Світлина, вміщена на обкладинці цього числа «Патріярхату», зафіксувала момент молитви глави й Отця УГКЦ Блаженнішого Святослава над однією з численних братських могил жертв російських окупантів у Бучі, Ірпені, Гостомелі. Такими похованнями українців, замордованих росіянами, всіяні усі землі України, де ступала нога путінських солдатів.
Кожне викриття чергового злочину московського режиму шокує світ знову і знову. Мільярди людей вражені звірствами росіян в Ізюмі, що на визволеній Харківщині, де триває ексгумація тіл.
А про скільки могил ми ще не знаємо, скільки ще українців мордують прибічники ідеології «русского міра», поки ти читаєш ці рядки, тільки Бог знає… В інтерв’ю, що відкриває це число часопису, Блаженніший згадує: «…під час молитви я починаю відчувати, що стою на інших тілах, ще не розгорнутих з-під землі. Починаю розуміти, що могила, яку я бачу, насправді набагато більша!» Зі слів Патріарха, страх і ненависть – природні почуття, викликані злочинами, і людина покликана енергію цих емоцій трансформувати в чесноту мужності. Тільки тоді вона дійсно переможе зло і не дасть йому полонити розум і серце. Аналізуючи останнє півріччя, глава УГКЦ ділиться власним досвідом і дає поради, як вистояти.
Такі ж думки, відштовхуючись від багаторічних досліджень Святого Письма і такого ж багаторічного досвіду сповідальниці, розвиває у своїй статті отець Юрій Щурко.
А отець Василь Рудейко роздумує про молитву в часі війни. Названі публікації становлять ядро цього числа «Патріярхату». До них примикають усі наступні тексти, бо зачіпають різні сторони того, що нас представляє, дає нам силу, а також є причиною наших падінь, нашого світогляду. Отже, отець Мирон Бендик подає ґрунтовний аналіз і варіанти вирішення українського церковного питання; отець В’ячеслав Окунь веде мову про «духовність вулиці» у світлі ігнатіянської духовності; докторка Тетяна Трофименко пропонує глянути на те, яким є герой в сучасній українській літературі. Стаття про перенесення у 1992 році тлінних останків Патріарха Йосифа в Україну доктора Леоніда Рудницького, а також розвідка про мученика отця Августина Цебровського авторства отця Тараса Бублика нагадують, що важкі періоди в нашій історії бували й раніше і що з їх вивчення ми можемо почерпнути нові досвіди. Але на минулому ми не зациклюємося, як не живемо тільки днем сьогоднішнім. Християнство – релігія, що спонукає дивитися і сміливо йти вперед. Тут важливим є споглядання вимірів вічності, зокрема через ікони. Стаття Марти Федак про ікону Богородиці «Нев’янучий цвіт» в українському церковному малярстві пройнята саме таким настроєм. Її читання наповнює нас почуттям наснаги та поваги до Того, Хто більший за нас і посилає нам як благодать, так і випробування на шляху до неї.
Завершує номер традиційна рубрика «Книжкова полиця», в якій отець Роман Островський аналізує дві пізнавальні книги авторства Ансельма Грюна і Томаша Галіка, перемежовуючи огляд із власними рефлексіями.
Володимир Мороз
