В свято св. Климента, патрона Українського Католицького Університету в Римі, патріярх Йосиф відправив святу Літургію дня 7-го грудня 1975 р. в соборі св. Софії. В своїй празничній проповіді Блаженніший підкреслив значення мученичої смерти св. Климента в Херсонесі, куди його заслав на вигнання римський цісар Траян (кін. 1-го — поч. 2-го. ст.) Св. Климента втоплено в морі; по довшому часі його тіло витягнено з води і похоронено, а над гробом поставлено церковцю. В IX ст. свв. Кирило і Методій приїхали до гробу святого, за дозволом уже існуючого там архиєпископа взяли частину мощів зі собою і зложили їх в Римі на місці приватної власності св. Климента.
Мощі цього святого дорогі для нас ще і тому, що Володимир Великий забрав їх опісля до Києва і зложив в Десятинній церкві. Головою цього святого наша Церква поставляла київських митрополитів. Мощі св. Климента пропали підчас татарського наїзду.
Приблизно п’ять і пів віку пізніше, (655) візантійський цісар Констанс II заслав папу Мартина 1-го на Крим, де він, як мученик, помер. Мучеником став він за те, що разом із лятеранським Синодом осудив єресь монотелітів, які твердили, що Христос мав лише одну волю — Божу, тоді коли папа Мартин і Синод подали як правду віри ствердження про дві волі Христа — Божу і людську.
З тими двома папами тісно в’яжеться доля св. Максима Ісповідника. Він спонукав папу Мартина скликати Лятеранський Синод, якого він був душею і боронив дві волі Христа. Стрінула його теж така доля, як папу Мартина. Його заслали до Лазіки біля теперішнього Харкова, де він, окалічений внаслідок тортур (відрубано йому руку і відтято язик), помер 662 р.
«Тому нинішнє свято св. Климента — говорив Блаженніший — для нас цінне, бо він і та трійця піддержали ту єдність церковну, яка пізніше ще затіснилася і ще розвинулася за Володимира.»
«Дванадцять літ вже сповнилося і мимо найтяжчих умовин та найскромніших засобів, ми могли появитися перед світом і зазначити своє ім’я, свою історію і творчість нашого духа! Тому це свято нехай буде ободренням, піднесенням всіх нас, щоб разом і при помочі тої установи отут (УКУ — Ред.), ми могли дальше підноситися і науково творити. Прийде Божий час, що тим прийдемо з поміччю Україні проти безбожництва.»
З цієї нагоди Патріярх Йосиф запросив на святочний обід (аґапе) найвидатніших церковних і світських достойників Риму, а саме: кардиналів, амбасадорів різних країн при Ап. Столиці, Генералів монаших чинів, професорів і добродіїв Українського Католицького Університету. Всіх разом було 35 осіб. Кардинали: Л. Траля (декан кардинальської колегії), як предсідник, Ф. Шепер, Е. Ваньоцці, І. Віллебранс і П. Філіп; Архиєпископи і єпископи: Бенеллі (субститум Секр. Стану), Маєр (Секр. Конгрегації Монахів), Касорія (Секр. Конгрегації для справ Святих), Кларіціо (Про-президент Папської Комісії Туризму) і Капріо (Секр. Адміністрації Дібр. Ап. Престолу); інші гості: монс. Краге (церковний дорадник нім. амбасади), о. д-р Л. Боліольо (Ректор Університету Урбаніяна), о. В. ван Штратен (Директор організації Поміч Терплячим Церквам); Генерали чинів: падре Косер (оо. Премонстеатенсів); Отці: проф. Єзарнік, д-р Музичка, д-р Блажейовський, д-р Гузар, Чміль і Король. Зі світських гостей прибули амбасадори таких держав: Австралія, Бельгія, Китай (Формоза), Голяндія, Єгипет, Іран, Канада, Колюмбія, Панама, Парагвай, Філіппіни і Чіле. Був і домашній лікар проф. д-р де Лілльо.
Підчас тосту Патріярх сказав промову в італійській та англійській мовах. Від збору кардиналів відповів кард. Траля, а від дипломатичного корпусу, амбасадор Китаю. Тексти з перекладами промов слідують. Усі гості були дуже захоплені зростом Українського Католицького Університету і проґресом у встановленні нових мозаїк в соборі Св. Софії, та взагалі висловили свою прихильність і подив укр. народові, який в Римі дуже величаво виявляє свій вплив і побут.
