше Ісус скаже: «Я прийшов, щоб мали життя – щоб достоту мали» (Йо 10:10). Грецький термін «περισσός / perissos», який у перекладі отця Івана Хоменка переданий прислівником «достоту», має низку значень: «надзвичайний, чудовий, рясний, відмінний, достатній, той, що перевершує звичайні сподівання». Переживши досвід зустрічі з Христом, Павло у Посланні до Коринтян пише: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять» (1 Кор 2:9).
Грецький термін «ἀγαπάω / agapao», який Іван використовує на означення Божої любові, позначає безкорисливу любов, що виявляється в особистих стосунках. Це любов, яка має інтерес в іншій особі, позначує когось, хто бажає жертвувати собою задля добра іншої особи. Апостол Павло каже, що Божа любов (та наше її усвідомлення) дає силу християнам пережити будь-які випробування: «Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки Тому, Хто полюбив нас» (Рим 8:37). Павло упевнений, що Бог бажає для нас найвищого добра: «Він власного Сина Свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, як же разом із Ним не подарує нам усього?» (Рим 8:32). Євангелист Іван хоче, аби ми розуміли, що все, що Бог робить, має одну причину – Любов: «Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила Його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця» (Йо 13:1). Тому далі в Своїй Прощальній промові Ісус закликає: «У Мені перебувайте – а Я у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в Мені… Як Мене Отець полюбив, так Я вас полюбив. Перебувайте у Моїй любові!» (Йо 15: 4, 9).
У Першому посланні до Коринтян (13 глава) є чудовий гимн про любов, яку апостол персоніфікує та означує 16 дієсловами. Цей чудовий перелік властивостей любові насправді демонструє неможливість людської мови вичерпно окреслити цей унікальний дар. Апостол хоче пояснити коринтянам, що належно служити своїм ближнім різними дарами Святого Духа можна тільки в любові, або ж, інакше кажучи, любов повинна бути невідʼємним компонентом кожного служіння та діяльності. У 1 Кор 13: 4-7 Павло описує, чим є любов і чим вона не є. Любов довготерпелива, лагідна, радіє правдою, усе зносить, в усе вірить, усього надіється, усе перетерпить. Важливо усвідомлювати, що любов не заздрить, не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду. Ці слова варто читати як молитву, коли переживаємо випробування чи кризи, а також перед вибором правильної стратегії у ставленні до ближніх. Божа стратегія безпрограшна, хоча й не завжди зрозуміла світу.
На означення любові Павло, як і Іван, також послуговується грецьким поняттям «ἀγάπη / agape». Те ж поняття виражає глибину того, як Бог любить людину: «Цим виявилася до нас любов Божа, що Бог Свого Єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через Нього. Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас і послав Сина Свого – примирення за гріхи наші» (1 Йо 4:9-10). Тому й ми повинні жити цією любов’ю між собою, бо саме це на Тайній вечері заповів Ісус Своїм учням: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як Я був полюбив вас, так любіте і ви один одного! З того всі спізнають, що Мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Йо 13:34-35). Пізніше Іван Богослов пригадуватиме ці слова вже своїм учням: «Любі, коли Бог так полюбив нас, то й ми повинні один одного любити» (1 Йо 4:11).
Головна причина жити в любові полягає у тому, що Сам Бог є цілковитою Любов’ю: «Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог – Любов» (1 Йо 4:8); «Бога ніхто ніколи не бачив. Коли ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває, і Його любов у нас досконала» (1 Йо 4: 12); «Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має. Бог є Любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому» (1 Йо 4:16). Усе, що пов’язане з Богом, має вічну вартість, а позаяк найкращим означенням Бога в Новому Завіті є любов, то зрозуміло, чому любов ніколи не проминає.
Замість післямови: приклад життя у вірі, надії та любові
Жити вірою, надією та любов’ю нелегко, але можливо. Бо саме це – дорога життя. Прикладом такого справжнього життя є життя Богородиці. Про Пречисту Діву Марію не говориться часто в Новому Завіті, але якщо ми придивимося уважніше, то побачимо, що Вона присутня в трьох найважливіших подіях Історії Спасіння: Воплочення, Пасхальна Тайна, П’ятидесятниця. В цих трьох найважливіших моментах Історії Спасіння Марія являє три вкрай важливі чесноти: віру, надію та любов.
Воплочення
Поведінка Марії в часі Воплочення Божого Сина є прикладом віри. Наша цінність як християн узагалі залежить від нашої віри; апостоли не змогли звільнити біснуватого, і тому Ісус пояснив: «Через вашу малу віру» (Мт 17: 20)… Єлизавета проголошує Марію Блаженною через те, що Вона повірила і сказала ангелові: «Нехай зо мною станеться по твоєму слову!» Обіцянка ангела для Марії надзвичайна, з огляду на оцінку розумом. Це вимагало відваги, бо вагітна незаміжня дівчина в тому часі могла бути просто каменована. Отож Вона повірила з ризиком для життя. Марія сказала: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по Твоєму слову!» (Лк 1:38). Коли Бог покликав Авраама, Мойсея, Самуїла, вони сказали: «ГіннЕні» (арамейською), тобто «Ось я». Це вияв готовності творити волю Творця. Моє серце готове для Тебе, Господи…
В латинському обряді той, кого висвячують, каже єпископові: «Ось я», що означає готовність особи бути інструментом для Церкви у справі Благовісті… Можна сказати й іншими словами. Висловом «Нехай станеться» Марія просто сказала Богові: «Амінь». Сказати Богові «Амінь» означає сказати Богові «Так». У єврейській мові слово «віра» (אֱמוּנָה / емуна) є спільнокореневим зі словом «Амінь». Святий Павло каже, що Ісус є уособлений «Амінь» (2 Кор 1:20; пор. Од 3:14).
Марія під хрестом
Це приклад надії. Святий Павло каже, що Авраам повірив в надії усупереч всякій надії: «Проти надії надіявшись, повірив, що стане батьком багатьох народів» (Рим 4:18). Це ж (і навіть більше) зробила під хрестом Марія. Суто по-людськи Марія мала б утекти з Голготи, рвати коси і нарікати: «Боже, Ти обманув мене»… Марія, проте, стоїть у тиші. Вона все бачила і йшла поруч. Чула про вибір Варавви… Вона надіялася до останнього моменту (як Авраам у жертвоприношенні Ісаака). Марія, однак, пішла далі, ніж Авраам: побачила смерть Свого Сина… Від Марії вчимося стояти під хрестом з надією (під хрестами в нашому житті) – дивитися далі – бачити Воскресіння…
Марія в часі П’ятидесятниці
Це зразок любові. Вона отримала дар Святого Духа в часі Благовіщення і не потребувала П’ятидесятниці. Але вона є поруч з апостолами (Ді 1:14; 2:1). Вона допомагає їм бути покірними та спокійними… Про неї говориться як про Матір Ісуса, і Святий Дух – це Дух її Сина. Між Марією і Святим Духом існує нерозривний зв’язок – це особа Ісуса. Марія і Святий Дух дали Ісуса світові…
Марія є моделлю місіонерської душі: переживши досвід Бога, досвід Святого Духа, вона допомагає пережити його апостолам. Досвід Святого Духа отримуємо в Хрещенні та Святих Тайнах… І тому ми повинні ділитися з іншими цим досвідом, створювати центри, де можна пережити цей досвід – творити спільноти й молитовні групи…
Нехай Всемилостивий Господь за молитвами Марії, яка для нас є не тільки Матір’ю Благодаті, але й моделлю духовного життя – істинним зразком віри, надії та любові – дарує нам мудрість і здатність її наслідувати, а для України і всього світу дарує мир, який світ сам не може дати (пор. Йо 14:27).
о. д-р Юрій Щурко, декан ФБФ УКУ
