Від якогось часу з церковних проповідальниць, на радіомовленні, у церковних бюлетенях і в пресі появляються оголошення, заохочуючі мирян УКЦ взяти участь у трьох паломництвах — до Риму й св. Землі, до Риму й святих місць у Західній Европі й до Риму та … в Україну.
Останнє паломництво, що має відбутися під покровом представника Стемфордської Епархії, вражає своєю несамовитістю. Воно має відбутися в час, коли на Рідних Землях московсько-большевицька влада позбавила УКЦ її проводу, коли зліквідовано цю Церкву повністю, коли односторонньо уневажнено совєтською церковною владою, що є продовженим раменем уряду, Берестейську Унію в присутності представників Риму, які своєю мовчанкою апробували цей факт. Воно має відбутися в час, коли Верховний Архиєпископ Кардинал Йосиф Сліпий в промові на останньому Сниноді Єпископів у Римі засудив переслідування решток українсько-католицьких священиків і мирян в Україні, коли Митрополит УПЦ Архиєпископ Мстислав заборонив своїм священикам відвідувати УССР щоб не ставити себе й свою Церкву в клопітливе становище.
Де будуть молитися й говіти ці наші поломники? У колишніх українсько-католицьких церквах насильно перемінених у православні, чи в церквах, які служать тепер приміщеннями для шпихлірів, магазинів, театрів, цирків, музеїв чи місцем зборів партійців?
Ініціятори, організатори й проспективні учасники цього дивовижного й несамовитого паломництва повинні передумати доцільність такої прощі. Вона принесе тільки шкоду нашій Церкві, її проводові й мирянам, бо буде доказом, що ми погоджуємося з існуючим станом церковних справ на Рідних Землях так, як його понад наші голови здійснює совєтська влада у зговореності з ватиканською політикою.
Вудгейвен, Н. Й.
Володимир Барагура
«Свобода», 19 жовтня 1974
