Свіжий номер

5(505)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Патріярша церква св. Архистратига Михаїла в Філядельфії, Па.

Здається, що тільки недавно — однак це минуло вже кількадесять літ з того часу, як ми покидали вкриту трупами, зрошену кров’ю, захмарену димом пожеж нашу Батьківську Землю — наші родинні доми, села і міста. Нас гнала воєнна хуртовина в далеке, незнане завтра. Та все ж таки ми від’їздили з надією скорого повороту в рідну вільну Україну. Ми вірили і обіцювали повернутись тими незмінно самими, ба ще кращими — загартованими. Добре пригадується, як на перші свята Різдва Христового ми, розкинуті по різних німецьких таборах, селах, чи містах, бажали один одному «Дай Боже другі свята святкувати вже вдома!»

Минали літа тяжкої мандрівки. В нас не було і думки ставати якимись перевертнями, зривати з Церквою на рідних землях, традицією, Народом, мовою. Та війна скінчилась — страх минув і почалась мандрівка в позаокеанські краї. І тут усе лихо почалося.

Зразу наші еміґранти (ще без маєтків) не тратили свого українського «Я». Постепенно щораз краще опановували англійську мову, призбирували «зелені долярчики» і наша «політична» еміґрація почала забувати хто ми? чого хочемо? яка наша місія? Прийшла безвідповідально — нерозумна — непотрібна зміна календаря, яка поділила Народ. Ті, що погодилися, оправдувалися: «Так краще, це краще для наших дітей, мені це не робить різниці, я можу святкувати Різдво навіть у липні, мені не перешкоджає, а що в тім злого, це все одно і. т. д.».

Таким «всеодникам» Богдан Лепкий писав:

«Хто каже вам, що все одно
Де жити, де вмирати,
Той тягне вас в багно, на дно,
Той вам дає без дна судно
І каже кермувати».

З тою зміною, в прискореному часі в Українській Католицькій Церкві почали затиратися традиційні обрядові форми, а навіть почався процес заникання її українського, національного характеру. Бюлетень катедри Непорочного Зачаття при вул. Френклін, що друкувався тільки в англійській мові, на першій сторінці почав зазначувати, що це «Мадер Чирч офол Бизантайн Кетолік Перішес ін зе Юнайтед Стейтс».

Почалось читання св. Письма в двох мовах, а подекуди тільки англійською мовою. Відтак почали поширюватися цілі св. Літургії в англійській мові та заступати нашу матірну мову. Діти укр. кат. шкіл, приходячи в церкву, почали «підскакувати» на одному коліні (як латинники) та хреститись цілою рукою. Заникає наш традиційний спосіб святкувань.

В час Різдва почались вивішування віночків на вікнах домів, як теж по церквах. Старі наші колядки притихають, а всякі «Джінго Беллс», «Сайлент Найт», «Вайт крісмес» починають наповняти радієві приймачі і грамофонні платівки.

Та не всі поснули, не всі погодились на цю зміну, бачучи в тому неминучу латинізацію, асиміляцію та ліквідацію нашої Укр. Кат. Церкви і нашого Східнього Обряду. Філядельфійські миряни, вірні нашим традиціям та збереженні східнього обряду нашої Церкви, з року в рік писали, ходили, платили і просили про відправи за нашим традиційним церковним календарем. За це діставали одну Службу Божу на Різдво, одну на Богоявлення і одну на Хр. Воскресіння. Та з кожним роком ставало тяжче.

Зближались свята Хр. Воскресіння 1975 року, а нам забрали навіть надію на одну св. Воскресну Літургію. Створений вже скоріше Комітет для полагодження опіки для вірних, які святкують, або бажають святкувати свої релігійні свята згідно з традиційним українським церковним календарем, скликав Загальні Збори вірних на день 27 квітня 1975 p., на яких вибрано Парафіяльну Раду Церкви св. Арх. Михаїла. По довгих ходженнях, писаннях просьбах, авдієнціях і довгих телефонічних розмовах, Парафіяльній Раді вдалось випросити дозвіл на відправу Воскресної Утрені та Літургії в церкві Христа Царя. Однак без священика і дяка, про них ми мали постаратись самі. Та Бог добрий і нас не опустив. Ми довідались, що недавно в Римі наш Патріярх Отець Йосиф І висвятив священослужителя о. Льва Любинського. Ми звернулись до нього і одержали позитивну відповідь. За дозволом Патріярха Отця Йосифа 1-го, о. Л. Любинський відслужив Воскресні Богослуження, а співали панове з нашої парафії (без дяка). На тому праця нашої дуже жертвенної Парафіяльної Ради не скінчилася. Почалися знову ходження, писання, щоб дістати одну з напівпорожних церков (а є їх 8-ім і дві каплиці) для вжитку нашої парафії.

Піврічна діяльність Парафіяльної Ради, після розгляду всіх можливостей — увінчалася повним неуспіхом. Лишилася тільки одна тимчасова розв’язка — це звернення до наших православних братів.

В неймовірно короткому часі ми одержали щиросердечну позитивну відповідь від Високопреосвященнішого Митрополита Мстислава, від о. декана протопресвітера Степана Біляка та о. Протоієрея Михайла Борисенка, настоятеля Храму св. Покрова, де ми знайшли гостинне приміщення. Вони щиро-сердечно нас прийняли і з великою любов’ю привітали у своєму Храмі, де ми можемо молитися до Всевишнього в нашій рідній мові, заховуючи заповіти наших предків і йти їхніми слідами, як рівнож бути в злуці з цілим нашим Українським Народом. І це сильне бажання молитися в рідній мові, святкувати свята згідно з нашою тисячелітньою традицією за юліянським традиційним календарем, дало нам силу до організування нашої парафії, що має стати тою міцною цеголкою у великій будівлі, якій на ім’я Патріярхат Пом. Укр. Кат. Церкви. З Благословенням Патріярха Отця Йосифа 1-го, 9-го листопада 1975 року настоятель Патріяршої Церкви св. Арх. Михаїла о. Л. Любинський відслужив першу св. Літургію.

Зворушливою до сліз-радості була хвилина, коли, після заамвонної молитви отця Льва Любинського, ми побачили в повних святочних ризах о. настоятеля храму с. Покрова о. Протоієрея Михайла Борисенка, який сердечно, братнім поцілунком вітаючи отця пароха Льва Любинського, промовив до вірних такими словами:

Всечесний Отче! Дорогі у Христі Брати і Сестри!

Сьогодні парафія св. Архистратига Михаїла почала писати світлу історію вашого буття на вільній американській землі в місті Філядельфії. Цю подію ви відзначили першою Богослужбою за спільним з нами календарем. Ми радіємо, що змогли вам допомогти в цій справі, бодай цим скромним приміщенням при нашій духовній громаді.

І ось в цей історичний і незабутній для всіх нас, а особливо вашої духовної громади день, маю надзвичайно велику приємність щиро вітати вашого отця Пароха, вітати всю Управу Церкви св. Архистратига Михаїла, всіх парафіян і всіх тут присутніх та побажати найкращих успіхів у вашому церковному житті.

До мого привітання і найкращих вам побажань приєднуються всі члени парафіяльного уряду, всі прицерковні організації і всі парафіяльні церкви св. Покрова.

При цій нагоді хочу висловити щиру подяку всій вашій Управі за надіслання нам привітання з нагоди храмового свята під Покровом Пресвятої Богородиці 25-літнього ювілею заснування нашої парафії. Управа церкви св. Архистратига Михаїла, своїм милим тактом і братньою любов’ю до нас, спричинилася доповнити нашу радість в це велике для нашої духовної родини свято. Прочитавши ваше привітання, Владика Митрополит Мстислав всім там присутнім сказав, що «це свято ми святкуємо соборно», хоч мало хто з вас був присутнім особисто серед нас, але ваше привітання на бенкеті викликало бурхливі оплески присутніх.

Отже, працюймо й надалі зі зрозумінням важливости жити національно спільно та у любові поміж собою.

Пам’ятаймо, що скрізь, на всякому місці землі, куди воля Господня пошле нас провадити шлях земного життя, ми повинні виконувати ту святу місію, що її кожному з нас дав Господь діянням Святого Духа: «Побудую я церкву свою (на вірі, надії й любові) і сили адові не переможуть її». Ще раз всіх вас тут присутніх щиро вітаю та бажаю всім вам кріпкого здоров’я, душевного і родинного спокою та ласки Божої.

Відповідь о. пароха Льва Любинського:

Дорогі Браття і Сестри!

Тому, що усі наші старання, щоб дістати гідне приміщення, не увінчалися успіхом — ми звернулися за поміччю до наших православних братів. їхня любов ближнього і доброта звеліли їм поділитися їхнім Храмом з нами у нашій потребі, і я, в імені цілої нашої парафії і її уряду, складаю за це щиру подяку Високопреподобному Отцю Михайлові Борисенкові, настоятелеві цього Храму, Параф. Раді й їхній церковній Владі. Хай Господь відплатить їм сторицею і зішле свої обильні ласки на наші обидві Братні Церкви.

Не відкладаючи на пізніше, парафіяни взялись зразу до роботи. При парафії зорганізувалось Сестрицтво св. Анни, яке муравлиною, повною посвяти працею придбало вже досить поважну суму грошей на будову нашого власного Храму. Воно розвинуло харитативну діяльність і є живчиком цілої парафії. Братство Молоді теж не осталось позаду, а може стати добрим прикладом для інших молодечих організацій. Нещодавно створено Братство св. Михаїла, яке з повною посвятою пірнуло у вир праці для добра нашої парафії, нашої Церкви і Народу. За дев’ять місяців існування нашої парафії Редакційна Колегія Парафіяльної Ради видала дев’ять чисел «Парафіяльних Вістей», які інформують про життя у нашій Патріяршій Парафії св. Арх. Михаїла. Ми мали велику радість гостити в нашій парафії Театральну Студію Молоді церкви св. Володимира і Ольги з Чікаґо, та їхнього пароха о. Крил. Маріяна Бутринського. Ми приготовили передсвяточно-різдвяний Базар, а після Різдва дуже вдалу коляду на фонд будови церкви. 11-го січня 1976 р. відбули свято для відзначення ім’янин нашого Дорогого Патріярха Отця Йосифа 1-го. При вщерть виповненій залі свято відкрив Голова Патріярхальної Ради п. Іларій Мазепа. Із присутніх Отців були о. декан УПЦ Протопресвітер Степан Біляк, та наш о. настоятель Л. Любинський. Головним промовцем був проф. д-р. Петро Біланюк з Торонта, якого, як ведучий програмою, представив маестро В. Шашаровський. Хор Молоді нашої парафії, декляматорка панна Наталка Ковалишин, та молодий скрипаль пан Юрій Фаріон виповнили програму свята, яку закінчено від- співанням Молитви за Патріярха.

Духовні вправи (реколекції) під час великого посту проводив у нашій парафії о. д-р Любомир Гузар з Риму. Перед Великоднем Сестрицтво св. Анни та Братство Молоді приготовили базар з надзвичайно гарним доходом. Наступною імпрезою було Свячене — 2-го травня 1976 р. Злучившись духово з нашим Дорогим Патріярхом, який у «холодному» Римі теж святкує за нашим традиційним календарем, та нескореним Українським Народом на рідних землях, парафіяни, як одна велика родина, засіли до обильного свяченого, яке приготовило нестомне Сестрицтво св. Анни. Гість з Чікаґа, проф. д-р В. Маркусь, у своїй мові про «Положення нашої Церкви», дав напрямні, як зберегти нашу рідну Церкву і традицію тут у вільному світі, де на ділі нам не дають можливості молитися і святкувати за традицією і обрядом наших предків. Проф. д-р В. Маркусь передав на руки о. Пароха дар парафії св. Володимира і Ольги з Чікаґо на будову нашого Храму — чек на суму 500.00 дол. Мистецькою програмою у виконанні маестро В. Шашаровського, Хору Молоді та нашої милої пані Язичинської, закінчено Свячене.

Під час 41-го Евхаристійного Конгресу, в нашій парафії відбувся Крайовий З’їзд Братств і Сестрицтв, в якому брали участь отці духовні, делегати і миряни з цілого світу. 29-го серпня 1976 p., наша Патріярша парафія св. Архистратига Михаїла, із Патріярхальним Товариством з Аллентавну, урядили на оселі ім. Ольжича в Лігайтоні СВЯТОЧНИЙ ОБІД В ПОШАНУ ЇХ БЛАЖЕСТВА ПАТРІЯРХА ОТЦЯ ЙОСИФА І «що не відбудеться», а весь прибуток призначено на Патріярший Фонд. В концерті в честь нашого Патріярха головним промовцем був організаційний референт Крайової Управи Тов. за Патріярхальний Устрій ПУКЦ редактор Василь Пасічняк. Концертову частину програми виконали члени нашої парафії.

От це деякі з головніших успіхів нашої молодої Патріяршої Парафії св. Арх. Михаїла за дев’ять місяців існування.

Ми свідомі цього, що не легко нам приходитиметься виконувати намічені цілі. Ми свідомі цього, що натраплятимемо на великі перешкоди з багатьох сторін. Все ж таки ми рішились виконати наш обов’язок супроти нашої Церкви, нашого Народу і нашого Первоієрарха Патріярха Отця Йосифа Першого.

Ми просимо Всемогучого Бога, щоб допоміг нам почату працю докінчити та передати слідуючим поколінням, щоб продовжували її з роду в рід.

Поділитися:

Популярні статті