Це можна сказати про василіянського священика отця Ореста Купранця по прочитанні його статті на теми дня під наг.: «Де й котре є правда?» (Світло, жовтень 1975). Ім’я отця О. Купранця досить відоме не тільки отцям Василіянам, але теж і мирянам. Це досить плодовитий василіянський редактор, що любить багато писати, тому і не дивниця, що є автором багатьох статтей таких вимовних, як ось: «Патріярхат і Василіяни у світлі фактів», «Комітети, оборонці, вороги, підписи, аноніми», «Нарід має право знати, але повну правду», «У двох малих реченнях сім великих неправд і три помилки» і т. д. О. О. Купранець написав теж багато цікавого про «авторитети», про «нову радість», про «трясовиння», як також і про те, що нам патріярхат не дуже конечний до життя, бо без нього досить добре жили отці Василіяни та інші і тому без нього можуть дальше жити… Ці перлини василіянського думання пильно друкував місячник «Світло» хіба на те, щоб українські миряни це читали, просвіщалися, тим делектувалися та й не менше подивляли мудрість аналітичних статтей отця Ореста Купранця. На жаль, «Світло» з такою добірною тематикою під редакцією отця О. Купранця, не могло довго бути світлом правди і просвіщення для своїх читачів. До того отець О. Купранець почав писати провокаційні статті, а в них цинічно висмівати, а то й ображувати нашого Блаженнішого Патріярха Йосифа Першого, як також і тих владик, священиків, мирян і усіх тих, що стали прихильниками патріярхальної ідеї в нашій Церкві. «Світло» почало виявляти занепад журналістичної етики, і логічно з тим діставало чимраз більше наґативну оцінку на біржі читачів. Рефлексії, думки, аналізи отця редактора, українська преса назвала «миляними баньками, нелогічними, незгідними з правдою, прямо тенденційно написаними». Отець О. Купранець любить висловлювати свої критичні погляди дуже часто забуваючи, що критика від василіянського редактора мусить бути теж культурною, етичною, ніколи образливою, а в першу чергу вільною від вульгаризмів. Прозивати українських мирян (без уваги на те, по котрій стороні вони знаходилися б) «ГНОЄМ» або «ПІДЛОТОЮ», а в той сам час моралізувати других — виказує не тільки неконсеквентність редакторського поступування, але теж і подвійну мораль. (Що вільно василіянинові отцеві О. Купранцеві, того не вільно Іґнацові чи Пилипові).
Нічого дивного, що у відповідь отцеві О. Купранцеві на його писання, згіршені редактори українських світських часописів прилюдно запитували: «Чи це лицює католицькому редакторові?» («Новий Шлях», липень 1965). Ба що більше: статті отця О. Купранця названо демагогічними, а самому авторові закинено зарозумілість, самохвальбу, намагання підірвати авторитет нашого Блаженнішого (тоді ще Верховного Архиєпископа) як і також популярність патріярхальної ідеї в українській спільноті.
А тепер пару думок до статтті «Де й котре є правда?». На вступі автор виявляє своє стурбування, що Святий Рік не сповнив його мрій-сподівань: не приніс любови та згоди між нами українцями! На його думку, дальше панує анархія, анонімова література, наклепництво і очорнення. А найбільше отця редактора болять обвинувачення проти Апостольської Столиці (певне за те, що бувшому членові КҐБ — сьогодні вже митрополитові Нікодимові — дозволено правити Богослужбу в Базиліці Св. Петра). Призабув отець О. Купранець, що всю анонімову, повну зневаг і вульгаризмів проти-патріярхальну літературу редагують і кольпортують ніхто інший, як однодумці редактора. Уживані вислови, образи в сторону нашого Блаженнішого Патріярха Йосифа Першого, владик, священиків, мирян — дуже часто подібні до тих, що є в статтях василіянського редактора! Чи ж не бачить отець О. Купранець, що саме він — по волі, чи з уряду — став учителем та взором до наслідування для других. Чого ж тоді проливати сльози над тим, що в дійсності сталося ізза його «доброго» журналістичного прикладу. Чейже «Кропила» не пишуть патріярхальники. Загально є переконання, що його автором є священик-доктор у монашій рясі, бувший так званий «путник у рідні сторони», що теж мешкає у Торонті, подібно як отець О. Купранець. Чи о. О. Купранець поробив які небудь заходи, щоб перешкодити у видаванню і кольпортажі «Кропила»?
Відносно Апостольської Столиці, то належить догадуватися, що отець редактор згідний зі всім, що сьогодні робить папа Павло Шостий і його проросійська група ватиканських дипломатів у відношенні до Помісної Української Католицької Церкви тут на еміграції і на Рідних Землях. Ми цьому зовсім не дивуємося: Отці Василіяни — це папські воїни число один. Ватиканські інтереси у багатьох (треба признати, що не у всіх, а в першу чергу не в тих, що живуть якнайдальше від Ватикану) на першому місці, українські на останньому. Тому сьогодні логічно не один запитує: «Чого ж ті василіянські папські воїни шукають в Помісній Українській Церкві?
Відносно пристрастей, то найбільше їх виказують саме статті отця О. Купранця. Понижувати гідність людини (хто б нею не був, вона є створена на образ і подобу Божу) в ніякому разі не годиться василіянському священикові, та ще й редакторові. Такі образи зовсім природно викликують протести і обурення. Отцеві О. Купранцеві вже найвищий час змінити стиль і цинічний спосіб своїх писань і підходу до церковних проблем. Отцеві О. Купранцеві треба писати так, як це годиться католицькому редакторові, та й ще до того василіянському священикові. А тоді напевно запанує мир і любов між мирянами і отцем редактором, як також сповняться всі його надії з нагоди Святого Року.
Щодо підпису «Патріярх» у Пасхальному Посланні. Після заяви отця доктора Івана Хоми, усім нам дуже ясно і зрозуміло, що єп. А. Горняк ЧСВВ у свойому посланні написав неправду. (На превеликий жаль — вже не перший раз). Ніхто інший, як саме владика А. Горняк ЧСВВ дуже «вславився» своїми писаннями (після мойого словника: доносами) на нашого Блаженнішого Патріярха Йосифа Першого до Апостольської Столиці, користуючись при цьому навіть ватиканськими дипломатичними кругами. Ясно, що коли український єпископ-василіянин аж такими низькими методами бореться проти Первоієрарха Помісної Української Католицької Церкви, то він у ніякому разі не заслуговує на довір’я. Писання (цебто: доноси) єпископа А. Горняка ЧСВВ мають вже свою довшу історію і «традицію» і тому зовсім правильно українські миряни в Англії відмовляють йому право на духовного провідника.
Відносно візити митрополита Нікодима у Папи і у нашого Блаженнішого Патріярха, то між одною і другою є хіба велика різниця. Папа Павло Шостий добровільно і свідомо запросив митр. Нікодима до себе у «дипломатичну гостину». Сама розмова між ними виявила навіть не малий жмут гарячих обопільних сантиментів і узгіднень. Візита митр. Нікодима у нашого Блаженнішого Патріярха була прямо Ватиканом накинена!! А що Блаженніший Патріярх сказав підчас цієї візити митр. Нікодимові, радимо отцеві редакторові при найближчій нагоді свого побуту в Римі особисто запитати про це нашого Патріярха. Остаточно: Ватикан поступив грубо і нетактовно супроти нашого Первоієрарха, коли накинув нашому Блаженнішому аж так мало приємну візиту «російської церковної охрани». Тому і такі застереження супроти Апостольської Столиці. Треба признати, що за понтифікату папи Пія XII такі відвідини і нетакти ніколи у Ватикані не мали б місця.
В кінцевих рядках своєї статті отець редактор рекомендує закінчити «контест популярности». Треба догадуватися, що пошана, любов і відданість нашому Блаженнішому Патріярхові ідуть поважно «на нерви» отцеві О. Купранцеві, і такого стану він не є в силі дальше толерувати. Дальше він порівнює часи св. Йосафата з теперішніми, та й вкінці зі щирости признається, що сам (пише – ми) не знає, чи він є католиком, чи ні. Не потрібно дискутувати з повищими демагогічними порівнюваннями, коли хтось хворіє на привиди минувшини. А щодо сумнівів отця Ореста Купранця відносно його церковної приналежності і віри, то ми схильні потрактувати його прилюдну сповідь навіть дуже поважно, коли пригадаємо собі, скільки василіянських священиків покинуло свій чин і Українську Церкву і перейшло до іншої. Невже ж і це вже грозить василіянському редакторові «Світла», отцеві Орестові Купранцеві? Чи не найліпшим ліком на таку духову десінтеґрацію є реколєкції? Радимо отцеві О. Купранцеві поважно це взяти під увагу.
