Подаємо за радіопрограмою «ГОЛОС МИРЯН» (12.1.1975) у Філядельфії.
Проф. Зелений є головою новоствореного:
УКРАЇНСЬКОГО ПАТРІЯРХАЛЬНОГО СВІТОВОГО ОБ’ЄДНАННЯ —
ЗА ЄДНІСТЬ ЦЕРКВИ І СЛУЖБУ НАРОДОВІ
П: Який, на Вашу думку, є сучасний стан УКЦ в діяспорі?
В.: Сучасний стан УКЦ не є вдоволяючий. В першу чергу всі вірні відчувають дуже болюче брак одного Ієрархічного проводу в нашій Церкві. Всі старання в тім напрямі нашого Блаженнішого Патріярха Кир Йосифа розбиваються внаслідок небажання деяких наших Владик, в першу чергу в ЗСА і Европі, підчинитись Голові УКЦ Блаженнішому Патріярхові Кир Йосифові, мовляв, він не має юрисдикції.
П.: Яке Ваше враження з нової Філії УКУ у Вашінґтоні?
В.: Дуже добре. Дім репрезентативний, гарно положений, легко доступний для всіх. Тепер треба його наповнити відповідним змістом, то значить, знайти людей, в першу чергу науковців, а їх в ЗСА багато, щоб вони почали працювати в дусі ідеалів нашого Патріярха. УКУ у Вашінґтоні повинен стати центром голошення правди про стан нашої Церкви, в першу чергу на рідних землях, та її змагань за свою власну ідентичність в лоні Вселенської Церкви.
П.: Як Ви задивляєтесь на це, що сталося там 28 і 29 грудня 1974 року, тобто — чи Ви задоволені вислідом нарад і створенням Світового Об’єднання?
В.: З’їзд патріярхальних Т-в і Організацій, що відбувся в днях 28 і 29 грудня у Вашінґтоні — це одна з важливіших подій в нашім патріярхальнім русі останніх літ. Я дуже вдоволений перебігом нарад і я думаю, що ми зможемо багато доброго зробити для нашої Церкви, якщо послідовно і не дивлячись на перешкоди, підемо тим шляхом. Я головно був зворушений загальною тенденцію всіх присутніх делегатів, щоб за всяку ціну дійти до погодження розбіжних думок і приспішити процес об’єднання всіх діючих в сучасну пору Т-в і Організацій в одне Світове Об’єднання. А заява Чікаґа була несподіванкою і всі присутні прийняли її з великою симпатією. Дай Боже, щоб цей гін до спільної праці, так виразний на З’їзді, та намагання створити сильну, однородну і здисципліновану патріярхальну організацію, поширився по цілій нашій діяспорі; тільки об’єднаними силами зможемо осягнути нашу мету, тобто, щоб наша УКЦ стала дійсно помісною і патріяршою.
П.: Що на Вашу думку є головним завданням цього Об’єднання і чи зможе воно з успіхом виконувати своє завдання?
В.: Про це говорить виразно наш статут, який ми прийняли на нашому З’їзді. Дозвольте мені деякі точки нашого статуту тут пригадати. Ось вони: Узгіднювати, унапрямлювати і скріплювати працю патріярхальних Т-в і Організацій, поширювати і закріплювати ідею помісности і патріярхального устрою УКЦ, стреміти до обнови мирянського життя, стало і все ставати в обороні помісности УКЦ та мужньо захищати її права, стежити за розвитком релігійного життя на рідних землях, старатись про це, щоб серед нас виростав і плекався укр. мирянин нового типу, з глибоким особистим духово-релігійним життям, знанням і свідомістю своєї східньоцерковної духовости, з власною творчою думкою і ревністю в служінні своїй Церкві; а рівночасно, щоб він був готовий боронити такі традиційні цінності як свобода слова, потреба критичної думки, толерантність до поглядів інакшедумаючих і гармонійна співпраця між укр. християнськими громадами.
П.: Що на Вашу думку маємо ми, тобто миряни УКЦ робити, щоб поліпшити ситуацію нашої Церкви? Як можуть наші вірні причинитись до справи помісности УКЦ?
В.: Всі ці великі завдання зможе виконати наше Об’єднання тільки тоді, коли:
- Ціль, до якої стремимо, стане центром уваги нас всіх, а наші виступи на зовні будуть націховані єдністю думки і чину. Бо саме тільки механічне об’єднання не багато поможе, коли будемо йти різними шляхами.
- Відновім довір’я до нас самих і наших найближчих співробітників. Щирість думки і слова, солідне виконування на себе взятих обов’язків, беззастережна вірність ідеалам нашого Патріярха та відважна оборона їх, але в культурний і коректний спосіб, а вкінці оздоровлення атмосфери праці — ось головні вимоги успіху нашої праці в користь нашої УКЦеркви.
Велика ідея, якій служимо, повинна впливати на нас ушляхотнююче, бо тільки в атмосфері взаїмного довір’я, пошанування гідності своєї і свойого ближнього, в атмосфері поваги і свідомости великої відповідальности за нашу працю — зможемо осягнути моральний авторитет так потрібний нам для здійснення наших цілей. А маючи моральний авторитет зможемо скорше знайти розв’язку так потрібної співпраці мирян з нашими священиками і владиками. А ця співпраця є передумовою існування нашої Помісної УКЦ взагалі.
Як досі, то та співпраця є більш чим скромною. Є владики, з якими співпраця не натрапляє на більші труднощі, але є й такі владики, які крім себе самого нікого більш не узнають в рямцях Помісної УКЦеркви, забуваючи, що стали вони владиками тільки тому, що були членами УКЦеркви, переслідуваної Церкви, Церкви мучеників. Тому то ми в нашій дальшій праці присвятимо особливу увагу справі співпраці трьох чинників Божого люду: владик, священиків і мирян.
П.: Яке є Ваше особисте наставлення до мирянського руху в рямцях цієї Світової Організації і рівночасно може б Ви дали прогнозу щодо становища Ватикану до УКЦ. Чи слід нам сподіватись корисних змін в недалекому майбутньому?
Очевидно, моє особисте наставлення до Світового Об’єднання є дуже позитивне. Інакше і не може бути.
Щодо становища Ватикану відносно нашої Церкви, то тут не можна ставити яких небудь прогноз так довго, як довго відома всім східня політика Ватикану не зміниться. От на примір зачуваємо, що Східня Конґреґація повідомила письмом наших владик, а може тільки деяких, про заборону вживання титулу Патріярх нашими вірними і священиками. І це мало б бути причиною, що деякі наші владики відмовились підписати Пастирське Послання з нагоди Різдва Христового. Коли б ці поголоски відповідали правді, то треба не тільки жаліти, що деякі наші владики піддались тискові Сх. Конгрегації, але нашим обов’язком було б у відповідній формі запротестувати проти вмішування адміністраційних властей Ватикану у внутрішні справи нашої Церкви.
Я можу тут тільки щераз підчеркнути, що ми, миряни, ще з більшою послідовністю будемо працювати, щоб всі без виїмку величали нашого Блаженнішого Верховного Архиєпископа Патріярхом, бо в дійсності він ним є, і то з волі народу. Тепер попрацюймо над тим, щоб всі наші владики, без виїмку, прихилились до голосу вірних і самі щиро та без застережень величали довголітнього в’язня і мученика за Вселенську і Українську Христову Церкву вповні заслуженим титулом Патріярха! Чи це так багато?
На кінець бажав би я зложити всім патріярхальним діячам та їх родинам, де б вони не жили, щирі побажання Доброго і Щасливого Року, Божого благословенства у Вашій праці для добра нашої Церкви, долучаючи до цих побажань і моє особисте прохання:
Стараймось об’єднаними силами, щоб Рік 1975, Святий Рік, став переломовим в праці патріярхальних Т-в і Організацій в цілій нашій діяспорі, щоб Новонароджений Христос наділив нас всіх чеснотами справедливости, любови ближнього і пошанування гідности один одного. Бо почуття справедливости, яке випливає з любови до свойого ближнього, може одиноко притупити наш еґоїзм, самолюбство і маленькі амбіції, які так негативно впливають на наше національне і церковне життя, і може стати основою сильної і тривалої будівлі, якій на ім’я:
Єдність Церкви нашої і Служба Народові!!!
