Проповідь примаса Польщі Кардинала Стефана Вишинського
до університетської молоді в катедральному костелі у Варшаві
Переклад з німецької мови з австрійського часопису «Скиба»
(«Dіе Furche», № 14, Оct. 12, 1974).
Ми можемо в ряди-годи мати враження, що життя в пособоровій Церкві значно віддалилося від подій на горі Кальварії; що сьогоднішня Церква зменшила свої вимоги і вже більше не розв’язує проблем згідно з волею Живого Бога, але по лінії людських можливостей; що вона (Церква) легковажить своїх дітей і слуг — священиків, єпископів і монашество; виглядає, що навіть Вірую (правди віри) і християнська етика стали релятивними.
У польській і світовій пресі знаходимо погляди різних богословів, які часто безуспішно шукають Правди про Церкву і у своїх заключеннях дають радше свідоцтво свого неуцтва. Церква, про яку ці автори пишуть, це Церква в мряковинні. Це Церква без Кам’яних Таблиць із Десяти Заповідями Божими. Це Церква, яка замикає очі перед гріхом і яка боїться закиду, що вона традиційна, непоступова і немодерна. Це Церква полемізуючих теологів, а не учителів Правди, для яких Так є Так, а Ні є Ні!
Та помимо тої штучної мряки, сумніву і непевності, віруюча людина все ще може знайти правдиве обличчя пособорової Церкви. Ця Церква, в рядах своїх Кардиналів, має честь величатися героїчними ісповідниками, мучениками і в’язнями. Для прикладу я представлю вам деяких із них:
Недавно помер в Чехословаччині Кардинал Трохта. Майже ціле своє єпископське життя він провів в тюрмах і концентраційних таборах. Його прогнали з єпархії і присудили на примусову роботу в фабриці. Коли він туди прибув, робітники знали, що він прийшов не як священик-робітник, щоб з ними конкурувати в боротьбі за хліб, але що його до фабрики заслали. Його одинока вина полягала в тому, що він був єпископом Церкви Христа.
Також Кардинал Степінач був в’язнем і вигнанцем. Він похований у його катедрі в Загребі. Квіти і свічі на його гробі пригадують нам воскресення і життя. Його прогнали з єпископства тому, що він був вірним Христові єпископом.
Далеко від свого єпископського осідку помер Архиєпископ Праги Кардинал Беран, в’язень концентраційного табору в Дахав і в’язень нинішнього часу. Його провиною було це, що він був єпископом і вірним Христові. Він помер в стані святости. Також Кардинал Міндсенті, примас Мадярщини, був в’язнем і його усунено з єпископства. Чому? Чи був він злочинцем? Ворогом свого народу і батьківщини? Ні, він був єпископом і вірним Христові.
І Кардинал Сліпий, Архиєпископ Львова, був довше як двадцять років вигнанцем і в’язнем. Тепер живе він поза своєю батьківщиною. Чому? І знову — чому? Чесної відповіді боягузи ніколи не дають.
Це є правдива пособорова Церква. Бог сам відповів на питання, як ця Церква має виглядати, висилаючи на фронт кардиналів, які ради Христа стали ісповідниками, в’язнями і мучениками.
Студенти і студентки, не думайте, що ви є тими, про яких говорять ваші особисті виказки і академічні легітимації. Хто ви є і звідки ви прийшли, може сказати лише св. Дух, який у вас живе, порушує ваше сумління і оживляє ваш розум. Настав час, що ви повинні говорити без страху, бо людина стає меншевартісною, коли сама себе не поважає, коли вона свою людську гідність і свої права не обороняє.
Настав час, що ви врешті повинні піднести свій голос проти неладу в інтелектуальному, моральному і громадському житті і сказати своїм товаришам і товаришкам: Зберігайте свою гідність, бо ви є твором Небесного Отця.
Прийшов час, щоб ви один одному сказали: товариші, шануйте своїх товаришок, бо вони є майбутні матері нової Польщі і ми хочемо, щоб Польща відродилася почерез чисті матері, які зможуть самих себе зберегти і через свою гідну поставу здобути пошану всіх.
Прийшов час, щоби ви сказали своїм виховникам і професорам: Вчіть нас правди, не руйнуйте нас. Не відбирайте в нас віри. Не нищіть нашого християнського і морального життя. Недоречною секуляризацією, якої змислу ніхто не розуміє та на пропаганду якої видається так багато грошей. Не відбирайте в нас віри в Живого Бога.
Прийшов час, що ви навіть своїм батькам повинні сказати: Якщо ви не можете виховувати нас по-християнськи, бо ви цього не розумієте, або на це не маєте часу, то принайменше, у вашій вирахованості, не послаблюйте нашої відваги визнавати нашу віру. Не впливайте, щоб ми за миску сочевиці продавали нашу гідність, якою нас Бог обдарував.
Найбільшим гріхом не є безвір’я, яке може бути особистим нещастям або людською несвідомістю, але організоване безбожництво, проголошування атеїстичних програм, підтримка атеїстичної системи всіма суспільними і публічними засобами. Ці засоби не довірено державі на те, щоб вона ними нищила віру в Бога, але на те, щоб вона удержувала публічний порядок. Не на те, щоб нищити, але щоби будувати.
Прийшов час, щоб ви також нам, священикам і єпископам, відважно сказали: Ваша поблажливість до м’якого життя нам не подобається. Ми не погоджуємося з тим, що ви не маєте відваги ставити до нас вимог. Якщо ви бачите наші похибки, вкажіть нам на них, бо ж ви на це тут є.
Ми не хочемо таких духовників, які не відважуються закликати нас до готовості у жертвенності.
Прийшов час, що ви навіть тим маєте сказати правду, що під заслоною суспільної діяльности, в неділі і свята забирають вам ваш вільний час і не допускають вас до домів Божих. Вони дають вам в руки джаґани і кажуть копати рови і закладати каблі. Це не є робота для молоді, її не можна виправдати економічно. Від вас відбирається час відпочинку, передишку, спільне життя в родинному крузі, відновлення сил по напруженій тижневій праці, вас позбавляється злуки з родино, Божим домом і Євхаристією.
Стало потрібним про це все виразно сказати. Бо найбільшим ворогом батьківщини, народу і держави є боягузи і мовчазні громадяни (підкр. перекладача), які не мають відваги сказати прямо: Ви не смієте так поступати. Ви не маєте права організувати примусової роботи під заслоною суспільного добра. Ви не маєте жадного права в Польщі, місто скорочувати час праці, відбирати людям недільний відпочинок. Чи ж ми дійсно стали так немодерними і господарчо неспосібними, що мусимо повертатися до системи невільництва?
Переклав В. Пасічняк
