Мій нескорений нарід пережив і перетерпів більше, ніж це спроможні зрозуміти всі історики цілого світу. Бо для них це якась незрозуміла плутанина фактів, які вони намагаються спрощувати, або частіше промовчувати, а які для мого народу були такою простою правдою як саме життя і як сама смерть.
…Не шукайте зрозуміння, а тим більше співчуття у чужинців, бо їх ніколи не знайдете. Зрозуміти можна тільки, що людина власною мукою досвідчить.
Вірю, бо смертельним і непрощеним гріхом було б зневіритись у нескорену живучість мого народу.
Це сам Господь моїх батьків і прадідів дарував українському народові незбагнуту містерійну силу, яка зберігає його перед загибіллю. Чи є ще в світі інший нарід, який так сильно і так довго била лиха доля — і не здолала вбити? Чи є ще в світі інший нарід, який так розпинали вороги, а допомагали розпинати власні перевертні—зрадники? Де є в світі нарід, в якому світляну постать Мазепи затемнювала б тінь Кочубеїв?…
За законами сухої логіки ми вже давно повинні були загинути, а ми все існуємо і живемо! Немов наперекір усім чорним воронам, які хотіли б закрякати над могилою, що в ній погребано українську живучість.
Це сила Господа, який допомагає тим, що самі собі допомагають, не складаючи кволо рук і не кажучи: «Я вже більше не можу, здається, вже немає ніякого рятунку».
Мій нескорений нарід відчув цю Божу мудрість і вплів її у свою власну, народню. І тому попри Кочубеїв і Іскаріотів, які бувають у кожному народі, у нас було і є стільки лицарів. Це вони боронять нарід перед загибеллю.
* Гомін України ч. 1321 (фрагмент)
