Ватикан. — Крайова Католицька Пресова Служба з 14 грудня 1976 р. інформує: На приватній авдієнції в Папи Павла VI, у понеділок, 13-го грудня, Блаженніший Патріярх Йосиф і шість Владик Української Католицької Церкви вимагали:
- Визнання Патріярхату;
- Поширення повновластей Патріярха на весь світ, не обмежуючи їх до території України, бо українці-католики живуть у всіх частинах світу;
- Права поминати Патріярха в Літургії, і то ще перед формальним визнанням Патріярхату Ватиканом: та
- Права висвячувати жонатих священиків.
Папа Павло VI заявив, що під сучасну пору не може задовольнити їхньої вимоги щодо Патріярхату і закликав Владик підтримати його рішення в цій справі.
Пресова Служба інформує, що Патріярх Йосиф — це «Львівський Верховний Архиєпископ», який вже довший час веде енергійну кампанію за визнання Ватиканом Патріярхату і сам вживає титул Патріярха.
Папа наголошував, що існує «неспокій в деяких українських громадах і серед їхніх душпастирів», зазначуючи, що українці очікують надання Патріяршого титулу, але Апостольський Престіл не бачить можливости надання цього титулу в «теперішній трудній ситуації», бо «незалежні від Апостольського Престола обставини» не дозволяють йому визнати Український Патріярхат, так бажаний українськими вірними — інформує Католицька Пресова Служба, додаючи, що ці «незалежні від Апостольського Престола обставини» — це «політична ситуація в Україні».
Папа заявив, що він рішив не визнати Український Патріярхат «для добра самої Української Католицької Церкви».
13-12-76 два єпископи Української Католицької Церкви відбули наради з членами Східньої Конґреґації в справі висвячення жонатих священиків. Хоча норми УКЦеркви дозволяють висвячення жонатих, то Ватиканська норма не дозволяє, щоб такі священики без спеціяльного дозволу сповняли свої душпастирські функції в країнах Північної та Південної Америки і Австралії, тобто, в обширах, де домінує латинський обряд.
В пресовому повідомленні інформується, що в петиції, представленій 13-го грудня Папі Павлові VІ-му зазначено, що протягом віків український католицький обряд мирно співіснував в Україні з латинським і вірменським обрядами, і тому Владики закликали, щоб Апостольський Престіл дозволив висвячувати жонатих священиків теж поза кордонами України, тобто в країнах, де домінує латинський обряд.
У формальній промові під час авдієнції в Папи Павла VI Блаженніший Патріярх Йосиф закликав Святішого Отця виголосити спеціяльне послання до українців-католиків, які протягом трьох десятиліть терплять страшні переслідування за Христа і за Його Церкву.
Патріярх Йосиф також твердив, що в той час, коли український католицький обряд «засуджений на смерть в Україні», то в країнах поселення українців традиції Української Католицької Церкви «засуджені на повільну смерть». Пресова Служба інтерпретує, що цими словами Патріярх Йосиф хотів натаврувати заборону висвячення жонатих священиків для УКЦеркви.
За наш український Патріярхат
Прикро вразила мене, легко сказавши, шорстка репліка о. Романа Ганаса, в 150 ч. «Свобода» з дня 9 серпня 1976, на статтю Миколи Приходна, (схизматика), п. н. «Про наш Український Патріярхат».
Дивує мене погляд і становище укр. кат. священика до свобідно виявлених, до речі, дуже здорових думок нашого православного брата, на прикрі обставини в Укр. Кат. Церкві, на кривди ватиканської Курії, заподіяні нашій Церкві відмовою дозволу на приїзд Блаж. Патріярха Йосифа на 41-ий Евхарист. Конгрес до Філядельфії.
Найперше, Укр. Правос. Церква не підлягає «юридично кільком чужим патріярхам», як це закидає о. Р. Ганас, але є майже уся в Европі, в полудневій і північній Америці зорганізована під юрисдикцією свого, від нікого незалежного митроп. Мстислава, і лиш декілька ще парохій є в духовій лучності із царгородським патріярхом.
Дивно, що укр. кат. священик обурюється на правильні, критичні зауваги чесної людини, сьогодні в Америці, в країні свободи думки і слова. Це ж не середньовіччя. Що більше, це погляди православного українця, котрий боліє над недолею своєї братньої Церкви, над її розбратом і кривдами заподіяними ватиканською Курією і Конґреґаціями, які, як вже всім відомо, діють під пресією комуністичних експертів і агентів Москви, які вже тепер занимають управу міста Риму і посягають по державну владу в цілій Італії.
Ми повинні привітати і радіти із-за таких щирих, позитивних думок наших братів і витягнути із них відповідні висновки.
Що до знаменитої статті М. Приходька, то насувається одна критична заувага. В усій цій нашій боротьбі за самобутність і рівнорядні права нашої Укр. Церкви не ходить лише про особу Патріярха Йосифа, але про Український Патріярхат, за який ми усі разом маємо обов’язок боротися, так само, як і за нашу соборну державність.
Яр. Клим (Язичинська)
