Філадельфія, 22 грудня 1975.
Слава Ісусу Христу!
До Вельмишановних Управ Відділів і Мужів Довіря Т.з.П.У. ПУКЦеркви.
Вельмишановні Пані і Панове!
З надходячим Празником Різдва Христового і з Новим 1976 Роком Крайова Управа Т.з. П.У. бажає всьому українському мирянству, об’єднаному спільною ідеєю в одну — хоч по всьому світу розкинену — патріяршу сім’ю, — ВЕСЕЛИХ і ЩАСЛИВИХ СВЯТ!
Бажаємо теж Вам усім — як і в попередніх роках — так нам усім потрібної стійкости, послідовности і витривалости в дії.
Наші надії і сподівання на Святий 1975 Рік сповнились тільки частинно!
На гробі Святого Петра споминано, вперше в історії, Патріярха Київо-Галицького і всієї Русі — їх Святість Йосифа Першого, та відспівано український патріярший гимн!
Правда, завів наші сподівання митрополит канадський, який, підряд у двох Богослуженнях, промовчав цілковито особу Кир Йосифа І! Та що ж — св. Петро тричі відрікався Христа! Маймо в Бозі надію, що і Кир Максим, пам’ятаючи на латинську приповідку «Ерраре гуманум ест, сед … — в час схаменеться, бо як не він сам, то ніхто інший зрадником Української Церкви і Народу його зробити не може! Така форма «самозавершення» спочиває тільки і виключно у його таки власних руках! І коли б, не дай Боже, він на таке самозавершення рішився, то навіть кардинальський капелюх не охоронить його перед осудом історії і грядучих поколінь!
На жаль, комунікат канадської Крайової Ради Українських Організацій за Патріярхат УКЦ, про відбуту дня 6 листопада авдієнцію у Кир Максима, жадної зміни на краще не ворожить. Там читаємо: «… все-таки в найважливішій справі, в теперішньому завершенні УКЦеркви Патріярхатом — була різниця поглядів …»
Нашим обов’язком є молити Всевишнього за наших ієрархів, які нас занедбують і опускають, щоб схаменув їх і спрямував на шлях, яким ішли і дальше йдуть ісповідники віри і борці за права людини.
Нашим обов’язком є молити Всевишнього, щоб схаменув їх — але нашим обов’язком є теж твердо і послідовно боронити наших прав, прав на життя, прав на існування, незалежно від того, «чи це вигідне комусь чи ні».
Нам прислуговує повне право жити в повній злуці з Вселенською церквою в справах віри, але рівночасно ми маємо повне право бути господарем у власній хаті, і немає такого «канонічного» права, яке дозволяло б жертвувати мільйони мучеників і вірних ради міражу політичної коекзистенції.
Не нам час завертати з «цього неправильного й неканонічного шляху» (як радить Кир Максим), а тим, які зловживають своїми престижевими позиціями у Вселенській Церкві та дискредитують її, поступаючи як «хрищені нехристияни». Не ми осквернили наші руки, підписуючи «пилатські» документи ганьби у Гельсінках!
Не «самопроголошення» (якого так боїться Кир Максим) компромітує «особу Голови нашої Помісної Церкви» і «цілу нашу Церкву», а «наші» єпископи, що пишуть кочубеївські доноси.
Компромітують «цілу нашу Церкву» ті ієрархи, які нарушують порядок Богослуження, та такою недостойною поведінкою викликають слушні вияви негодування серед присутніх мирян!
Компромітують нас і зневажають світлу пам’ять наших мучеників за віру Христову і вірність Вселенській Церкві мегаломанні маячіння єпископа Андрея Сапеляка, що «Пастирі Української Католицької Церкви на еміграції відмовилася від непослуху й бунту проти Римського Архиєрея»… та «мали ласку уподібнитись хоч тільки у малій мірі до Українських Владик Матірної Церкви, які віддали своє життя за свою Церкву і стали Її славою навіки».
Дійсно — тільки залюблений в собі лицемір, який затратив останню крихітку християнської покори, самооцінки і сорому, міг здобутись на таке блюзнірське порівняння!
Із чотирокутника Рим — Лондон — Буенос Аірес — Вінніпег йдуть останньо посилені намагання в закаптурених пасквілянтів і анонімістів ширити кочубеївщину, замішання і зневіру в ряди нестійких, чи несвідомих своїх прав і обов’язків мирян, духовенства і тих, ще досі літеплих ієрархів, які все ще не знають, на яку ногу стати.
Протидіяти цій всій явній і тайній кочубеївщині, звідкіля б вона не йшла, це на жаль одне з найпекучіших і безпосередніх завдань, до яких нас пляново примушують вороги Українського Патріярхату, щоб вичерпувати нас і остаточно зневірити. Що стільки енергії ми мусимо витрачувати на такі протести і протидії — за це відповідатимуть перед Богом і історією ті, які своєю безвідвічальною поведінкою відривають нас від конструктивної праці та заставляли і дальше заставляють нас виходити на вулицю в обороні існування Церкви батьків наших.
Тридцять літ тому «львівський собор» видав на Нашу Церкву вирок смерти, але Вона — Наша Церква — все ж таки живе, щоб сповнити своє завдання-місію в цій негеройській добі Вселенської Церкви. Вона-наша Церква Мати — потребує нашої помочі і в надходячому 1976 році! Бо ж якщо не поможемо ми тут у вільному світі і тепер — то хто? — де? — і коли?
І. По останньому листі Папи Павла VI, та по пресовому повідомленню з Ватикану, в яких недвозначно твердиться, що українського патріярхату не було — не має — і, покищо, бути не може, та що більшість українців таке становище Апостольської Столиці одобрює, наші центральні установи і «організації організацій» — мовчать!
Просимо ГОЛОСНО і МАСОВО ДОМАГАТИСЯ від нашого єпископату і від громадянського проводу і від ними цензурованої преси, ЩОБ ВИРАЗНО ЗАЯВИЛИ, чи вони визнають патріяршу владу їх Святости Йосифа Першого, чи належать до тих, що хочуть льояльно помагати, щоб віз «СХІДНЬОІ ПОЛІТИКИ» Ватикану заїхав якнайшвидше до Москви! Третьої можливости — під цю пору і серед сучасних обставин — немає!
ІІ. Кажуть,навіть єпископ Горняк є за скликанням Собору УКЦ! АЛЕ — це мав би бути собор під контролею і наглядом папського відпоручника! — Це мав би бути собор, на якому не було б представників мирянства — а про представників зорганізованого мирянства, то вже мови бути не може!
Коли чогось домагаємось — то мусимо точно з’ясувати, на що ми згідні — а на що ні:
ІНТРОНІЗАЦІЙНИЙ СОБОР ПЕРШОГО ПАТРІЯРХА ПУКЦеркви — як доказ її живучости
в 30-ті роковини намагання її зліквідувати — ТАК!
«Ватиканське видання львівського собору з 1946 р.» — НІ!
ІІІ. Вітаємо ново-основані Відділи Т.з.П.У. у Сан Франціско, Озон Парк і, хоч поза «нашою територією», вітаємо Відділ Т.з.П.У. у Брадфорд, Англія.
Щасти Вам Боже в праці для Ідеї, яка нас всіх в одне лучить!
ІV. Пригадуємо всім Відділам, що їхнім обов’язком і завданням є не тільки існувати на папері, але діяти і поширювати круг своєї діяльности, та вдержувати зв’язок з Крайовою Управою Т.з.П.У.
Пригадуємо тим, що цього не придержуються, що:
- Згідно зі статутом Т.з.П.У., Ст. 51 (доповнена на З’їзді Дел. у дні 8 червня 1974 р. в Нью-Йорку), обов’язком Управи Відділу є повідомити К.У. Т.з.П.У. — найменше 14 днів наперед — про реченець і місце скликання Заг. 36. Відділу Т.з.П.У. УКЦеркви.
- Протокол із перебігу Заг. 36., а передовсім склад нововибраної Управи Відділу, належить переслати до К.У. Т.з.П.У. найдальше до 30 днів після Заг. Зборів Відділу.
V. Перестерігаємо перед «місійною діяльністю» перебуваючої під цю пору на терені ЗСА пари «туристів» зі Старого Краю, які вибілюють підсовєтську дійсність.
За Крайову Управу Т.з.П.У. ПУКЦеркви
д-р Мирослав Навроцький, (голова)
д-р Леонід Рудницький, (секретар)
