Слово «коляда» походить від назви Нового Року у старинних Римлян (Calendae Januariae), або просто від лат. слова Collaudo – вихваляю. Отже коляди — це пісні, що вихваляють народженого Христа і ця назва є у всіх слов’янських народів. А «щедрівка» — це наша рідна питома назва, знана лише на українській території і вона стоїть у зв’язку зі «Щедрим», багатим вечором, що в Західній Україні святкується в навечеріє Йордану.
Наші предки вірили, що на переломі зими і весни, коли кінчився старий рік і починався новий, — тоді щедрий бог сонця (Даждьбог) сходив на землю у селянську хату, на господарство, разом з духами померших і віщував свою щедрість і багатий урожай.
А «щедрівки» — це ніщо інше, лише первісно були ті чародійні, магічні слова, якими наші предки випрошували у щедрого бога Сонця дати в Новому Році багатство.
З приходом християнства на Україну наші предки почали пристосовувати колядки і щедрівки до нової віри і на місце старих богів прийшли Біблійні постаті, на примір рефрен: «Славен єси, ясне Сонечко на небеси» змінився на: «Славен єси, Наш Милий Боже, на Небеси!»
Заки християнська віра вкоренилась в Україні, то пройшли не десятки, а сотки літ. Ще й нині в колядниках, що є в ужиттю, можна найти ось такий рефрен одної коляди церковної:
«Ладо, Ладо, Ладо,
Всьо на світі радо,
Добрий вечір на землі!»
Може не всім відомо, що «Ладо» — це була назва багатої, плодовитої богині землі. Сьогодні це слово осталось хіба лиш для гармонійного звучання.
Українські народні колядки і щедрівки з огляду на зміст можна поділити на п’ять груп.
І. Мітологічні. Вони найдавніші. В них є віра в надприродні сили і похвала тим силам. Вони є господарського і скотарського типу. Зразком цієї групи є щедрівка «Щедрик». Вона около 800 літ давня, перейшла багато змін, а в гармонізації композитора Леонтовича стала нині перлиною концертового репертуару. Варто собі її пригадати.
«Щедрик, щедрик, щедрівонька
Прилетіла ластівонька,
Сіла собі на віконько,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
«Вийди, вийди господарю,
Подивися на кошару,
Чи всі вівці покотились
І ягнички породились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.»
Ластівонька — це вістун весни, сонця і звороту природи до нового життя. Звернім увагу на милозвучність мови! Слова вжиті в здрібнілій, пестливій формі (щедрівонька, ластівонька, віконько і ін.) на це нарочно, щоби їх магічною, чародійною силою скорше було можна випросити добробуту для господаря.
Мелодія цеї щедрівки так подобалась американцям, що вони її адоптували і співають її як свою. На примір Льоренс Велк на своїй телевізійній програмі співає її своїм досконало вишколеним хором кожного року на «Крісмес».
ІІ. Другу групу творять Лицарсько-дружинні коляди, з Княжої Доби.
Ось уривок для приміру:
«Чи спиш, чи чуєш, пане господарю?
Твоє подвір’я орда забрала,
Татари взяли, в полон займали…»
ІІІ. Колядки і щедрівки з перевагою уже християнських мотивів.
Принимаючи нову віру, наші предки не так то скоро і радо зрікались старої віри. Вони мішали нове зі старим і так повстало так зване «двоєвіря». Особливо тяжко було їм зрозуміти правду про Воплочення Сина Божого і тому зображували собі Біблійні постаті в дуже наглядний, натуралістичний спосіб. Христос Бог і Божа Мати, Св. Петро і Св. Павло сидять на свята у господаря за столом, в полі працюють разом з господарем, як цілком реальні особи. Ось примір:
«В полі в полі плужок оре
Щедрий Вечір, добрий вечір
Добрим людям на сей вечір.»
(Рефрен за кожним рядком).
За тим плужком Господь ходить..
Святий Петро поганяє…
Мати Божа їсти носить…
їсти носить Сина просить:..
«Ори Синку цюю нивку,
Тай посіємо пшеничку!»…
Що за прегарний образ! Бог працює поруч з хліборобом, а Мати Божа заступається за людей у свойого Сина. Це ж наглядний тут доказ на правду віри, що Мати Божа є посередницею ласк.
IV. Четверта група: Апокрифічні колядки, щедрівки.
Вони основані на Св. Письмі, але в них поруч Біблійних подій є ще вплетений легендарний елемент і події, що про них в Біблії мало написано. Примір: Подорож Св. Родини до Єгипту була дуже утяжлива. В дорозі через пустинний край вони не мали що їсти. Чим Св. Йосиф і Пресвята Діва з маленьким Ісусом живились? А ось чим. По дорозі вони стрічали овочеві дерева чудесного походження і їх овочами живились. І на цю пам’ятку ставимо на Свят-Вечір ялинки, освічуємо їх, чіпляємо на ялинку чоколядки, овочі для дітей і також під ялинку кладемо дарунки.
Як зразок апокрифічних щедрівок наведемо одну, що в прегарній поетичній формі оспівує, як Пресвята Діва врятувала Дитятко Ісуса перед Іродом. Вона в формі діялогу. Цар Ірод питає:
«Пресвята Діва, де Христа діла?
Мати Божа відповідає:
«Занесла Христа в темнії ліси».
Казав же Ірод ліси рубати,
Ліси рубати, Христа шукати.
Ліси зрубали, Христа не найшли.
«Пресвята Діва, де Христа діла»?
«Занесла Христа в шовкові трави!»
Казав же Ірод трави косити,
Трави косити, Христа шукати.
Трави скосили, Христа не найшли.
«Пресвята Діва, де Христа діла?»
«Кинула Христа у синє море».
Казав же Ірод море спускати,
Море спускати, Христа шукати.
Слідує остання стрічка, що дає розв’язку драматичної погоні за Христом:
«Море заграло, царя забрало.
Радуйся! Радуйся! Радуйся!
Зрадувалися усі Святії Рождеством.
Аж трикратним завзивом до загальної радости (на землі і на небі) кінчається щедрівка, бо правда побідила кривду і злобу і лютого Ірода забрала вода. Цього роду народні щедрівки співаються на концертах і в приватних домах. Оповідають, що ця щедрівка, виконувана величезним хором Кошиця зі своїми сольовими партіями робила на слухачів величезне враження.
В церквах співаються коляди і щедрівки побудовані на чисто євангельських основах, так звані Біблійні, що творять п’яту і останню групу. Тут на першому місці коляда, що своєю поважною мелодією і глибоким змістом надає тон нашим різдвяним святкуванням. Це «Бог Предвічний». Тут кожне слово повне змісту. Вже в першій маленькій стрічці є виложені аж чотири правди християнської віри: Що Бог є вічний, догма про Воплочення, доґма про Відкуплення людського роду, і що Бог є сама Любов, що обнимає цілий світ. Церковні коляди і щедрівки кристалізувались в XVIII ст. і співавторами їх були також духовні особи. Зі зростом національної свідомости в XIX і XX століттях церковні коляди і щедрівки почали прибирати національно-патріотичне забарвлення (кінцеві стрічки «Во Вифлеємі», «Нова радість стала», «Добрий вечір Тобі»).
Колядки і щедрівки є витвором творчого духа українського, народу, вони є частиною народньої словесности, збуджують любов до нашої традиції, а для молоді є дуже цінним виховним засобом. В них увидатнюються яскраво гарні прикмети укр. людини: Працьовитість, гостинність, зичливість, м’якість серця і співучість.
Так як в народніх звичаях Різдва, як в прегарних віншованнях — так і в колядках і щедрівках є безмежна різнородність на українських землях. Є щедрівки господареві, господині, бідній вдові, є й жартівливі, що зв’язані з вертепом, чи з козою, є й еротичні, що співаються під вікном дівчині, як «Гануся косоньку чесала і князенка Петруся на весілля ждала,» і інші.
Бувають щедрівки принагідні. Коли народ переживає якусь подію, чи трагічну, чи веселу, але таку, що потрясає цілим народом, то і ті події знаходять свій відгук у щедрівках.
Мої ці рядки закінчую одною щедрівкою, що повстала сейчас після звільнення з заслання Київо-Галицького Митрополита, тепер нашого Патріярха, Кир Йосифа. Вона маленька, проста, але сердечна. Подаю так, як я її записав з уст тих, що її співали на мелодію «Дивная Новина»:
«В Західній Европі дзвони задзвонили,
Вже Первоєрарха з каторги звільнили. 2 р.
Нарід Бога молить, з радости співає,
Що Первоєрарха на волі вітає. 2 р.
Бога безнастанно будемо просити,
Щоб Йому дозволив до сто літ прожити. 2 р.
