Однією з дев’яти традиційних конфесій у Литовській Республіці є Греко-Католицька Церква. Її історія в цій балтійській країні сягає княжих часів і Литовсько-Руської держави. ГКЦ у Литві має виразне українське забарвлення, а її єдиний храм – Пресвятої Трійці у Вільнюсі – відіграв роль колиски Чину святого Василія Великого і входить до Української провінції Найсвятішого Спасителя. Цю церкву на місці давнішої дерев’яної звели в 1514 році і потім ще не раз перебудовували. Первісний стиль храму – готика – ще проглядається в архітектурному ансамблі. Поряд височіють дзвіниця і брама в стилі пізнього бароко 1761 року. Храм оперізують будівлі монастиря XVIII-XIX століть. У 1991 році відроджена Литва повернула святиню Церкві. Адже за часів Союзу в комплексі розмістили педінститут і вібротехнічну лабораторію. Наслідки нищень атеїстичних часів не усунуті досі. Церква потребує ремонту. Про життя місцевої парафії та відродження храму говоримо з ігуменом василіянського монастиря священномученика Йосафата отцем Вінкентієм Яніцьким (ЧСВВ).
– У різних країнах Європи українська діаспора активно підтримувала Майдан. В Литві громада не надто велика, на таке собі містечко провінційне набереться. Як вона виявляла свою солідарність із земляками?
– Дуже велике значення мало те, що саміт Україна – ЄС відбувався саме у Вільнюсі. Це привернуло увагу українства до нашої церкви в Литві та в цьому місті зокрема. Все, що відбувалося, згуртувало українську громаду Вільнюса. Люди більше навернулися до парафіяльних справ, проявили дух мужності. Очевидною є солідарність з усім українським народом, з тими, хто показав себе в цій боротьбі. У нас були вшанування героїв, урочини, заходи до українських свят. Збирали гроші, щоб передати їх на Майдан. Ще з кінця 2013 року ми молилися за Боже благословення, допомогу, мир. У неділі після свят спільно молилися панахиди за тих, хто загинув, за наших військових.
– А як литовці сприймають події в Україні?
– На події, що відбувалися під час Майдану, відгукнулися визначні люди Литви, їздили в Україну, організовували акції на зразок Автомайдану. Загалом тепер є більша зацікавленість Україною, її історією, Церквою, культурою, національними цінностями. Особливо високо в Литві оцінюють демократичні прагнення українського народу, прагнення до європейської цивілізації, мирний характер діалогу між Церквами в Україні. У місцевій діяльності ми підпорядковані Литовській курії, беремо участь в її церковних заходах. Ми відчули особливу увагу до України з боку духовенства Литви. Довідалися, як сильно вони хочуть нам допомогти, бажають нам благополуччя і добра. У Вільнюсі в багатьох храмах були дні молитви за Україну.
– Литва – європейська країна, українці Литви – європейці, мають громадянство цієї країни. Чим вони відрізняються від нас, хоч більшість із них зростала ще у Радянському Союзі?
– Українці Литви дуже добре адаптовані в місцеве середовище. Тут наші люди знаходять себе, реалізують власний потенціал. Це проявляється в їхній діяльності, співпраці із сусідами, оточенням. Вони здобули повагу інших національних меншин, яких у Вільнюсі дуже багато. Водночас наші люди тут більше, ніж в Україні, зайняті своїми обов’язками, віддають перевагу роботі. Для церкви залишаються субота і неділя. Українці середнього віку, які приїжджають до Вільнюса, шукають українську церкву. Вони розуміють, що тут є частинка України і що вони небайдужі Церкві. Найбільше їх цікавить, як проводять богослужіння, святкування. Часто приходять білоруси, цікавляться історією храму, висловлюють бажання теж об’єднатися довкола нього. Були групи на чолі з білоруським священиком, які звершували тут богослужіння. Вони шукають спільне коріння українців та білорусів у Церкві, цікавляться УГКЦ. Ми жодного разу не відчули прояву агресії.
– Розкажіть, будь ласка, про ваших парафіян. Чи до спільноти належать тільки українці?
– І українці, і мішані подружжя. З інших національностей це литовці, історичне коріння яких в Україні. Багато хто навчався в українських вишах. Вони не так часто, але приходять. Цікавляться нами, що тішить, і представники влади. Вони також практикуючі віруючі.
– Яка динаміка цієї громади?
– У нас зареєстровано до ста парафіяльних карток. Одна картка — сім’я. Направду бачу позитивну динаміку. Людей щораз більше приходить, у тому числі іноземців. Цьому сприяють організовувані громадою концерти, зустрічі, гостини. Богослужіння у нас звершують виключно українською. Звернення – українською і литовською. Довкола є багато римо-католицьких храмів, де богослужіння проводять литовською. Тож потреби дублювати в нас немає. Для людей різних національностей мовою спілкування тут є литовська.
– Храм усередині реставрований, а зовні ще ні. Доволі довго тривають роботи з відновлення святині. Чому так?
– У цьому році храму – 500 років. Він належить до культурної спадщини ЮНЕСКО. Щоби проводити будь-які ремонти, потрібно підготувати багато документів, отримати багато погоджень. Тому й ситуація відповідна. Уже є проект реставрації веж і відновлення пошкодженого даху, який у критичному стані. Проект цей затвердили на початку цього року. Зараз проводимо конкурс на визначення виконавця робіт. З кінця 2014-го розпочнемо відповідні роботи. Теперішня висота храму – до 30 метрів, однак є історичні свідчення, що колись він мав поряд із кутовими вежами ще й центральну. Вона додавала висоти. Ми дуже хочемо її відновити, шукаємо автентичні джерела. Паралельно триває дослідження підземель. Комісія вивчає крипти з численними похованнями. Щодо відновлення внутрішньої частини, то з 1970-их цим храмом як архітектурним об’єктом займалася архітектор Вільнюської академії мистецтв професор Аліна Самукєнє. Вона опрацювала всі доступні матеріали і подала ескізи попередніх облаштувань, стінних розписів та інтер’єру. Вивчила сиcтеми вентиляції, водовідведення, освітлення. За попередніми оцінками, на оновлення храму знадобиться приблизно 3,5 мільйона євро. Це робота не одного року, але у Литві є фахівці належного рівня.
– Українці Литви живуть не лише у Вільнюсі. Яким є зв’язок між усіма громадами?
– Окрім Вільнюської парафії, священики з монастиря обслуговують українські громади в Клайпеді, Йонаві та Електренаї. У першому місті за погодженням з місцевим єрархом служимо в місцевому костелі Царя Христа у останню неділю кожного місяця. В Йонаві – у каплиці святого апостола Івана за домовленістю з місцевою церковною владою у третю неділю кожного місяця. В Електренаї – у каплиці при державному санаторії в перші неділі кожного місяця.
– Парафія, храм, дуже знакові для УГКЦ, навіть для всієї Католицької Церкви, адже пов’язані зі святим Йосафатом Кунцевичем, мощі якого спочивають у головному храмі католицького світу – базиліці святого Петра. Як змінилося ваше бачення і розуміння УГКЦ звідси, з Вільнюса, адже тут ви у специфічному становищі: одна парафія на всю країну, хоч і невелику?
– Роздумуючи, оцінюючи роль УГКЦ з досвіду Вільнюса, бачу особливо велике значення Східної Церкви, об’єднаної з Апостольським Престолом. Адже вона поєднує християнський Схід і Захід, що особливо виражається в подібних до Вільнюса містах. Вона важлива тут, оскільки, як казав святий Йосафат, здатна долати розбіжності. Це дуже імпонує людям, які не обмежені одним місцем або часом, а намагаються дивитися на роль Церкви у Східній Європі всебічно. Бо ж багато віруючих не знаходять себе ні в західній традиції, ні в крайній східній. Але вони заохочені унікальним практичним втіленням християнської єдності. І це ще більше спонукає якнайкраще представити доктрину та устрій Греко-Католицької Церкви, її традицію, діяльність – усю сутність! Якщо в Україні дехто і хотів би представити УГКЦ як місцево-галицьку, то тут, у Вільнюсі, самі реалії показують, що це не так, що Церква відкрита до світу.
– Храм Пресвятої Трійці – один із найстаріших у місті, його, мабуть, часто відвідують і звичайні туристи, і офіційні делегації. Які у них враження?
– Обліку туристів немає. Наш храм включений до численних туристичних маршрутів. Серед відвідувачів багато людей з англомовних країн, з Північної Європи, Балкан, Азії, Америки. Водночас у мене таке враження, що наша церква замало спопуляризована у діаспорі та в Україні, що українці її замало знають. А коли потрапляють сюди, відкривають її і здивовані, що у серці Литви є часточка України.
Інтерв’ю брав Володимир Мороз
Довідка: Адреса монастиря священномученика Йосафата: Aušros Vartu, 7b, 01129-Vilnius Lietuvos Respublika тел. /факс: +370 (5) 212-25-7. Улітку монастирська церква Пресвятої Трійці відчинена з 6.30 до 21.30, узимку – з 6.00 до 19.00. Службу Божу відправляють у будні о 7.00 та 17.30, у суботу – о 9.00 та 17.30, у неділю – о 10.00 та 12. 00.
