Я хотів би спитати, чому вже через довший час на сторінках «Свободи» взагалі не порушуються актуальні справи Української Католицької Церкви, головно номінації нових єпископів Східнью Конгрегацією. Не можна сказати, що це такі маловажні справи, що не годиться про них і писати. Це не є справи суто церковні, але свідчать також про дуже низький національно-самостійницький рівень деяких наших церковних кіл, які своїм суперльоялізмом нагадують колишніх українських православних малосвідомих священиків, які на приказ Москви виклинали по церквах гетьмана Мазепу. То було колись, а ми тепер вважаємо себе за свідому, державницьку націю. Чи справді воно так? Як можна виступати в обороні Валентина Мороза й інших молодих героїв інтелектуалістів, а з другої сторони топтати їхні ідеї і тут, у вільному світі, допускати до того, щоб не ми, але чужі господарили в нашій Церкві?
Не вірю, щоб Ви не мали матеріялу на ті теми. Тому прошу, друкуйте і займайте становище, бо Церква це важливий чинник не тільки в нашому релігійному, але також національному, громадському і культурному житті.
Євген Іванків
«Свобода» Чикаго, Ілл.
