Не лиш право, але й потребу, а обов’язок довести це знання до народу лежить на громадському, політичному і церковному проводові, і, в першу чергу, на пресі цього проводу.
Тема ця повторяється щораз частіше. Дехто дивується — як же це так, що давніше не було такої потреби інформувати народ, то чому ж тепер? Відповідь є проста: ці, що рішають про хід подій, мусять бути поінформованими. Давніше лиш мала частина народу була політично активною, і тому не було потреби інформувати ввесь народ. Сьогодні, ми силою історичних обставин є втягнені в систему народоправства, в якому навіть зовсім пасивні одиниці, часто проти їхнього бажання, є покликані бути співучасниками рішень.
Провід і преса не досить інформувала і тим самим не приготувала рядових громадян відносно різних процесів, які пройшли в Україні від часу, коли ми її залишили. Тому то й було таке здивування, розчарування, а то й більше, коли ті рядові громадяни почули виступи недавно звільнених учасників спротиву в Україні. Також постава громади в шістдесятих роках до т. зв. культобміну була у великій мірі спричинена незрозумінням того явища.
Шкода від цього є очевидна. Щастя, що після початкового заскочення була можливість і час передумати і зайняти зрілу поставу до нових явищ, і тим направити початкові екстреми. Залишився гіркий посмак прикрих споминів, але тривкої шкоди всетаки вдалося оминути.
Не так із справами нашої Церкви. Тут події заторкують саму основу нашого буття, тут часто є раптові рішення, які грозять усунути нас взагалі із історичної шахівниці. Протиставлятися цьому мусять великі маси народу, і щоб їх до цього змобілізувати — вони мусять бути докладно поінформованими і усвідомленими.
Це і є одне із основних завдань Товариства за Патріярхальний Устрій і його журналу «За Патріярхат». Але «3а Патріярхат» все ще не має так широкого поширення, як наші щоденники «Америка» і «Свобода», і тижневики та місячники — органи партійних, політичних і ідеологічних угруповань. І тут, на жаль, треба ствердити надзвичайно сумну правду: ці органи преси не інформують належно про церковні події. Подамо три приклади з останніх кількох місяців. Перший — це справи зв’язані з прийняттям титулу Патріярха Блаженнішим Отцем Йосифом; другий — це справа висвячення трьох жонатих богословів у Канаді; а третій — це боротьба величезної більшості вірних ПУКЦеркви у Великій Британії проти єп. Горняка, який не хоче підпорядкуватися Голові своєї Церкви.
«На всіх язиках все мовчить, бо благоденствує…» Чи будуть всі благоденствувати в несвідомості загрози, аж їх окрадених збудять?.. Чи це є свідомим бажанням нашого проводу і його преси? Чи, може, це лиш дивне незрозуміння ваги хвилини і ролі сучасної нашої преси?..
