(виїмки)
Як я востаннє покидав свій дім,
Замаєний квітками полум’я і диму,
І за селом оглянувся востаннє
В сльозах пекучих, що текли без стриму,
То серед вибухів ґранат
Я не побачив ні людей, ні хат,
Лише ВОНА єдина на прощання
Своїм хрестом на посірілій бані
Мене, мов мати, поблагословила:
«Ідеш у світ, мій сину бідний,
Та не лякайсь, не будеш ти безрідний —
Де б ти не був, я буду теж з тобою!»
і ми, пришельці у чужі краї,
Не зрадимо, не кинемо ЇЇ,
Тієї ЦЕРКВИ рідної, своєї
Із обрядом достойним і величнім,
З молитвою, що в ній душа народу
Під ноги Бога стелиться кадилом,
Є і з мовою, що дав її нам Бог
І тільки Бог її відняти може!
ВОНА не тільки наша рідна Мати,
Не тільки світлий образ Батьківщини,
Що бореться з безбожним супостатом,
Щоб не лягти живою в домовину —
ВОНА для нас Господній заповіт
і з НЕЮ, в НІЙ нам жити з роду в рід!
