Дня 29 листопада 1967 року у Філядельфії відійшла у вічність д-р медицини Софія Смішко, з дому Панкевич.
Покійна родилась 26 жовтня 1902 року у Львові в родині Юліяна Панкевича і Климентини з роду Волинських, гербу Амікус. Батько Покійної був артистом-малярем, а мати була довголітньою директоркою Книгарні Наукового Товариства імені Шевченка у Львові. Рідний брат Покійної Іван згинув у бою з большевиками під Крутами, куди був спрямований як студент Старшинської Школи із Кам’янця Подільського.
Покійна закінчила гімназію у Львові 1920 року і стала студенткою і організаторкою·Медичних Курсів, а опісля студенткою Українського Тайного Університету. Весь свій час Покійна ділила тоді між наукою і громадською працею для студентів і Тайного Університету, збираючи для, цієї цілі фонди і влаштовуючи різні імпрези. Була активним членом таких студентських організацій: Академічна Громада, Медична Громада, Український Студентський Союз, та Українське Допомогове Товариство.
Після невдалого замаху на польського вождя Пілсудського,Покійна разом із групою передових студентів, була арештована польською поліцією, опісля дякуючи старанням др. С. Шухевича та др. В. Старосольського звільнена, з Порадою виїхати негайно за кордон.
Літом 1922 року Покійна залишила рідний дім, переїхала до Праги, вступила на медичний факультет Карлового Університету, який закінчила докторатом з медицини в березні 1929 року. 1932 року нострифікувала свій диплом на університеті в Кракові.
Повернувшись в рідні сторони Вона працювала професійно як доктор медицини і високий спеціяліст очних недуг ад’юнктом очного відділу Міського Шпиталя у Львові, лікарем Каси Хворих, та лікарем Української Народної Лічниці.
19 січня 1944 року др. Софія Смішко, не відриваючись від професійної, громадської і культурної праці, одружилася з товаришем діточих літ доктором медицини Левом Смішко, після чого обидвоє були змушені залишити рідне місто і виїхати на еміґрацію. В Німеччині подружжя Смішко дальше продовжувало професійну і громадську працю, з вдячністю від багатьох пацієнтів-еміґрантів, аж до часу виїзду до Америки в грудні 1949 року.
На новому місці Покійна не звільнила себе від професійної і громадської праці, працювала в очному шпиталі, і приготовлялась до ще одної нострифікації свого лікарського диплому. Але на жаль воєнні переживання, скитальщина, виснажуюча праця і сильно підірване здоров’я спричинили ряд недуг і зламали фізичні сили цієї Жінки-Лікарки-Громадянки. Але не зламали Її духа.
Вщеплену в родинному домі любов до мистецтва, культури, книжки, Вона плекала ціле своє життя. Глибоко віруюча християнка-самаританка, несла моральну і матеріяльну поміч усім потребуючим. Велика любов до Церкви і Народу та почуття відповідальности за їх долю дали др. Софії Панкевич-Смішко незмірну енерґію і силу вже на склоні Її життя віддати ще так багато праці і старань для ідеї Українського Патріярхату і Українського Католицького Університету, якого Меценаткою Вона була завжди.
Глибоко стурбована долею Її Церкви-Мучениці, боліючи над сумною дійсністю яку уважно спостерігала до останку свого життя, і залишаючи осамітненого друга свого життя, др. Софія Смішко відійшла у вічність з вірою у волю Божу над усім.
Нехай світла пам’ять Покійної буде вічною між людьми!
