Кергонксон, 5 липня, 1976.
Преосвященний Владика Василь Лостен
Філядельфія, ЗСА
Преосвященний Владико!
Згідно з Вашим розпорядженням з дня 19 червня 1976 p., збірку на «Церкву в Потребі» мала б переводити виключно Митрополича Канцелярія у Філядельфії за посередництвом священиків.
Цей підхід може дуже від’ємно вплинути на вислід збірок, у першій мірі з уваги на брак довір’я. Чому саме — дозвольте навести деякі факти:
Після повороту із заслання їх Блаженства Патріярха Йосифа, Митрополича Канцелярія у Філядельфії проголосила збірку на «Дар Любови для Митрополита Сліпого». Тоді 87-ий Відділ СУА в Кентон, Огайо зібрав 245.50 дол. і — згідно з розпорядженням — переслав ці гроші до Митрополичої Канцелярії. В місяць пізніше, в офіціозі Митрополії «Шлях», проголошено, що 87-ий Відділ СУА в Кентон, Огайо зложив 245.50 дол. на ПЕТРІВ ГРІШ.
У другому випадку кергонксонський Відділ Товариства за Патріярхальний Устрій Української Помісної Церкви, шукаючи можливости контакту з Преосвященним Шмондюком, переслав на його руки в лютому 1973 зібрану заходом згаданого Товариства «коляду» на «Патріярший Фонд» враз із супровідним письмом. Відповіді ми не одержали, а наш чек дійшов до Риму щойно в місяці травні. На нашу інтервенцію ми дістали відповідь з Канцелярії Блаженнішого, що — згідно з письмом із Стемфорду – збірку перевів о. Парох.
Про подібні «недотягнення» чули ми нераз. Наводимо лише два випадки, на які маємо докази. Здається, що більшість із нас здає собі справу з факту, що під теперішню пору відносини між нашою ієрархією і мирянством далекі від ідеальних, бо більшість наших владик іде сліпо за наказами Східньої Конґреґації, а мирянство спрямовує всі свої зусилля на рятування Помісної Української Католицької Церкви, якій грозить повна ліквідація, чи плянова латинізація. Коли ж іде про Вселенську Церкву, то за єдність з Апостольською Столицею, з усіх католицьких Церков саме Помісна Українська Католицька Церква зложила найбільші жертви.
Ми мали надію, що Ви, Преосвященний Владико, обнявши таке відповідальне становище Апостольського Адміністратора, будете старатися злагіднити ці загострені відносини і знайти спільну мову з мирянами. Одначе це перше Ваше розпорядження радше поглиблює розходження і навіть може довести до прикрих інцидентів у терені.
Чому відсувати людей охочих працювати для добра своєї Церкви і Народу? Чи ж це справді гріх, обстоювати права, що нам законно належаться? Чи справді маємо бути тільки чужими вислужниками?
В надії, що Ви, Преосвященний Владико, візьмете до уваги наші в найкращім намірі висловлені гадки, залишаємося віддані в Христі —
Др. Микола Барусевич, голова
Лідія Яців, секретар
