Верхем, дня 12 жовтня 1975 р.
Високопреосвященніший Архиєпископ і Митрополит
Кир Максим Германюк
Вінніпеґ
Слава Ісусу Христу!
Високопреосвященніший Митрополите!
Беручи участь в Римі в незабутніх урочистостях, що входили в програму Українського тижня з нагоди Святого Року — ми були свідками зворушливої маєстатичности Помісної Української Католицької Церкви, її живучости та зорганізованости.
Ми з приємністю оглядали великі наші здобутки в Римі: церкви, УКУ, музей, гостинницю.
Але з другої сторони, ми тяжко переживали всі ці видні і невидні ознаки слабости в нашому церковному життю, а передовсім брак єдности і згуртованости нашої Ієрархії доокола особи Блаженнішого Патріярха Йосифа, Глави і Отця нашої ПУКЦеркви.
Болючим було для нас довідатись, що після приняття Блаженнішим Кир Йосифом патріяршого титулу, деякі владики, своїм розгубленням та поспішним звертанням по інструкції до Конґреґації для Східніх Церков, дали притоку до появи відомого листа Святішого отця з місяця травня ц.р.
Замість полагодити внутрішні організаційні справи нашої Церкви на власному форумі і в дусі постанов Вселенського Собору Ватиканського Другого — ці владики звернулись за інформаціями до чинників Римської Курії, яка, як всім відомо, стоїть сьогодні під дипломатичним тиском Москви і тим самим не може розглядати наших справ об’єктивно і справедливо. На жаль!
Досі весь мирянський, громадський, культурний і політичний світ дивились на Вас, Високопреосвященніший Митрополите, як на церковного достойника, який стоїть непохитно на засадах патріярхального устрою нашої Церкви і який є правою рукою Блаженнішого Патріярха Йосифа у Його заходах для здійснення того права в теперішньому часі. Ми всі раділи Вашими авторитетними виступами і заявами на синодах чи конгресах і ми числили на Вас.
Але останні події в Римі виявили нам, що в найбільш рішальній хвилині Ви, Високопреосвященніший Владико, завагались і Вашою поставою, може і не бажаючи того, Ви дали моральне попертя цим українським церковним і світським кругам, які від самого початку були проти Блаженнішого і Його заходів, хоч, про око, нібито визнавали ідею патріярхального завершення УКЦеркви за правильну і сяк-так цю ідею піддержували, щоб не втратити впливів серед загалу українського громадянства.
Пишучи цього листа до Вас, Високопреосвященніший Митрополите, ми не маємо наміру докоряти Вам, бо розуміємо, що у хвилинах великих рішень кожна людина може чи то завагатись чи вибрати хвилево невластивий шлях, чи дати перевагу мотивам, які, їй особисто, в даній хвилині видаються міродатними. Це явище не минало і високих церковних достойників, про що свідчить історія Вселенської Церкви.
Цим листом хочемо ми просити Вас про наступне:
Не залишайте Блаженнішого Патріярха Йосифа осамітненим на Його важкому, прямо хресному шляху, не залишайте дальших змагань за помісність УКЦ, за її патріярший устрій і за те, щоб Папа визнав нашій Церкві всі права, які їй належаться згідно з Берестейською Унією та постановами Вселенського Собору Ватиканського II. Бо якраз виконуючи постанови того Собору — Блаженніший Кир Йосиф попав у конфлікт, як це Вам добре відомо, з римськими чинниками, які не респектують постанов Вселенського Собору і не думають вводити їх в життя. В даному випадку правда є по нашій стороні і Блаженніший Патріярх Йосиф, маючи перед очима добро УКЦеркви, не міг інакше поступити. Завданням всіх владик є респектувати постанови Вселенського Собору Ват. II. і до цього змушувати куріяльні власті в Римі, якщо вони самі цього не роблять.
Правопорядок в Церкві повинен виходити з найвищої гори, а цього ми, на жаль, тепер не бачимо. А вже направду дивно звучить лист Святішого Отця з 24 травня в.р. в якому Папа покликається на одну із точок Декрету про Східні Церкви, а залишає на боці цілість Декрету.
І як що хтось «готов заподіяти сумні та поважні рани вже і так розриваному Містичному Тілові Христа» — то не наш Патріярх, а ці, які замість дбати про оборону переслідуваних за віру та спасіння вірних, займаються політикою….
Ми сподіваємось, що Ви возьмете під увагу оце наше прохання і зробите все, щоб евентуальні різниці думок між Вами і Блаженнішим Патріярхом якнайскоріше вияснити, зглядно цілком усунути. Ми віримо, що у тісній співпраці з Патріярхом, Владиками, Духовенством і Мирянами ми вдержимо живою і сильною нашу Церкву в цих тяжких для її існування часах.
А ми, миряни, зорганізовані в патріярхальних і церковних товариствах, завжди будемо готові Вам допомогти.
Пишемо цього листа щиро і отверто і сподіємось, що і Ви його так приймете і не збудете його мовчанкою, як це в останніх часах поступають деякі наші владики і тим тільки стверджують, що думки та погляди вірних є для них нецікаві і обоятні. А таке наставлення владик відносно своїх вірних є чужим духові східньо-церковного благочестя.
В очікуванні на Вашу ласкаву відповідь — остаємось з висловами глибокої до Вас, Високопреосвященніший Митрополите, пошани та
З Христовим привітом
Президія
Українського Патріярхального Світового Обєднання
«3а Єдність Церкви і Народу»
проф. др. Петро Зелений голова
др Володимир Попович І заст. голови
др Кирило Митрович секретар
