П. ЯК ВИ ОЦІНЮЄТЕ ОСТАННІ СВЯТКУВАННЯ В РИМІ?
В. Дуже позитивно, Для нас, українських мирян, останні римські події є світлими і вдалими. Наш Блаженніший Патріярх авторитетно заявив, що патріярхат в Помісній Католицькій Церкві існує. Його однак не визнають режимова російська Церква (що є під наглядом КҐБ), Нікодим і Пімен, Архиєпископ Касаролі, ватиканські москофіли, та Кир Андрій Сапеляк, Кир Максим Германюк, Кир Августин Горняк, Кир Йосиф Шмондюк, оо. Марусин і власть імуща отців василіян і отців редемптористів та інші світські і духовні розкольники. Сумним і болючим фактом є те, що по стороні Нікодима і Пімена опинилися ті, що мають вплив на Папу, ватиканські дипломати, які гіпнотизують деяких наших владик і провідників монаших чинів. Нехай Милостивий Бог простить гріха цього московсько-ватиканського аліянсу!
Українські святкування ясно показали, де хто стоїть і куди прямує. Без сумніву треба визнати моральну вищість польського єпископату в солідарності обстоювання прав їхньої Церкви. У нас, українців, такої солідарності ще немає і так довго її не буде, як довго Папа буде привласнювати собі право вибору наших владик. Як дальше поставиться українська спільнота до висліду святкувань у Римі — покаже майбутнє. Деяка частина вже не від сьогодні проявляє подвійну мораль: дещо послуху й пошани Блаженнішому Патріярхові, а дещо Папі і ватикансько-московським аліянтам. Потайки грошево спомагають і звеличують тих владик, що шкодять нашій єдності і справі патріярхату. На бенкетах величають Блаженнішого Патріярха та принимають ідею патріярхату, і на тих самих святкуваннях саджають на почесне місце єп. Й. Шмондюка, який ігнорує Архиєпископські Синоди і втікає з них, не визнає Блаженнішого Патріярхом ПУКЦеркви, не вводить синодальних постанов у своїй єпархії. Мудрий русин-еміґрант хитро спекулює на вдержанні балянсу між двома протилежними силами, наївно вірючи, що цього ніхто не запримічає і не бачить.
Будьмо вдячні Богові, що урозумив нас опреділитися по стороні нашого Достойного Патріярха разом з владиками Кир Іваном Прашком, Кир Ізидором Борецьким, Кир Саварином Нілем, Кир Дмитром Ґрещуком та іншими добрими священиками, монахинями і монахами. Віра у слушність нашої справи принесе нашій совісті спокій, а Всемогучий Бог дасть нам силу до дальших змагань. Жаліймо і молімся за тих усіх, що стали по стороні Нікодима і Пімена. Просім Бога за навернення чужих і своїх на правильний шлях служіння Богові, Церкві і українському народові. Маймо зрозуміння для їхніх людських немочей!
П. ЯК ВИ РОЗЦІНЮЄТЕ ПИСАННЯ ПРОФ. М. БАРАБОЛЯКА НА ПАТРІАРХАЛЬНІ ТЕМИ?
В. Всього, що професор написав, я не читав. З того, що прочитав, набрав переконання, що професор у патріярхальних справах не в силі як слід розібратися. Більше чому неясно, чим ясно. По сьогодні жилося йому добре без патріярхату, а що він людина невибаглива, скромна, безпретензійна – потрапить дальше жити без нього. Перше він недоречно виступає також проти юриздикції Верховного Архиєпископа ПУКЦеркви. З професії правник, у своїх писаннях виступає радше як добрий платний адвокат, якого завданням є за всяку ціну виправдати і оправдати тих владик, що зраджують нашу ПУКЦеркву і у практиці визнають приязнь Ватикан-Москва. Важко логічно дискутувати з людиною, що змагання за адміністративну самостійність, за права ПУКЦеркви уважає єрессю і бунтом проти Папи Павла VI. Як тоді він пояснює собі те, що всі інші Східні Церкви власними силами здобули свою патріяршу самостійність — звичайно без апробати Ватикану і Папи Римського, і якось не попали у єресь? Вже навіть мурини в Америці та Африці зрозуміли концепт оборони власних прав і самозбереження. Не є в силі цього зрозуміти тільки професор М. Бараболяк і йому подібні! дописувачі до «Свободи» (і Марія Римська в «Новій Зорі» в Чікаґо — редакція). Для Божого Люду в нього повно сарказму і кпин. Поняття Божого Люду і його ролі в житті Католицької Церкви наскрізь, панщизняно-рабське, таке, що зводиться до трьох слів: плати, молися і будь чемний-послушний! Відданий безкритично Ватиканові і Папі Римському душею і розумом також не у справах віри, не бажає конфлікту власної совісті, який можуть викликати роздумування і дискусії на тему патріярхату. Та професор у цьому не самітний. Подібних коньюнктурників є дещо більше між нами. Можна поважно сумніватися, чи всі вони на протязі свого туземного життя ідею патріярхату правильно зрозуміють і її приймуть. Видається, що для декого це життя за коротке. Чи не ліпше питання патріярхату залишити другим?
П. ЧИ ЦЕ ПРАВДА, ЩО ЄП. А. САПЕЛЯК; НА ПРИПОРУЧЕННЯ ВАТИКАНУ, ОРГАНІЗУВАВ БУНТ ПРОТИ БЛАЖЕННІШОГО ПАТРІЯРХА ТА ПРОТИ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТКУВАНЬ У РИМІ?
В. Як нам відомо, на жаль — це правда. Знаємо і те, що єп. А. Сапеляк, на припоручення Ватикану, аж два рази «об’їздив» наших владик: раз осінню 1974 року, другий раз весною 1975 року. (Може це і є ті «великі заслуги» цього ученого богослова, про які пише проф. М. Бараболяк). Він був на «дипломатичних відвідинах» в Канаді, як також і в ЗСА. Немає сумніву, що він мусів завітати теж і до Філядельфії, хоча ніхто із чесних християн його не бачив. Мабуть гостив у ночі і до філядельфійських патріярхальників не заходив. А велика шкода. Важко повірити, що єп. А. Сапеляк взявся за таке негідне діло — розбивати єдність нашої ПУКЦеркви, бунтувати єпископів і священиків проти Блаженнішого Патріярха і проти організування останніх святкувань у Римі. Такого завдання може піднятися людина позбавлена не тільки всяких християнських чеснот, але навіть основних людських принципів, а що найважніше: людського стиду! Ну що ж! Має українська земля своїх Щербицьких, Скибів, Глухових, Зайчуків, має українська еміграція їхніх відповідників навіть у Церкві. Одних і других, там і тут, українському народові на жаль сьогодні не бракує. Колись наших владик і священиків бунтував проти Блаженнішого Патріярха італієць Марійо Бріні, сьогодні це робить не гірше Кир Андрій Сапеляк із Аргентини!
ЧИМ НАЛЕЖИТЬ ПОЯСНИТИ ВІДМОВУ МИТР. МАКСИМА ГЕРМАНЮКА ПОМИНАТИ НАШОГО ПЕРВОІЄРАРХА ЯК ПАТРІЯРХА У ЦЕРКОВНИХ БОГОСЛУЖБАХ?
Властиво митр. М. Германюк ніколи ясно за Блаженнішим як Патріярхом і за патріярхат не був. Треба признати, що в часі перебування Блаженнішого на засланні у Росії, митр. М. Германюк (та не тільки він) висловив багато слів признання і похвал на адресу тоді ув’язненого митрополита Йосифа Сліпого (Митр. Максим: «Наші Завдання» — Вінніпег, 1960, стор. 120, 126, та інші). У вище згаданій книжці митрополит Германюк закликав до «всеукраїнського дня національної солідарности з ним», себто з митр. Йосифом Сліпим. Та з приїздом митр. Й. Сліпого до Риму, відношення митр. Максима поволі почало змінятися. Завсіди обережний у своїх висловах в справі патріярхату, митрополит Вінніпегу так дипломатично маневрував, щоб з однієї сторони не осквернити свого доброго імени як всеукраїнського патріота, а з другої сторони не позбавити себе доступу до авансу по ватиканській драбині, яка для неодного українського єпископа залишалась нездійсненою мрією.
Митрополит М. Германюк вже здавна у своєму амбітному серці леліє ідею власного кардинальського капелюха, та покищо ані він сам, ані канадський уряд не зуміли переконати Ватикан, що такий капелюх пасував би митрополитові Германюкові. Він, як член Комісії для Єдности Християн, а тим самим для екуменічного контакту із режимовою Російською Православною Церквою, є визнаний Ватиканом, проти волі всіх українців католиків, головою так званої конференції укр. єпископів і досить успішно загравав свою часом може і не легку подвійну гру. Та вже не пощастило йому підчас останніх українських святкувань у Римі. Притиснений «до муру» у базиліці св. Петра у приявності п’ять тисяч українців мусів показати своє правдиве обличчя: на сором йому і нам усім митр. М. Германюк пішов проти інтересів нашого патріярхату і вибрав «ватиканську карту».
Оповідають нам канадські священики, що коли сенатор Юзик старався про свою номінацію на сенатора у Канаді, митр. М. Германюк піддержав кандидатуру француза (доказом цього мав би бути його власноручний лист). Ми знаємо, що митр. М. Германюк має «своїх людей», що дальше добровільно, або із зобов’язання, будуть реклямувати його як доброго українського патріота — чи то на форумі СКВУ, чи деінде. Але по останньому виступі митр. М. Германкжа у базиліці св. Петра у Римі — ледви чи знайдеться багато таких, що у цю рекляму повірять. Діла говорять самі за себе!
