Лондон, 16.4.1976
Митр. Максимові делегація Ц.П.К. вручила меморандум із кільканадцять пунктів, в яких з’ясовано погляд на сучасний стан в нашій Церкві, та подано суґестії, що треба би зробити, щоби той стан направити.
По виїзді Максима, єпископ Августин прислав свою відповідь на предложені пропозиції — відповідь в цілому негативну.
З уваги на це, що завтра відбувається Пленум Патр. Комітетів Англії, на якому має бути обрана Рада і Президія (ділова), У.П.К. подзвонив до єпископа, щоби могти ще раз продискутувати поодинокі точки меморандуму, щоби могти подати людям ясну ситуацію та прийняти рішення. Делегація була прийнята в четвер вечором. Церкву репрезентували єпископ, канцлер Вівчарук та фінансовий радник і парох Лондону Орач. Ціла розмова була зарєстрована на магнітофонну стрічку о. Вівчаруком.
Становище єпископа без засадничих змін:
Церква це установа Божа й вічна, а всякі людські забаганки проминаючі. Конфлікт викликаний світськими чинниками й хай вони шукають виходу. З Верховним він завжди готов говорити, якщо цей його покличе. Церков він не замикав, а зробили це священики, які не мали з чого жити й церкви утримувати, тому передали їх власникам (англ. Церкві). Одиноку уступку єпископ зробив відносно співання молитви за Патріярха, «бо її і так співають, коли Служба Божа вже закінчена й священики відходять від вівтаря».
На закінчення один з делегатів сказав до очей єпископові: 3 уваги на це, що єпископ дуже часто послуговується неправдою, що через те втратив цілковито довіря у людей, що своїм насильним способом довів нашу Церкву, доручену йому, до повної руїни, й невідомо ще, який буде кінець, — делегація ще раз прохає його віддати єпископський хрест тим, від кого його отримав, для добра Церкви, для унормування справ між людьми та Церквою та для свого власного добра. На тому делегація вийшла.
Як Вам вже відомо, з уваги на те, що у нас заносилося на цілковитий страйк священиків в час Великодня, як реванш за стримані таци, деякі парохії звернулись до Блаженнішого по пораду. У висліді на терен Англії приїхало з Риму 3 священики, два бувші наші священики, видалені Горняком, а третій – уродженець Англії, тепер монах в Римі. Приїхали вони неофіційно й відправляли «в катакомбах», бо єпископ Горняк не погодився, щоби о. Музичка відправив Великодню С.Б. у своїй бувшій парохіяльній церкві, у Волвергамптоні, звідки священик призначений єпископом втік, а церкву замкнено.
Тому Богослужби правились або у спец. винаймлених лат. костелах, або у каплиці на Тарасівці (табір СУМ). Участь мирян так при священні пасок, як і при полевих Богослужбах, була масова. На закінчення візити тих трьох отців, Центр. Комітет влаштував їм (оо. Матичакові та Музичці) у тій же Тарасівці 25 літній Ювілей їх священичої праці. Знов у будний день з’їхалось до Тарасівки понад 300 осіб, деякі аж з далекої Шотландії. Багато привітів письмових та усних, а теж багато подарунків вручено обом отцям. Лише двох священиків з нашого терену прислали письмові привіти Ювілятам: Гаврилюк з Манчестеру та о. д-р. Дзьоба з Ковентрі.
На Пленумі Патр. Ком. І. Дмитрів сказав, що фаза організаційна вже скінчена. Низові комітети мусять самі давати відпір наступові «леґалістів» та ініціювати працю на низах, а Централя присвятить тепер більше часу на зовнішній відтинок так Римський як і місцевої преси. Бо з чийогось повеління, місцева католицька преса вже від двох місяців веде посилену акцію в обороні позиції єпископа Августина, з осудом акцій нашого Патріярха та з осудом акцій Патр. у В.Б., називаючи їх прямо «бандерітес», що грозять життю деяких священиків, тощо. Досі ніякі листи від поодиноких осіб не були поміщені без змін на сторінках кат. преси. А коли двічі поміщено, то так їх спрепаровано, що втратили зовсім свій сенс. Доперва коли Ц.П.К. запросив кількох редакторів на коктайл та вручив їм потрібну документацію, в останньому числі Католік Гералд маємо вже трошки ясніші проблиски. Та чи це потриває довго, сумніваюсь, бо все буде залежати не від скількости випитого вина, але від директив з Риму й від Вестмінстеру.
Злобні язики кажуть, що коли б англійці не були вдарили по «бандерітес» — то хто зна, чи провід центр. Комітету знайшов би хвилину часу на поборювання тих паскудств, що сипались як з рога обильности. Довідуюсь з терену, що середовище двійкарів зовсім вицофалось з рядів оборонців єпископа. Станули всеціло за Патріярхом, але в працю Патр. Комітету не включаються — бо там бандерівці головують. Між мельниківцями є думка роздвоєна. Вони самі не знають куди їм приклонитись. Ненависть до бандерівців ставить їх проти Патр. Комітету, але поволі переконуються, що єп. Августин нічим заімпонувати не може, а шанси його ніякі. Отже вони поволі перестають виступати проти Патріярха й рівночасно починають вицофуватись з позицій опори Кочубея Горняка. Одинокий ще канцлер Вівчарук прямо зі шкіри вилазить, вдається до шантажу (сповіддю, приватними погрозами тощо).
В самому Ц.П.К. думки поділені. Одні хочуть далі вести пасивний спротив виконавцям «волі Риму», другі є схильні йти на переговори.
На прийнятті в честь митр. Мстислава, єп. Горняк перепрошував його за «нерозумні вчинки тих, що самі не знають, що роблять» (це про патріярхальників). Мстислав у відповідь сказав, що здорова критика завжди є добра, бо виявляє настрій людей і помагає направляти те, що є зле в потягненнях Церкви. Далі сказав, що в Українській Церкві миряни завжди відогравали позитивну ролю, хоч би наші Братства.
На загальних зборах Пласту, Данилів, при допомозі трьох пластунів, старався просунути постанову про виступ Пласту із Патр. Комітету. Скінчилось на тому, що згадані пластуни мають в тій справі звернутися до Пластової Команди в ЗСА приватним листом.
