Людина за своєю природою відчуває потребу діяти в добрі заради відновлення справедливості, а вияви діяльної любові дозволяють бачити у взаєминах присутність між нами Бога, переконана директорка благодійного фонду «Карітас України» Тетяна Ставнича. Читачам «Патріярхату» вона розповідає про те, як новий етап війни росії проти України вплинув на діяльність очолюваної нею організації, якими є теперішні її пріоритети, як кожен може долучитися до підтримки добрих справ і в чому полягає сила українців та України.
– Мільйони переміщених осіб потребують допомоги, милосердя. На яких загальних напрямках «Карітас України» зосередився тепер?
– На початку ми допомагали за трьома напрямками. Перший – це допомога переселенцям, біженцям, які стояли на виїзді на кордонах, і тим людям, які залишилися у важких обставинах, під частими обстрілами. То був рівень реагування, який передбачав тепле харчування, менші харчові набори, воду, гігієну, тимчасовий притулок, одяг, медикаменти. Біля кордону в нас були палатки з обігрівом. Приділяли увагу й особливим потребам дітей: підгузки, харчування, простори, наприклад на вокзалах.
Якщо дивитися за кількісними показниками, то більш ніж половину допомоги становили харчі, значну кількість – засоби гігієни, а в окремих регіонах ще й питна вода. Тобто на початковому етапі доводилося задовольняти базові потреби виживання.
Упродовж трьох місяців ситуація динамічно змінювалася, з’являлися різноманітні потреби залежно від регіону. До цих змін пристосовуємо наш підхід.
Для тих, що вирішили залишитися на місці переселення довше, наша допомога почала набувати більш системного характеру: харчові та гігієнічні набори на триваліший період (місяць), побутові речі – простирадла, ковдри, прилади для готування їжі тощо. Методика гуманітарної допомоги випрацювана в такий спосіб, щоби відновлювати спроможність людини діяти і дбати про себе та свою сім’ю. Таким чином, людина не узалежнюється від щоденної допомоги, але отримує простір для своїх рішень, для розпоряджання отриманим. Сама ідея «Карітасу» – допомога ближньому – і полягає в тому, щоби надавати допомогу людині так, аби відновлювати та підкріплювати її гідність, будувати її спроможність у житті.
Також із цією метою ми створили програму готівкових грантів, коли людина отримує на руки певну суму для певних потреб і може нею самостійно розпоряджатися. Це дає змогу відновити контроль за своїм життям, почуватися гідно. Цей же алгоритм допомоги ми застосували для підтримки людей, які виїжджали з Маріуполя та інших місцевостей півдня України через Запоріжжя. Вони були змушені швидко покидати свої домівки без речей, без грошей, рятуючи головне – життя.
Дотримуючись описаного підходу із особливою увагою до гідності, ми організували простір, дружній до дітей. Наші соціальні працівники і волонтери або їдуть в місця, де зібралися переміщені особи, або ж збирають цих дітей у наших центрах, і між ними відбувається спілкування в невимушеній атмосфері. Ми допомагаємо дітям, які тривалий час перебували в підвалах, бомбосховищах, під обстрілами, вийти зі складних станів, відкритися до світу, відновити спілкування, знову бути дітьми. Цей напрямок роботи тепер активно розвивається.
На півночі країни є звільнені регіони, де з’явилася потреба відновлення зруйнованих будинків, і ми вже почали допомагати людям тимчасово закрити вибиті вікна плівкою, готуємося до проєкту допомоги легкого і середнього рівня ремонтів.
– Ми всі, увесь світ, вражені актами російського геноциду проти українського народу. Зрозуміло, що «Карітас України» також має справу з людьми, які пережили це…
Кожна людина, яка звертається до «Карітасу», має якесь пережиття, і ми з цим працюємо в дусі християнської любові та милосердя, прагнучи допомогти. Можна сказати, що половина нашого служіння – це зустріч, розмова, це вислухана розповідь людини про те, що вона пережила, який біль відчула. Це ділення, яке є частиною зцілення.
– В одному інтерв’ю ви наголосили на важливому принципі «дати людині не лише рибу, а й вудку» словами: «Без сумніву, як тільки людина вийшла з окупації, її треба обняти, нагодувати, зігріти, але потім дуже важливо дати можливість самостійно розбудовувати своє життя, відновивши таким чином її гідність». Розкажіть докладніше про цей напрямок вашої роботи.
Передусім варто сказати, що багато людей, які отримували нашу підтримку і допомогу, потім повернулися до нас вже як волонтери «Карітасу». Ті, що довго залишаються біля нас, знайомляться і вливаються в місцеві команди, часто стають працівниками «Карітасу». Між іншим, у всіх наших центрах я зустрічаю людей з Харкова та інших міст сходу чи півдня України, які через обстріли змушені були виїхати і приєдналися до нашого служіння. Це дуже мотивовані й активні люди.
Другий етап, до якого ми зараз приступаємо, і директори наших місцевих осередків уже порушують це питання – створення робочих місць для переселенців. У нас є досвід у цьому і є різні можливі підходи. Одним із наших останніх проєктів цього напрямку був тренінг з організації малого бізнесу в буферній зоні. Люди, які проходили його, розробляли проєкти, брали участь у конкурсі, і кращі з них отримували гранти від наших благодійників на початок своєї, бодай маленької, справи. Це лиш один приклад. Метою таких програм livelihood є надання людям можливості гідно жити, займаючись потрібною справою. У межах цього напрямку людина може пройти перекваліфікацію за обраним фахом. Понад те, це може бути підтримка наявного місцевого бізнесу, який готовий найняти переселенців як працівників, або ж залучення переселенців до праці у вирішенні питань, пов’язаних із облаштуванням їхнього побуту. В ширшому масштабі мовиться про інтеграцію переселенців у місцеві громади з користю для всіх – і переселенців, і громад. При цьому особливу увагу приділяємо зрозумілості критеріїв, прозорості процесу, залученню людей до нього, бо це все елементи пошанування і підтримки гідності.
Якщо підсумувати сказане, то поза звиклою базовою допомогою, яка буде тривати, у нас формуються такі пріоритетні напрямки: 1) забезпечення прихистком-житлом; 2) поглиблена праця з дітьми; 3) інтеграція в місцеві громади, що ми називаємо працею над плеканням соціальної згуртованості та перебудування. Щодо третього напрямку важливо зазначити, що приблизно половина директорів наших осередків говорять про важливість питання інтеграції – воно на часі.
– Якими, згідно з інформацією «Карітасу України», будуть середньо- і довгострокові потреби переміщених осіб та як їм у цьому зарадити?
Аналізуючи потреби переселенців, окрім базових (згідно з результатами опитування, це харчі, медикаменти, гігієнічні набори, житло і побутові речі), звертаємо особливу увагу на житлові питання. В цій сфері можливі кілька варіантів допомоги. Наприклад, «Карітас» може надати матеріали для попереднього влаштування побуту в пошкоджених будинках: накриття дахів закриття вибитих вікон і дверей. Потім будуть кошти на дрібні та середнього масштабу ремонти приватних будинків – встановлення вікон, дверей тощо. Мовитиметься і про організацію центрів, у яких люди, котрі не мають де подітися, зможуть мешкати довший час, а також про створення модульних будиночків, у яких вони зможуть перебути період відновлення або будівництва свого житла. Окремо стоїть питання готівкових грантів на оренду житла і таких же грантів для людей, які безкоштовно взяли до себе додому переселенців, щоби трохи їм допомогти. Вже тепер працюємо над підготовкою до зими. Ми перебуваємо в процесі розробки мережі актуальних потреб і шляхів їх вирішення.
Також хочу серед потреб цієї середньострокової категорії звернути увагу на згадану працю з плекання соціальної згуртованості в суспільстві. У «Карітасі України» існує втілений проєкт щодо цієї сфери. Він закінчився якраз минулого року, коли я вступила в організацію. Це праця з громадами, будування діалогу та розуміння між різними групами, медіація. Зараз на цю діяльність у нас вже є попит із наших
місцевих «Карітасів».
Варто згадати й про поглиблену допомогу переселенцям. Перехід від першої допомоги, яка має в основі методологію узагальнення, до так званого кейс-менеджменту – глибинного аналізу кожного випадку: зустрічі з людиною в її життєвій ситуації та спільної допомоги, крок за кроком, щоби помогти їй розв’язати свої проблеми. Маємо позитивний досвід цього в умовах війни на сході України. В кожному випадку важливо вислухати. До речі, цьому сприяють і центри взаємної підтримки, які організовуємо при осередках «Карітасу» в регіонах. І допомога з працевлаштуванням тут посідає одне з чільних місць.
Але насамкінець, відповідаючи на це запитання, хочу сказати, що «Карітас України» і далі працює з тими вразливими верствами, з якими працював до війни. Так ми продовжуємо працю за нашою програмою «Домашня опіка», працю з дітьми в складних життєвих обставинах, провадимо наші денні центри для людей із особливими потребами.
– Очевидно, допомагати тому, хто в потребі, може кожна небайдужа людина. Якої допомоги в роботі потребує «Карітас України» тепер?
У нас дуже велике коло волонтерів. З початком нового етапу війни їхня кількість суттєво збільшилася, і ми постійно працюємо, аби щонайкраще організувати їхню працю. Можливостей для волонтерства в нас дуже багато. І це для людей небайдужих є добрим способом долучитися до місії «Карітасу».
На національному та місцевому рівнях наші програми зростають, і тут теж є потреба в людях із професійними знанням: психологах, соціальних працівниках, медсестрах, інженерах, бізнес-тренерах та інших, а також із управлінськими навиками – проєктних менеджерах. Зацікавлені можуть знайти оголошення про відкритий конкурс нових працівників на нашому сайті.
– Нещодавно ви наголосили, що війна – це завжди хаос, який веде до втрати зв’язків і комунікації, а милосердя ці зв’язки відновлює, зцілює. Цілісна людина потребує не тільки того, щоб із нею ділитися, але відчуває потребу ділитися. Як із розумінням цього в нашому суспільстві, є якісь зміни?
Мені здається, що всі ми вступили і зараз проходимо школу глибокої любові до людини. В роботі «Карітасу» я бачу це на кожному кроці. Солідарність із ближнім, чутливість до нього вражають. Це для мене є чимось, що неймовірно наділене глибоким значенням. Я відчуваю красу українського народу, яка вражає!
– Велику допомогу українцям, Україні надають люди та інституції з усього світу. Що особливо хочете відзначити у цій сфері?
Передусім солідарність з Україною, яку я відчула в межах нашої мережі «Карітасів». Відповідь на потреби України була моментальна і дуже сердечна. Я маю нагоду регулярно представляти нашу роботу в Україні міжнародним партнерам. Зі слів мого колеги, «відчуваю, що не можу цілковито передати словами ті вияви глибокої та щирої солідарності, людяності, тепла, підтримки», які ми відчуваємо від усіх наших партнерських організацій «Карітасу» в різних країнах по всьому світу. Будучи свідком цього, я бачу, що любов дійсно помножується. Уже в перші дні нового етапувійни я бачила унікальний сплеск в нашому народі: українці масово виявили солідарність. Перші речі, які ми мали для роздачі потребуючим переселенцям, це те, що нам принесли місцеві люди. Це перший вияв, який ми засвідчили в самій Україні.
Аж тут дивимося, а це коло діяльного милосердя розширюється і стає міжнародним: наші сусіди почали надсилати нам допомогу, підтримку, виявляти любов. Українці, які через цю війну змушені були виїхати до сусідів, також відчувають це, бо «Карітас» в місцях їхнього перебування теж активно працює з ними.
Згадую, яким символічним було те, що незадовго до посилення російської агресії «Карітас України» почав тісніше співпрацювати з «Карітасами» країн-сусідів: Польщі, Словаччини, Румунії, Молдови. Ми мали окрему спільну зустріч. І коли почалися теперішні події, вони одразу відгукнулися і не перестають виявляти солідарність із нами. Це неймовірно!
– Співпраця із закордонними партнерами – це одночасне відкриття їх для України та України для них. Можливо, завдяки цій співпраці ви відчули якісь особливі тенденції?
Відчула і на власному досвіді, і від інших людей, що коли виникає і триває певна несправедливість, то людське серце зрушується, людина потребує дії. І ця дія потрібна, щоб допомогти іншим, але й заради того, щоб і в таких ситуаціях залишатися собою, цілісною людиною. Людина за своєю природою відчуває глибоку потребу діяти в добрі заради відновлення справедливості. Я впевнена, що ця дія має дуже велику силу, вона зцілює. Причому зцілює всіх – і тих, що постраждали, і тих, що їх захищають. Любов є дуже потужною та дієвою рушійною силою.
– І наостанок скажіть, у чому, на вашу думку, сила українців в умовах численних небезпек агресії?
Сила українців – у солідарності, взаємній любові, яка дає надзвичайну мужність діяти в світі. Ця солідарність переплітається багатьма людськими нитками- відносинами, які творять певну тканину життя, тканину суспільства. І ця тканина, ці відносини втрималися при ударі агресії. В них є наша сила. Коли я бачу вияви любові, то бачу присутність Бога між людьми. І це додає мені сили працювати далі.
розмовляв Володимир Мороз
