(Л. К.) На цю тему помістив цікаві вістки і свої розважання о. О. Купранець, в журналі «Світло», за грудень 1974.
О. Купранець пригадує, що зміни у відношенні до не-католиків, в тому і до московського православ’я, почались ще в днях Папи Івана XXIII-го. Ватикан старається нав’язати контакти з Москвою, чи радше із Московським Патріярхатом, одначе явні і тайні поїздки ватиканських достойників до Москви й навпаки покищо не принесли досі бажаних овочів.
Патріярх Пімен підчинив Італію прямо під свій патріярший «відділ заграничних справ», можливо тому, що Ватикан відступив до диспозиції Московському Патріярхатові одну церкву в Римі і Москва вважає цю церкву «наче посольством при Апостольському Престолі».
Здогадуються, що є можливими два моделі посольств. Перший — це посольство Московського Патріярхату, а не уряду; представники Ватикану і Патріярхату були б «у ранзі» єпископів. Другий — це засновання «регулярного» латинського єпископства у Москві і підчинення йому всіх католиків в СССР. Припускають, що Москві більш сприємливим є перший модель, бо він є мало зобов’язуючий.
Для нас, українців, це все є «тяжкостравним». Впливу на це ми не маємо, хоча в Папському Секретаріяті для З’єдинення Християн діючим членом є Митрополит Максим Германюк, а «діялоги і контакти» з Москвою веде головно якраз названий Секретаріят. Митрополит Максим міг би найкраще дати вияснення в цій справі, але він мовчить…
Невідомо, чи члени і урядовці Секретаріяту є москофіли, але про одного автор запевняє, що так напевно є. Це американський єзуїт о. Джан Лонґ, знаний о. Купранцеві з часів його студій в Римі. Для о. Лонґа українці були тільки «бунтівники» й «сепаратистичні малоруси», що хочуть «зруйнувати Святую Матушку» — Росію.
О. Купранець не вірить у фікцію церковности цілої тої справи. Він уважає, що Кремль бажає мати на терені Ватикану свою централю шпіонажі й диверсії. Ватикан у цьому зискає мало, а ми — хіба що за посередництвом Божого чуда.