в катедрі св. Володимира й Ольги у Вінніпегу 13 X 1974 р., виголошене з нагоди Конференції усіх Товариств за Патріярхат УКЦеркви.
(Виїмки)
Ще раз виринула справа всеукраїнського патріярхату 1918 року, а самі православні видвигнули, як кандидата на патріярха, митрополита Кир Андрея Шептицького. Отже, Києво-Галицька патріярхія — це не метеор, що нагло заблистів 1963 року на горизонті Другого Вселенського Ватиканського Собору, але є овочем зусиль довгих століть.
Правдою однак є, що, коли в минулих віках плян про Києво-Галицький Патріярхат пропоновано, то з ваганням, обережністю й несмілістю. Блаженніший Кир Йосиф у 1963 році на Другому Вселенському Ватиканському Соборі представив піднесення Києво-Галицької Митрополії до достоїнства Києво-Галицького Патріярхату ясно, виразно й відважно.
І тому Первоієрарх Блаженніший Кир Йосиф став символом наших змагань, нашою об’єднуючою силою, наріжним каменем Української Церкви. Зусиллями його Українська Католицька Церква скристалізувалася в помісність і зросла в динаміці та зарисувалася у моноліт.
коли правдою є теорія учених, що жадна енергія у світі марно не гине;
коли ідея — це така сила, що завжди остаточно перемагає всі труднощі;
коли з різних шляхів Української Церкви найправильніший шлях є патріярхальний;
то й правдою є, що всі ми стали на порозі, на границі, напередодні здійснення Києво-Галицького Патріярхату.
