Ідея конгресів і політика
Ідею Міжнародних Евхаристійних Конгресів першою подала француженка Марія Марта Тамазіє в 1873 р. «Де почитається Бога — казала Тамазіє — там росте любов, а ті, що беруть участь у почитанні Пресвятої Евхаристії, захоплюються приміром служіння Господеві і любові своїх ближніх та поширюють цю ідею на цілий світ». Церква прийняла цю ідею і в 1874 р. відбувся перший Конґрес в Авіньйоні, Франція. Спершу Конґреси відбувалися щорічно, згодом що два роки, а по другій світовій війні — що чотири роки. Місцем Конгресів переважно були Франція і Бельгія, а пізніше і інші країни.
Перші Евхаристійні Конґреси були виключно торжеством Римо-католицької Церкви. З бігом часу, в цих торжествах почали брати участь з’єдинені з Апостольською Столицею Східні Католицькі Церкви, а між ними і ПУКЦерква.
В трьох останніх Конгресах: в Бомбеї, Індія, 28 листопада до 6 грудня в 1964, в Боготі, Колюмбія, від 18 до 25 серпня в 1968 p., і в Мелборні, Австралія, 18-25 лютого в 1973 p., брав також участь Голова ПУКЦеркви, Блаженніший Патріярх Йосиф.
По Другому Ватиканському Соборі Евхаристійні Конґреси позначилися екуменічними впливами. Це виразно виявилося на передостанньому Конгресі в Мельборні, де в екуменічному Богослуженні взяли участь церковні і світські представники всіх християнських віроісповідань.
Вплив екуменізму на Конґрес вніс в це торжество небезпечні познаки політичних міжнародніх впливів, а зокрема впливу Москви, яка ніяк не «захоплюється служінням Господеві і любов’ю ближніх».
Звичайно буває, що з новостей користають ті, хто їх вводить в життя. Екуменізм у сучасній практиці — це нове діло Москви і Ватикану. Історія ще розкриє його як політичну маніпуляцію домовлення цих двох партнерів з візією власних користей і поділу світових впливів.
Під впливом Конгресу в Мельборні, 25 лютого 1973р. встановлено дипломатичні зв’язки між Ватиканом і Австралією. З огляду на Конґрес в Австралії, кард. Війо, державний секретар Ватикану, листом із 31 січня 1973 p., повідомив Голову ПУКЦеркви, тоді Верховного Архиєпископа кард. Йосифа, що Вселенський Архиєрей погодився на виїзд Кир Йосифа до Австралії на Конґрес лише в цілі відправлення ним св. Літургії, виключаючи з пляну цеї поїздки всі інші, в тому і богослужебні цілі. Кард. Війо повчив Блаженнішого Кир Йосифа, блискучого богослова, відзначеного золотою медалею за трактат про св. Трійцю, щоб він респектував «духове значення Евхаристійного Конгресу» та «велику маніфестацію побожности і віри». В додатку кард. Війо, церковний бюрократ, розіслав поучення-листа всім єпископам ПУКЦеркви, щоб їх відстрашити від участи в Конгресі, що й сталося, бо приїхали лише єпископи з Канади. Це вже виразно вказувало, що Конгресом цікавиться Москва.
Та все таки всі намагання «екуменістів» Ватикану і Москви прибраної в патріярхат уневиднити ПУКЦеркву на Конгресі в Австралії — не вдалися.
Притягаюча постать Ісповідника Христової Віри, духовенство і миряни свідчили своїми діями про невміручість ПУКЦеркви. Про неї широко заговорила австралійська телевізія і преса. Хоч не було там всіх єпископів, але ті, що були, творили з присутніми священиками і тисячами мирян ПУКЦеркви одну цілість, одну молитовну громаду під проводом Голови Церкви Кир Йосифа, якого тоді мелхітський патріярх Максим V Гакім назвав патріярхом, а також всі присутні єпископи, священики і миряни рішили на будуче титулувати Блаженнішого Отця Йосифа Патріярхом своєї Церкви.
Конґрес в ЗСА 1976 і Патріярх ПУКЦеркви
Плянування цьогорічного 41-го Конгресу почались вже під час Конгресу в Австралії в 1973 р. Вже тоді Комітет Міжнароднього Евхаристійного Конгресу вибрав місцем чергового Конгресу місто Філядельфію в ЗСА, під впливом американської ієрархії, з уваги на 200-річчя ЗСА. Американський єпископат на своєму засіданні в осені 1973 р. погодився в більшості фінансувати Конґрес. Папа вже тоді визначив таку тему Конгресу: «Евхаристія і голод людства». Понад 170 інформаційних агенцій з цілого світу погодилися подавати вісті про Конґрес.
Американський католицький єпископат впродовж року провів відповідну діяльність для духової віднови, в тому і харитативну збірку, Оперейшен Райс Бовл, яка принесла 4.5 міл. дол. Інші народи також приготовлялися з великою уваго. Зокрема це підтвердили єпископи Польщі, із підтримкою кард. Кроля.
Українська Католицька Церква рівно ж робила заходи, щоб многочисленно і гідно звеличати Христа в св. Евхаристії і засвідчити перед цілим світом своє служіння Господеві, любов ближнього, в тому і любов і служіння свому переслідуваному народові.
Та не тільки християнські народи готовились до цього торжества. Екуменічний партнер Ватикану також робив свої пляни, щоб не допустити на цьому Конгресі до ще одного вияву живучости ПУКЦеркви, як це сталося в Мелборні, бо це було би запереченням твердження московської пропаганди про те, що «українці не хочуть своєї окремої Церкви», що вони «добровільно соєдинились з Церквою московською, під жезлом патріярха Пімена», що «Українська Католицька Церква добровільно приєдналась до московської православної Церкви на соборі у Львові в 1946 р.» Цю пропаганду Москви і її політичні цілі дальше поневолювати українську націю також почерез опанування Церкви найкраще розуміє Голова ПУКЦеркви Отець Йосиф.
Помимо передбачених труднощів, Голова ПУКЦеркви видав звернення до своїх вірних із закликом до численної і гідної участи в Конгресі. Тимчасом у Ватикані дипломати Москви та їх вислужники із Руссікум заздалегідь подбали, щоб ПУКЦерква не могла виступити на Конгресі в повній силі і об’єднано. Тому 17 червня 1976 р. папа Павло VI вислав Блаженнішому листа із забороною їхати на Конґрес, а єпископи дістали відомі листи, щоб вони, якщо поїдуть на Конґрес (це виразна «порада» не їхати), не брали участи в ніяких синодах і не поминали Блаженнішого як Патріярха.
Почалась повна атака на знівечення юрисдикції Голови ПУКЦеркви. До цього, між іншим, заанґажовано католицьку пресу у Вел. Британії. Там Католік Гералд, із 2 липня ц. p., напав на Послання Патріярха до українців «За єдність в Христі» за те, що під ним був підпис Патріярх, та що в ньому є нормальні нотки патріотизму, які ніхто інший, але і Сам Христос виявляв, а які цей часопис злобно називає націоналізмом і головною спонукою до Послання.
В цьому ж часописі, з 6 серпня ц. p., появилася відповідь Патріярха Йосифа, в якій Патріярх логічно опрокидає закиди. Але тут таки, побіч відповіді, є стаття «Ватикан підтримує Горняка», в якій подано, що Ватикан признає виключну юрисдикцію єп. Горнякові над вірними УКЦеркви у Вел. Британії, і «кожний, хто виконує функції вимагаючі юрисдикції, як сповідь, шлюби і т. п. без авторизації Апостольського Екзарха монс. Горняка, діє неважно і попадає тим самим карі суспендування а дівініс».
Тепер нам стає більш зрозумілим, чому було подібне повідомлення Митр. Канцелярії на Френклін ст. у Філядельфії.
Цю «пасторальну дбайливість» Ватикану до Патріярха ПУКЦеркви і нагінку на його патріотизм ніяк не можна прийняти як моральну поставу, а доказом цього може послужити стаття шефа Національної Католицької Пресової Служби Джана Т. Мутінґа із 1 серпня 1976 р. в Нешенел Католік Реджістер п. н. «Вишинський дальше всевладний у Польщі». Найцікавіші моменти статті є такі: «Ми приймаємо, що Вишинський в Польщі є більшим папою як Павло, ствердив недавно високий урядник Ватикану». Або: «Кардинал Вишинський дальше ще говорить про Литву як інтегральну частину історичної Польщі», і, очевидно, ніхто з цього приводу не робить галасу, і ані католицька преса, ані Ватикан не закидають, що кард. Вишинський діє з націоналістичних спонук.
Пишемо про це тут тому, щоб наші, якщо такі ще є, незрячі підніжки Ватикану, прозріли…
Таку моральну поставу Ватикан накинув нашим єпископам не лише листами, але й почерез контакти достойників римокатолицької Церкви. В світлі цього можна краще зрозуміти безкритичне припущення Кир Лостена в його інтерв’ю із Івнінґ Бюлетен 30 липня 1976 р. у Філядельфії, що, мовляв, «Поступування Папи могло бути викликане бажанням не допустити до ‘розриву’ в Церкві». Як виходить з контексту, Кир Василь Лостен суґерує нам, що Папа заборонив Патріярхові їхати на Конгрес, бо це могло б розбити нашу Церкву. Друга його заява в цьому інтерв’ю є та, що він «з канонічних причин не може визнати кард. Сліпого Патріярхом», бо досі «цей титул не апробований Папою чи його Синодом».
Кир Василь Лостен цим інтерв’ю, якби зумисне кимось спровокованим, до решти вбив всякі надії серед зорганізованого мирянства відносно участи в програмовій діяльності Евхаристійного Комітету, очоленого Апостольським Адміністратором Філядельфійської Митрополії для українців у ЗСА. Єпископ не запротестував проти папської заборони для Патріярха, але противно, пробував її ще й оправдати. А це вже кожній чесній людині виглядає на плазунство. Кромі цього, єп. Лостен не бажав співпрацювати ні з представниками Українського Патріярхального Світового Об’єднання, ні з членами Крайової Управи т-ва за Патр. Устрій, які з ним в цій справі мали замовлену розмову.
Всі згадані тут заходи довели лише до частинного успіху московського пляну уневиднити ПУКЦеркву на Конгресі.
Все таки світ побачив нашу Церкву на Конгресі, хоч в різних ролях, поділену, через недостаточну поінформованість. Це можна між іншим приписати тенденційній інформації української преси в ЗСА, яка підтримувала становище Кир Василя.
Конгресові богослужіння і імпреза
Конгрес почався 1 серпня 1976 р. о год. 12 в пол., в катедрі св. Петра і Павла у Філядельфії, ЗСА, і закінчився 8 серпня, на Стадіоні Кеннеді. Головними місцями торжеств Конгресу були також Стадіон Спектрум, Стадіон Ветеранів, Сівік (Громадський) Центр та Робін Гуд Делл. В часі цього тижня відправлено понад 50 Служб Божих, відбуто конференції про голод, життя родини, свободу і справедливість, духовенство і релігію, екуменізм, покликання до священства та про Евхаристію. Відбулося ок. 700 релігійних вистав літургічних книг і мистецтва, та 14 різних вистав і концертів.
Хоч організатори Конгресу заповідали, що «Конгрес відбудеться без помпи і пишноти видовища», то однак паради національностей, підкреслення помпи ієрархії, показ індіян і різні сценічні вози це заперечили.
Літургію на Стадіоні відправили 3 патріярхів (мелхітський Максим V Гакім, вірменський Ігнат П’єр Батаніян XVI і маронітський Антін П’єр Хорайч), 12 кардиналів і 500 священиків із головним служителем кард. Кноксом, у супроводі хору із 1200 голосів і оркестри із 200 людей.
Головною ціллю Конгресу було поглибити набожність до св. Евхаристії, проте він був чимось більшим, як лиш молитвою. В програмі Конгресу відбуто більше як 100 полудневих і вечірних розвагових імпрез, включно із шістьома театральними премієрами, в яких взяли участь філядельфійська оркестра, визначні артисти та танцювальний театр із Гарлем, Н.Й. Кромі церковного мистецтва, були виставки скульптури, рисунків і робіт понад 200 мистців.
Ця друга частина Конгресу — показу подвигів людини, як також другі імпрези, були хіба подумані як засоби для допоміжного доходу на покриття коштів Конгресу, мимо того, що поодинокі Евхаристійні Комітети, в тому і Кир Василя Лостена, збирали на ту ціль гроші.
Кир Василь під опікою кард. Кроля
Про програмово-офіційні торжества українських єпархій в Конгресі писала «Америка» і «Свобода». Але треба подати, що учасники цеї формальної частини не почувались добре через відсутність Голови ПУКЦеркви Патріярха Йосифа, через брак інформацій про їх участь у Конгресі в пресі, яка натомість широко звітувала про маніфестації українських Патріярхальних З’єднань мирян з приводу заборони Папи. Та й Кир Василь не презентувався як треба і в першім поході виступив в латинських пурпурах, а ще погодився Кир Василь на те, що св. Літургія в суботу, 7 серпня 1976., була спеціяльно зредагована для якогось неіснуючого візантійського обряду, спільного ніби всім Східнім Католицьким Церквам. За рубриками цеї Літургії не поминали ні голови, ні єпископа своїх помісних Церков, але якось всіх разом. Дозвіл на друк книжечок з Літургією для цеї «Візантійської» Служби Божої дав не ієрарх Східньої Катол. Церкви, а натомість читаємо там підпис Джеймс Мк Ґрат, І.С.Д., цензор, імпріматур: Джан кардинал Кроль, архиєпископ Філядельфії. Питаємо Кир Василя Лостена, яким правом кард. Кроль і його цензор апробували текст Служби Божої для Східніх Церков, в тому і Української Католицької (не вистачає частини тексту) ндійська Кроль є її патріярхом? Чи це попросту знову латинські церковні власті посягнули по несвою власть і знову спричинюють нелад в Христовій Церкві?
Українським мирянам насунулись також питання, чому офіційні стяжки Конгресу були біло-червоні, подібно як барви польського прапору, чому похід відкривала польська група? Ми пам’ятаємо образливий виступ кард. Кроля про Голову нашої Церкви, та знаємо, що він — господар Конгресу — не запросив Патріярха Йосифа, він також причинився до здержання відклику заборони приїзду Патріярха. Тому не дивно, що українські вірні впродовж тижня пікетували резиденцію кард. Кроля, роздаючи при тому летючки в англ. мові.
Патріярхальники поза межами конгресу
Своєю політикою в організуванні Конгресу Кир Василь показався зарозумілим і не здобув сподіваного ним признання серед широких кіл українських священиків, мирян, чи то й єпископів. Про це також вже приходять вістки з Европи. Можна сподіватися, що й чужі учасники Конґресу симпатизували з тою частиною українських вірних, які святкували поза офіційними рямцями Конгресу, немов в СССР у катакомбах…
Імпрези українського мирянства об’єднаного в патріярхальному русі були під проводом Міжкрайового Комітету Участи в М.Е. Конгресі, який покликало до життя Укр. Патр. Світ. Об’єднання (УПСО) — За єдність Церкви і Народу. До Комітету належали президія і члени Ради УПСО, діючий і бувші голови Крайової Управи ТзПУ, голова других членів УПСО та представники громадських організацій.
Позаофіційні імпрези були запляновані на цілий тиждень Конгресу, від 1 до 8 серпня 1976 р.
Неділя, 1 серпня, участь в процесії, маніфестація.
Численної участи в поході не вдалося взяти, бо ограничено число учасників поодиноких груп і заборонено йти із транспарентами. Похід почався перед Індепенденс Гол і йшов містом до церкви св. Петра і Павла, і нашій групі дозволено стояти перед пам’ятником Вашингтона і Індепенденс Гол по обох боках дороги, якою проходила процесія. Українські маніфестанти стояли спокійно, співали релігійні пісні і показували транспаренти, яких написи запізнавали учасників Конгресу про причину маніфестації. Рівночасно молодь і старші роздавали тисячі інформативних летючок про труднощі і переслідування ПУКЦеркви. Замітні написи на транспарентах були такі: «Ватикан дискримінує Українську Католицьку Церкву», «Патріярх Йосиф Сліпий одержав заборону приїхати на Евхаристійний Конґрес», «Ми відкидаємо політику Ватикану — діли і пануй». Миряни з Клівленду приготовили з золотого паперу мітри всіх наших Москвою помордованих Владик із їх іменами. Учасники походу здивованими очима дивилися на ці мітри.
Під час цієї маніфестації роздано, подібно як і в слідуючих днях, такі летючки: Our Homeland is lost! We are losing our Church Now we are ready to give our blood. What price ecumenism? Why are we picketing Cardinal Krol? Ukrainian Catholic Church 1976 on Cross symbolized by crucified her Head. Роздавано також брошурки видані Т-вом за Патр. Устрій з нагоди Конгресу: The Ukrainian Catholic Church, In One Decade — From Prisoner to Patriarch, Religious Genocide, та інші. Учасники патріярхального руху зустрічали високих церковних достойників і священиків з цілого світу і проводили інформативну , діяльність.
Філядельфійська і Трентонська преса інформувала про маніфестацію українських мирян та про її причини. Українська «Америка», яка друкується у Філядельфії, всю діяльність мирян промовчала.
Прочани-чужинці радо брали і з цікавістю читали інформаційні матеріяли, висловлюючи свої симпатії для українських мирян. Похід почався о год. 6-ій і закінчився о год. 9-ій вечором. Філядельфійська преса не подала вісток про офіційну участь ПУКЦеркви, немов на доручення, зате подавала вістки про інших «візантійців», в тому про «Byzantine Ruthenian Participation».
Понеділок, 2 серпня, пресова конференція.
Пресову конференцію зорганізувала референтура зовнішніх зв’язків. Нею проводила голова референтури Ева Піддубчишин. Учасників від чужої преси було мало, бо в той час була конференція із славною монахинею Тересою з Індії. Цей недолік надроблено телефонічними зв’язками з редакціями газет та висилкою їм інформаційних матеріялів. На конференцію прийшли чільні українські діячі з європейських країн, з Австралії та з Аргентини.
Зі словом виступали о. д-р Гриньох, о. мітрат Хомин, о. декан Сиротинський з Торонта, д-р Марія Миндюк, ред. Василь Пасічняк, д-р Марія Клячко, д-р Л. Лабунька, п-і Ценко (зложила заяву, що укр. жіноцтво в світі підтримує Патріярха), д-р Мирослав Навроцький, д-р Снилик з Льос Анджелес і проф. д-р Бирд. У всіх виступах підкреслено потребу об’єднаної дії, твердости в постановах та потребу встоятися перед чужим тиском і інтригами.
Ева Піддубчишин завважила, що кард. Кнокс, представник Папи, у своєму слові подав центральну тему Конгресу «Евхаристія і голод людської родини», а рівночасно Голові ПУКЦеркви заборонив Папа бути учасником св. Евхаристії на Конгресі. Його не запросив господар (кард. Кроль). Ватикан не видав Патріярхові паспорту на подорож до Філядельфії. Відсутність Патріярха Йосифа кард. Сліпого засмутила серця українців в цілому світі.
На конференції заповіджено бойкот Кир Василя Лостена до часу, коли він відкличе свої заяви в інтерв’ю в Івнінґ Бюлетен про це, що він не визнає Патріярха.
Вівторок, 3 серпня, нарада Ради УПСО.
На цій нараді, в домі п-ва Колтунів, члени Ради УПСО і її голова проф. Петро Зелений, заст. голови д-р Мирослав Навроцький, скарбник інж. Сидір Тимяк, члени ред. Василь Пасічняк, проф. Василь Маркусь, голова статутової комісії д-р Волод. Бачинський та ред. Данилович продискутували і узгіднили деякі проекти зміни у статуті та чергову діяльність. Устійнено також склад виборчої комісії на делегатський з’їзд УПСО.
Середа, 4 серпня, Загальний З’їзд УПСО.
II Загальний З’їзд делегатів Українського Патріярхального Світового Об’єднання — За Єдність Церкви і Народу почався о год. 11-ій перед пол. і закінчився у вечірних годинах. З’їзд пройшов згідно з проголошеним порядком. Проводив д-р Михайло Марунчак з Канади із заступником інж. Фурдою з Клівленду та із секретарем Богданом Климовським з Монтреалю, Канада. З’їзд відкрив голова УПСО д-р П. Зелений. Відмовлено молитву і вшановано пам’ять померших бл. п. єп. Гопка і М. Денисюка. До почесної президії покликано ред. Деребенду з Англії, д-ра Осінчука, Мати Марію, маестра Гірняка, мґра. Хлопецького з Аргентини, д-ра Горбача з Німеччини і ред. Венґльовського з Австралії. До верифікаційної комісії увійшли д-р Бачинський, мґр. Субтельний і мґр. Кікта. Членами резолюційної комісії вибрано ред. Василя Пасічняка, ред. Василя Качмара, проф. Василя Маркуся, п. Рому Гайду і ред. Венґльовського. Зміни в статуті реферував д-р Володимир Бачинський. По затвердженні статуту і звіті верифікаційної комісії зложили звіти уступаючі органи, відбулась дискусія над звітами, уділено абсолюторію та проведено вибір нових органів.
У звітах від поодиноких країн виявилося, що миряни всюди подавляючою більшістю визнають Голову ПУКЦеркви її Патріярхом і патріярхію уважають доконаним фактом, не зважаючи на опозицію Ватикану та йому співзвучних кругів. Звітували делегати з Австралії, Англії, Аргентини, Австрії, Німеччини, Бенелюксу, Франції, ЗСА і з Канади і всі вони підкреслили потребу одноцілого фронту мирян у змагу за визнання Патріярха і існуючого вже патріярхату. На З’їзді було 56 делегатів; 103 представників крайових частин УПСО. Зі звітів присутні довідалися, що Український Християнський Рух в Европі, який має також православних членів, був прийнятий в члени УПСО.
Привіти для З’їзду прислали Патріярх Йосиф і, єпископ Іван з Австралії, єпископ Володимир з Парижа і єпископ Ізидор з Торонта, різні інституції і приватні особи та представники країн.
II З’їзд УПСО вибрав одноголосно Президію, Раду, Контрольну Комісію і Суд в такому складі: Президія: Д-р Петро Зелений, голова, Сидір Тимяк, перший заступник голови, інж. Т. Кудлик, другий заступник, ред. Р. Данилевич, секретар, д-р Володимир Дацко, англомовний секретар, д-р Володимир Бачинський, касієр.
Члени Ради: Д-р М. Навроцький, Зенон Круцько, д-р В. Маркусь, п-ні Я. Ломаґа, д-р Р. Осінчук, д-р М. Марунчак, ред. В. Пасічняк, ред. Ю. Венгльовський, ред. В. Качмар, мгр. Ярослав Дерименда, п-ні Оксана Бережницька, д-р С. Ворох, п-ні Д. Кузик, д-р Зенон Гіль, п-ні Ева Піддубчишин, проф. М. Лабунька і проф. П. Біланюк. Заступники: д-р Ю. Колтун, мгр. Б. Климовський, д-р О. Снилик, мгр. А. Хлопецький.
Контрольна Комісія: д-р Олександер Сидоряк, д-р О. Кривяк, Ф. Кріслатий, а заступники — мгр Р. Гайда, д-р К. Митрович.
Суд: д-р В. Попович, д-р В. Косик, д-р М. Заяць, а заступники: інж. Е. Гарабач, інж. В. Карпинець.
З’їзд схвалив напрямні праці та поручив президії УПСО створити відповідні комісії для ведення праці. Резолюційній комісії доручено в короткому часі зредагувати резолюції запропоновані комісіями З’їзду. Рішено, що резолюції будуть спільні для З’їзду делегатів і для Світового З’їзду Мирян.
В середу, 4 серпня, відбувся також з’їзд священиків Т-ва св. Андрея, на яких вибрано головою о. д-ра М. Комара з Торонта.
Четвер, 5 серпня, Світовий З’їзд Мирян.
З’їзд відбувся в готелі Шератон у Філядельфії, при участі ок. 260 учасників і 30 священиків. В програму З’їзду увійшли доповідь о. д-ра Нагаєвського про УКЦеркву у Вел. Британії, о. д-ра Гриньоха про ролю традиції в нашій Церкві, мґра Іванкова про УКЦеркву в Україні і д-а Смика про патріярший фонд. По доповідях, на трьох окремих комісіях, продискутовано положення Української Церкви в Україні і в діяспорі, церковно-адміністративні та екуменічні справи. Опісля всі три комісії зійшлися разом, їх голови склали звіти та подали внески до резолюцій обох З’їздів.
Священики подали багато цінних думок до проблематики мирянського руху. У їх виступах пробивалася критика невідповідальної постави багатьох наших єпископів відносно оборони прав нашої Церкви та уряду Патріярха Йосифа І, бо ті, що покликані до високого уряду, замість черпати корм зі своїх власних, здорових джерел, гордують ними, а натомість черпають з чужих калюж.
Цікаву доповідь про Патріярший фонд виголосив д-р Р. Смик з Чікаґа. Він переконливо доказував, що при добрій організації можна б створити десятьмільйонний фонд, процентами якого можна б було оплачувати всі церковні потреби і так покінчити із сервілізмом деяких наших єпископів, спричиненим грошем-ласкою Риму.
Трапеза духовної єдности з Великим Неприсутнім.
Вкоротці по закінченню Світового З’їзду Мирян, в цьому ж самому готелю, відбулася Трапеза Духової Єдности з Великим Неприсутнім. За головним столом засіли представники з різних країн, між ними о. д-р мітрат Хомин з Торонта, преп. Мати Марія, голова УПСО проф. Зелений, голова Крайової Управи ТзПУ у ЗСА д-р Навроцький, д-р Осінчук, який проводив вечором, маестро Гірняк, д-р Марунчак з Канади, ред. Венгльовський з Австралії та інші. По середині почесного стола стояло гарно застелене порожнє велике патріярше крісло, а вгорі над ним висів портрет Великого Неприсутнього Патріярха Йосифа І.
На честь їх Блаженства відбулась мистецька програма. Д-р Мирослав Навроцький відкрив офіційно святкову трапезу, подаючи мотиви і причини цеї незвичайної зустрічі відданих Патріярхові священиків і мирян. З черги о. мітрат Хомин провів молитву і поблагословив настільне. Зворушливе слово відчитав проф. П. Зелений, д-р Р. Осінчук відчитав привіт від Патріярха Йосифа, який присутні вислухали стоячи і рясно оплескали. Марта Кокольська-Мусійчук відспівала пісні «Україні» — слова Б. Мазепи, муз. І. Соневицького, арію Оксани з опери «Гайдамаки» слова Т. Шевченка, муз. Ю. Мейтуса та «У гаєчку я ходила», нар. пісня в опр. А. Кордуби. Маестро Гірняк відрецитував «Отче Наш» Зої Когут. «Воспойте Господеві» Д. Бортнянського і «Владико неба і землі» з оп. «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського відспівали солісти Євгенія Василенко і Омелян Татунчак. Молитвою за Патріярха І. Недільського у виконанні хору Кобзар, мист. кер. Роксоляна Гарасимович, форт. супр. Том Верді, закінчено цю небуденну імпрезу, в якій взяло участь 420 осіб. Між учасниками були члени хору Прометей з Чікаґо, із своїм парохом о. Бутринським. Голова цього хору, д-р Фаріон, під час бенкету прочитав листа від управи хору до Кир Василя Лостена, в якому сказано, що хор не візьме зголошеної участи в концерті, який організує комітет єп. Лостена, з огляду на заяву єп. Лостена в п’ятницю 30 липня 1976 р. в інтерв’ю для філядельфійського Івнінґ Бюлетен, в якому він сказав, що «канонічно не визнає патріярха». Присутні прийняли цю вістку оплесками. З цеї самої причини Братство Дивізийників відмовилося від порядкової служби і співпраці із Кир Василем Лостеном.
Великим бажанням бажав Патріярх Йосиф, разом зі своєю паствою споживати Пасху-Евхаристію. Але ті, що відповідали за Конґрес звеличання Евхаристії, до цього не допустили… Це вже третій раз стояло порожнє місце Голови ПУКЦеркви в гостинницях вірних. Так було в 1969 році і в 1973 році. Чи прийде чергова заборона для розлуки Батька від дітей? Жорстокі це діла…
