Історія нашої цивілізації – це також історія намагань збудувати суспільство без болю, бідності, хвороб і страждань. Іноді в сприятливі періоди людство потрапляло в такі добрі умови, що починало вірити у свою всемогутність. Тоді лунали заклики на кшталт: «Ану збудуймо собі місто й вежу з верхом до неба й утворім собі ім’я…» (Бут 11, 4). Потім наставало замішання, зранення й упокорення. І так тривало хвилями впродовж тисячоліть. З цієї перспективи осмислює у своєму тексті пандемічну дійсність отець Тарас Байцар, пишучи: «Так уже влаштована людська природа, що нашими найкращими вчителями є не успіхи і спокійне, влаштоване життя, а те, чого ми найбільше боїмося і уникаємо за всяку ціну, – терпіння, поразки, втрати». Він доречно вказує на те, що криза, яку ми проживаємо, привела до скидання з п’єдесталів «багатьох ідолів, яких наша споживацька культура встигла понаставляти в особистих пантеонах». Цей же автор роздумує над виходом з труднощів, концепцією Церкви-ковчега як Божого сховку. Завдяки аналізу заклику Христа «відчалити на глибінь» особливо цінними є роздуми Андрія Костюка про виклики узгодження прав і обов’язків особи у час пандемії. І дійсно, де пролягає та межа між «я маю право» і «я маю обов’язок»? Своїми думками про Covid-19 і наслідки пандемії ділиться Леся Коковська-Романчук – медикиня з багатолітнім досвідом роботи, а аргументами про потребу Церкви служити здоров’ю вірних – отець Ярослав Налисник. Згадані публікації формують ядро номера, присвяченого християнському розумінню викликів поширення коронавірусу. Осібне місце займає інтерв’ю з єпископом Чиказьким Венедиктом Алексійчуком, в якому подане його бачення життя єпархії, що розкинулася від Чикаго до Каліфорнії. Проте є в цьому числі ще три змістовні блоки. У першому з них – богословському – уміщені тексти отців Андрія Михалейка і Мирона Бендика, створені на основі доповідей цьогорічного київського симпозіуму, присвяченого 425-літтю Берестейської унії. У другому блоці знайдете розповідь про Володимира Янева авторства Анатолія Бабинського і про єромонаха-салезіянина Романа Самотия Любові Крупник. Третій блок присвячений музичній культурі Церкви. До нього входять статті Марти Федак та Івана Кузьмінського, Марії Качмар, Наталії Сиротинської.
Сама дійсність змушує християн порушувати, у тому числі письмово, непрості питання. Природно, що основу для роздумів автори-християни шукають у християнській культурі та, зрештою, в Об’явленні. Важливим тут стає усвідомлення того, що Господь християн – це Господь, який Воплотився, бо любить людей. Про важливість Воплочення згадують у цьому числі незалежно один від одного владика Венедикт Алексійчук і отець Тарас Байцар. Перший акцентує: «Христос воплотився, і християнство потребує воплочення»; другий веде мову про те, що християнство – це «віра у Воплочення Бога, який став одним із нас невідступно, в усьому, назавжди». Зайве говорити, що в передріздвяному часі, коли ми всі очікуємо приходу – Воплочення – Христа, ці слова є особливо символічними.
Тож від усієї редакції прошу вас, дорогі читачі «Патріярхату», прийняти найщиріші побажання всіляких гараздів і благословенного Різдва!
Дорогі наші читачі, також нагадуємо, що часопис “Патріярхат” можна передплатити.
Передплатний індекс – 90827
Ціна річної передплати на 2022 рік – 204 грн.
Також можна придбати електронний варіант нашого видання.
Володимир Мороз
