Біблійна книга Псалмів займає особливе місце у Святому Письмі, в молитовній традиції Церкви і в культурі християнських народів. У Біблії – це єдина книга, повністю складена з молитовних текстів, які звертаються до Бога, прославляють Його, висловлюють розпачливі благання, надію, розкаяння чи інші внутрішні почуття людини. З Євангелія знаємо, що Ісус із апостолами молився псалмами (точніше – співав їх (Мт. 26, 30), як і належало у богослужбовій традиції Ізраїлю). В Євангеліях Ісус не один раз покликається на псалми як на пророчі тексти, що свідчать про Нього, особливо після Воскресіння (напр., Лк. 24, 44). Апостол Павло настановляє учнів: «Вдячно співайте у ваших серцях Господеві псалми, гімни, духовні пісні!» (Кол. 3, 16).
Відтак уся богослужбова традиція Церкви будувалася навколо псалмів, які ще з апостольських часів лежали в основі щоденних молитов, що згодом розвинулися у Вечірню, Утреню та інші так звані богослужіння добового кола. Через таку популярність у літургії псалми стають «настільною книгою» всіх освічених людей від античності до сьогодення, тексти якої мали величезний вплив на усю європейську культуру. Годі згадати, скільки переспівів псалмів найвідомішими поетами знає світова література, скільки книг Псалтирів дійшли до нас із Середньовіччя як унікальні пам’ятки культури і мистецтва, скільки псалмічних сюжетів увійшли в плоть і кров нашої літератури, філософії, мистецтва і духовності…
Подальші роздуми мають на меті поглянути на різні аспекти книги Псалмів як молитовного і духовного тексту, що допомагає нам зустрічатися з Богом і возносити своє серце до Нього.
Псалми як спільнотна молитва
Кожна молитва християнина – це безпосередня участь у молитві Церкви – небесної та земної. Адже Церква – це не просто якась земна структура; вона об’єднує людей і Небесні сили – ангелів – у прославі Бога. Богослужбові тексти Церкви від найдавніших часів підкреслюють цю спільність «неба і землі» в єдиному богопоклонінні, єдиній Вселенській літургії. За своєю зовнішньою формою молитва може бути спільнотною – літургійною або особистою – у «замкненій кімнаті» свого серця (Мт. 6:6). Однак сутнісно молитва Церкви завжди спільнотна – з небесними силами і з усіма святими, померлими і живими у Христі. Насправді молитва ніколи не буває «приватною» (в розумінні «лише моєю», відокремленою від інших). Вона завжди є свідченням і реалізацією нашого усиновлення Богом і нашої приналежності до спільноти святих.
Понад те, молитва завжди Троїчна – в ній бере участь сам Бог: ми молимося до Отця, через Сина, в Його Ім’я (Йо. 14, 13-14), у Свя- тому Дусі: «Ми не знаємо‚ про що молитися‚ як належить, але Сам Дух просить за нас зітханнями невимовними» (Рим. 8:26).
Молитва може бути активною – коли ми говоримо до Бога, висловлюємо Йому свої думки, почуття, прославу, прохання, а може бути «пасивною» – коли ми даємо Богові промовляти до нас через слухання і читання Слова, його дослідження і роздуми над ним… Тоді Слово проникає у нас, і ми даємо Богові через Його Слово формувати і трансформувати нас на подобу Христа.
Усе Святе Письмо, особливо Псалтир, дають нам приклад і одного, і другого типу молитви. Псалми, які є водночас молитвою від нас до Бога і Словом від Бога до нас, дієво залучають нас до такої молитви, де активність і «пасивність» поєднуються.
Крайня щирість псалмічної молитви
Молитва – це вияв того, ким ми насправді є перед Богом. Вона зодягає у слова наші потреби і потреби світу, наші надії, нашу вдячність, покаяння, любов і прагнення Бога. Адже всі ці почуття походять із усвідомлення того, що ми – Божі діти.
Наша молитва не говорить Богові нічого, чого б Він не знав. Однак вона у сакраментальний спосіб виражає наше самоусвідомлення себе як сотворіння, водночас повністю залежного від Його любові й підтримки, але й по-справжньому незалежного, а тому здатного входити з Ним у добровільний діалог любові. Молитва є сакраментальною, священною, бо в ній ми залучаємо наші людські способи самовираження – думки, мову, почуття, щоб виразити і віддати в руки Божі все найважливіше, що ми маємо, чим ми є і що переживаємо. У відповідь на наше «приношення» Бог освячує наші слова прослави і прохання, відповідаючи на молитву своєю любов’ю. Молитву можна порівняти з Євхаристією: ми приносимо звичайні земні хліб і вино, складаємо їх на вівтар і даємо Богові перемінити їх на життєдайні Тіло і Кров Христові, якими Він відтак живить нас.
Псалтир – біблійний молитовник
Кожна частина Святого Письма по-своєму збагачує наш дух. Унікальність книги Псалмів у Біблії полягає в тому, що вона не розповідна, не об’єднана певним сюжетом, а є збіркою молитовних гімнів-піснеспівів. Тому вона складається переважно зі слів, звернених до Бога. Навіть там, де ми бачимо інші звернення (наприклад, повчання або заклики до людей прославляти Бога), це все одно слова, сказані, так би мовити, у присутності Божій.
Псалми – це переважно слова молитви або слова, винесені авто- ром з досвіду молитви – особистої та спільної. Їхня надзвичайна важливість у тому, що впродовж тисячоліть вони надихали людей і впроваджували їх у саме серце віри як живого досвідчення спілкування з Богом, єднання з Ним. Перед обличчям Святого (а Біблія називає Святим власне самого Бога) псалми дивним чином відкривають до молитви навіть уста тих, що не вміють чи не звикли молитися або ж віддалилися від Бога. Псалми допомагають не лише промовляти молитву, але й слухати Слово Боже, звернене до нас. Через часте повторення, через мелодійне, медитативне рецитування псалмів (насамперед у богослужінні, але також в особистій молитві) це Слово проникає в наші ум і серце…
Псалми як поезія
Псалми – це поетичні композиції, часом дуже мистецькі й вишукані, до того ж нерозривно поєднані з музикою і співом. Однак це не робить їх штучними і штивними «творами». Вони залишаються природними виливами серця і душі – надзвичайно безпосередніми, щирими й автентичними. Поезія псалмів доволі проста і ненав’язлива, однак сам її плин, ритм, образи та їхня шляхетна простота сприяють тому, що сила псалмів, яку досвідчили безліч людей впродовж історії, проникає у глибини нашого серця і промовляє до його найглибших почуттів.
Водночас псалми – це особлива модель молитви, вироблена давніми євреями у контексті близькосхідної культури. Вони, немов дзеркало, відображають розуміння Ізраїлем себе як народу, створеного і згуртованого Божою любов’ю.
Вони поетичною мовою виражають самоусвідомлення себе Ізраїлем як народу, що грішить і бореться з гріхом, пригнобленого ворогами і переможного, спасенного і потребуючого спасіння… Ці коливання, ця боротьба оголюють і виявляють нам справжню природу людини, кожного з нас.
Псалми та Історія Спасіння
У Псалмах знайшли своє відображення всі головні аспекти старозавітної історії та віри. У них ми знайдемо молитовне, літургійне осмислення найважливіших моментів історії вибраного народу – оповідей про патріархів, про Вихід з Єгипту, Закон Божий, переданий на горі Синай, мандри пустелею, перших суддів і царів, навчання пророків, мудреців і книжників… Псалми пропонують свій особливий погляд на сотворення світу, на природу, на інші народи, на Єрусалим, Сіон і храм, на богослужіння, роль царя-помазаника Божого і очікуваний прихід найвищого Помазаника-Месії – Спасителя світу. Коли Бог розширив поняття «вибраного народу» від одного Ізраїлю до цілої вселенської Церкви, псалми стали молитвою Церкви; кожен із них свідчить про Христа і прочитується через призму Воскресіння Христового і заслання Святого Духа на весь світ.
Нарешті, псалми – це збірка текстів, які кожне покоління віруючих, старо- і новозавітних, перечитувало і знаходило в них своє, близьке для себе значення. Це «перечитування» завжди базувалося на попередній традиції і мудрості поколінь, але відкривало нову грань безкрайого, натхненого Богом тексту. Ми покликані перечитувати їх у своєму контексті, застосовуючи їх до проблем наших і проблем світу, в якому живемо. Тож ми покликані дати нашу унікальну інтерпретацію псалмів у ХХІ столітті.
Тарас Тимо, викладач богослов’я, заступник декана філософсько-богословського факультету УКУ
