Пандемії, війни, еономічні кризи, голод, кліматичні зміни, фейки, психологічне та фізичне насильство… Українці, як і більшість людей, які населяють нашу планету, живуть у світі множинних криз. Вирішити їх не вдається, і їхня кількість лише зростає. Давно перевірені та випробувані десятиліттями рецепти вже не працюють – людство шукає нові підходи, які дозволять дати раду хоча б деяким із найбільших проблем. Аналітичний центр УКУ присвятив цій темі свою щорічну конференцію UCU Global, яка мала назву «Етичні рішення для світу множинних криз». Експерти з різних країн запропонували долати ці труднощі за допомоги ціннісного підходу.
Четверта міжнародна зустріч UCU Global відбулася наприкінці 2021року. Незадовго після того, як білоруський диктатор Олександр Лукашенко організував на кордоні з Польщею «кризу мігрантів». А згодом російський президент Володимир Путін організував накопичення військ на кордоні з Україною, вимагаючи від західних урядів обіцянок, що Україна ніколи не стане членом НАТО. До цього додалася енергетична криза: з’ясувалося, що цієї зими Україні не вистачає вугілля, газу та електроенергії. Разом із тим у світі триває пандемія коронавірусу, яка вже вплинула і далі впливає на всі сфери життя. Отже, постають питання: як припинити цей безкінечний «парад» криз і чи це взагалі можливо? Чи справді існують якісь спільні для всього людства цінності, здатні зупинити диктаторів від застосування ядерної, бактеріологічної і навіть звичайної зброї? Чи можна завдяки цінностям повернути світові баланс?
Як з’ясувалося під час експертного обговорення, погана новина в тому, що швидких рішень немає і бути не може. Добра новина – рішення таки можна знайти, і це дає підстави для стриманого оптимізму. Панеліст UCU Global митрополит Філадельфійський і президент УКУ Борис Ґудзяк переконаний, що українська «велика стратегія» не буде швидкою. Мати великий наратив сьогодні непросто, бо людство живе в період деконструкції цивілізації.
Глобальні питання потребують смиренних підходів
«Ми живемо в дуже складний час, але іншого часу ми не маємо. Дуже важливо, щоби росли кола солідарності, щоби спільні сенси і змісти не лише піддавалися критиці і деконструкції, але, перейшовши через горнило цієї критики і деконструкції, ставали спільними знаменниками, які дозволяють щось будувати», – сказав митрополит.
Водночас владика Борис упевнений в тому, що Україна та українці обов’язково знайдуть вихід із криз не лише для себе, а й для світу.
«Коли я приїжджаю в Україну, відчуваю не лише кризи і проблеми, а й свіжість та бажання рухатися вперед. Україна – це лабораторія життя, лабораторія зустрічі, лабораторія правди і лабораторія мужності перед брутальністю, насиллям і війною», – зазначив він.
Разом із тим, митрополит закликав зі смиренням підходити до сміливих мрій і планів, наводячи як приклад не завжди вдалі спроби США поширити демократію в деяких країнах світу. Після серії терористичних актів у Нью-Йорку 9 вересня 2011 року США витратили від 6,5 до 8 трильйонів доларів на війни і проєкти, пов’язані з поширенням демократії. Однак американцям так і не вдалося досягти бажаного результату, а подекуди, як у випадку з Афганістаном, вони зазнали поразки.
«Я старався уявити, що таке 6-8 трильйонів доларів, бо кожен має свою мірку, і моя мірка – це Український католицький університет. За 28 років на створення й утримання УКУ – йдеться про витрати на будинки, зарплати, комунальні послуги – ми витратили 100 мільйонів доларів. Отже, за 6 трильйонів доларів можна було б збудувати і утримувати 28 років 60 тисяч таких університетів, як УКУ, в таких країнах, як Україна, або й бідніших. З другого боку, можна було б усю молодь двох поколінь Афганістану «перепустити» через західні університети», – вважає єпископ.
При цьому, зі слів владики, аби ухвалювати добрі рішення, недостатньо лише мати благі наміри та хорошу освіту, для цього потрібен смиренний і зважений підхід. «Найкращі школи, найкращі наміри… Але коли є брак відчуття духу і культури, то можна мати дуже дорогі ілюзії. Відповіді на глобальні питання потребують дуже спокійних, глибоких і смиренних підходів», – підсумував владика Борис.
Україні потрібна стратегія хоча б на 10-20 років
До далекоглядності в державних рішеннях закликав ще один учасник дискусії – керівник служби Головного ситуаційного центру України Апарату РНБОУ полковник Валентин Петров.
«У нас в Україні дуже маленький горизонт стратегічного планування. Ми торуємо свій шлях у п’ятирічних відрізках. При цьому рік із цих п’яти років витрачаємо для написання стратегії, яка застаріває вже на момент написання, а з наступним політичним циклом повністю оновлюється», – вважає він.
Полковник упевнений, що Україні потрібна «велика стратегія» хоча б на 10-20 років. Вона повинна бути реалізованою, а не лише мати декларативний характер. При цьому потрібно розуміти, що ми живемо в світі, де щодня може статися щось несподіване, і до таких речей варто готуватися. Українці ж чомусь очікують у майбутньому найперше тих подій, які вже пережили в минулому.
«Якщо ми очікуємо революції, то думаємо, що вона буде такою ж, як попередні. Якщо ж очікуємо війни, то думаємо, що вона буде такою, як та, що почалася в 2014 році. І тут на нас чекає величезне розчарування, бо все відбувається зовсім по-іншому. Криза ніколи не повторюється», – переконує полковник.
Окрім того, реалії сьогодення такі, що в Україні не залишається інституційної пам’яті, а тому, готуючись до «минулих криз», українці навіть не мають такої собі «шпаргалки» з підказками, як було раніше, що працює, а що ні.
Єдине, що поки залишається незмінним для України, на думку спікера, це її євроінтеграційний курс, закріплений у Конституції. Цю думку поділяє і керівниця Аналітичного центру УКУ, організаторка UCU Global Оксана Кулаковська.
«І справді, єдиний точно визначений вектор – це європейські цінності. У нас вже діє Угода про асоціацію з Європейським Союзом. Але чи справді ми розуміємо, куди йдемо і що пропонуємо ЄС? Якою має бути ця українська пропозиція для Європи? На жаль, у нас, українців, поки немає ані бачення того, яку країну ми хочемо будувати, ані дискурсу щодо того, що саме повинне лежати в основі цього бачення. Ми, українці, поки не визначили для себе, на які питання маємо відповісти», – зазначила модераторка дискусії.
Натомість директор Інституту національної пам’яті Антон Дробович вважає, що українці як нація поки що тільки призвичаюються мати свою державу. Під час події він звернув увагу на те, що базовий для етики термін «етос» з давньогрецької перекладається як «звичай», тобто сама етика – це звичай діяти.
«Ми як суспільство 30 років призвичаюємося володіти своєю державою, чути одні одних, посідати себе такими різними, якими ми є. Чи це нормально – 30 років для цього процесу, нас ніхто не запитує. Ми просто маємо цю державу, ми її посіли в 1991 році, відновили свою незалежність і йдемо», – сказав він.
Із його слів, кризи є своєрідним моментом істини і показують реальний стан речей у різних сферах життя суспільства. А найбільші проблеми виникнуть найперше там, де люди щось недопрацювали.
Можна відштовхнутися від мрії
Українці можуть і повинні готуватися до криз, але на це не мають іти всі наші зусилля, наголосив Антон Дробович.
«Зовсім не готуватися до криз і не враховувати досвід минулого ми не можемо, бо це нерозумно. Тобто ми маємо готуватися, але не витрачати всі 100% ресурсу на підготовку до попередніх криз. Тобто 50% ресурсів ми витрачаємо на підготовку до криз, які можуть повторитися. А куди ж спрямувати інші 50% ресурсу? І тут потрібно подумати над тим, що ми будуємо і що захищаємо, якої країни ми хочемо. Як ми хочемо жити, чим хочемо займатися, що хочемо виробляти і як має виглядати наша Україна», – вів далі очільник інституту.
Коли криза скрізь і не знати, від чого можна відштовхнутися, то можна відштовхнутися від ціннісної рамки і від мрії , упевнений він.
Про ключову роль цінностей для життєстійкості та розвитку держави говорив і декан факультету суспільних наук УКУ Володимир Турчиновський. Цінності, аби бути діяльними, мають безперервно передаватися в народі не через одне покоління. Про це, на думку науковця, чудово сказав Митрополит Андрей Шептицький: «Нарід, в якому кожне покоління наново починало би національну працю для батьківщини, мусів би остатись слабою дитиною поміж іншими народами».
На переконання Володимира Турчиновського, цінності вільного суспільства не передаються між поколіннями автоматично, а потверджуються і засвоюються наново кожним наступним поколінням.
«Як тільки ми виносимо за дужки моральне зусилля,то практики вільного суспільства ще якийсь час живуть за інерцією колишнього морального потенціалу, а тоді стають лише процедурами та гаслами, позбавленими глибшого сенсу. Із втратою сенсів починають множитися кризи, суспільне полотно рветься, і ми починаємо «нашивати латки», щоб зберегти видимість цілісності. Проблема постає тоді, коли оте «латання» з тактичного кроку перетворюється на стратегію суспільного розвитку», – пояснив науковець.
Тому дуже важливо плекати цінності як головний суспільний капітал, що забезпечить необхідний запас міцності для долання суспільних криз. Однією з таких основоположних цінностей, здатних урятувати людство, є солідарність.
«Світ множинних криз, насправді, може зцілити себе лише практикою та свідченням солідарності. Солідарність мала б стати ключовим принципом нашого суспільного договору і джерелом суспільного капіталу», – сказав він.
Суть суспільного договору полягає в міжпоколіннєвій згоді щодо взаємної турботи і відповідальності, а тому цей договір завжди має два крила, які розпростерті в минуле і майбутнє. Він є міжпоколіннєвою мовою цінностей, культурних та історичний наративів, звичаїв, котрою ми спілкуємося з минулим поколінням і яку передаємо поколінню майбутньому. Існування такої мови – одна з ключових умов життєдайності суспільної угоди. Крім того, зі слів науковця, критичними елементами життєдайності суспільної угоди є усвідомлене та відповідальне ставлення до держави як спільної справи та принцип «позитивної суми», відомий як «win-win» (стратегія «виграш-виграш»), описаний у книзі Мирослава Мариновича про Митрополита Андрея Шептицького.
«Кожен із цих трьох елементів суспільної угоди – мова сенсів, республіканська постава та принцип «позитивної суми» – є абсолютно критичним, а їхнє поєднання стає творчою силою та переображується суспільною дією, на яку нанизується минуле, теперішнє та майбутнє. Така суспільна угода не є гарантією добробуту, миру і благодаті, але точно є найважливішою інвестицією в суспільний капітал України, без якого годі дати собі раду в час суспільних викликів і множинних криз», – підсумував декан факультету суспільних наук УКУ.
З якими кризами треба боротися передусім
Кризи виникатимуть знову і знову. Тому українцям і людству загалом необхідно призвичаїтися жити в світі постійних криз, вважає ще один учасник дискусії, відомий український інженер, підприємець і громадський діяч Віталій Дем’янюк.
«Передбачити всі кризи неможливо. Ми живемо у світі постійної турбулентності. Тобто ситуація невизначеності має бути для нас нормою, і ми при цьому маємо розуміти, які цінності нам потрібно захищати: етичні, моральні, економічні, політичні. Тоді ми вибудуємо систему захисту цих цінностей і так досягнемо якоїсь стабільності, досягнемо розвитку», – пояснив експерт.
На його переконання, дуже важливо правильно ідентифікувати кризи і визначати їх загрозу, особливо якщо вони ведуть до знищення суб’єкта. Саме з такими кризами потрібно боротися найперше. Тільки розуміючи те, які кризи є для нас найбільш небезпечними, опершись на власні цінності, ми зможемо долати труднощі, рости, бути дружніми для себе та корисними для зовнішнього світу. Саме таку відданість основоположним людським цінностям продемонстрували українці, відмовившись свого часу від ядерної зброї.
«Ми були третьою країною в світі за розміром ядерного бойового арсеналу, і Україна є лідером на шляху нерозповсюдження ядерної зброї. Вибачте, будь ласка, але наші друзі ще не розрахувалися за це. Ми проявили те, чого не проявила жодна країна в світі!» – наголосив Віталій Дем’янюк.
Тому, з його слів, українці мають дуже чітко сказати про те, що такий крок – це цінність, яка забезпечила спокій у Європі, в принципі, на всій земній кулі.
Разом із тим, попри всі «гарантії» безпеки з боку підписантів Будапештського меморандуму, через 20 років після цього частину території України окупувала Росія, яка була однією зі сторін згаданої угоди.
Росіяни і раніше підривали нашу національну безпеку, використовуючи для цього різні засоби, як, наприклад, припинення постачання газу для України. Тому, на думку Віталія Дем’янюка, від енергетичної безпеки прямо залежить не лише тепло в домівках українців, але й державний суверенітет України.
«Очікуючи криз у секторі енергетики, ми маємо розуміти, що захищаємо. Ми захищаємо добробут наших громадян, сталий розвиток нашої економіки, свій суверенітет і незалежність для того, щоби енергетичні фактори не виступали факторами зброї та факторами агресії стосовно нас. І, можливо, ми навіть зможемо формувати енергетичні важелі як важелі нашого економічного впливу і важелі нашої економічної користі не тільки для внутрішнього споживання, а й для зовнішнього світу», – підсумував експерт.
Україна і українці мають цінності, якими можуть поділитися зі світом і які варті того, щоби ними захоплювалися, упевнений перекладач книги «Мистецтво війни» Сунь-дзи, співзасновник компанії Aistra Сергій Лесняк, який також брав участь у дискусії. Свого часу він жив у Китаї і розповів, як Україну сприймають жителі Піднебесної – цивілізації, якій декілька тисяч років.
«Колись я привіз професора з Китаю і запросив його в УКУ. Найбільше його вразило те, що у нас є відчуття причетності до всього, що відбувається в країні, що ми є власниками своєї країни. У Китаї цього нема», – сказав перекладач.
На його думку, ми, українці, маємо навчитися берегти ті цінності, які маємо. «Перебуваючи в Китаї, я зрозумів, що ми дуже західна нація, резистентна… Наша гранд-стратегія у тому, що ми резистентні, розвиваємося, діалогуємо одне з одним і творимо себе як суспільство. Ця країна належить нам, це рідкість, яку ми повинні навчитися цінувати, а відтак напевно знайдемо всі наші рішення», – вважає Сергій Лесняк.
Тетяна Шпайхер
