В українському парижському тижневику «Українське Слово» від 20-го січня ц. р., в статті під наголовком «Східня політика Папи» читаємо: «На європейському книжковому ринку появився при кінці минулого року політичний твір Райнгарда Рафальта «Куди прямує Ватикан». Автор цієї книжки, дипломат, провів 20 років на різних постах у Римі й прекрасно орієнтується в політиці Ватикану.
В книжці знаходимо цікаве насвітлення особи сучасного Папи римського Павла Шостого. На думку автора монсіньор Монтіні (сучасний Павло Шостий) належав свого часу до найзавзятійших антифашистів і виявляв симпатії до соціялізму. Бувши секретарем Папи Пія XII Монтіні мав добрі зв’язки з італійськими комуністами, зокрема з Толіятті. Через Толіятті намагався Монтіні нав’язати контакт з Москвою й коли це вийшло на верх, антикомуніст і противник Москви Папа Пій XII позбавив Монтіні його уряду і зробив його архиєпископом Міляно. Це сталося 1954-го року, себто дев’ять років перед поворотом Монтіні з мілянського «екзилю» на папський престіл.
Монтіні уважав, що комуністичний лад, навіть в його совєтській формі, має чимало переваг над капіталізмом, бо він здійснює краще соціяльну справедливісь. Папа Павло Шостий — пише Рафальт — був переконаний, що світ майбутнього може бути тільки соціялістичний. І цим шляхом йде ватиканська східня політика, підпорядковуючи своїм цілям інтереси католиків під пануванням Москви і примикаючи очі на переслідування унійної католицької Церкви в Україні. Дня 15 червня 1973-го року в Загорську підписано протокол, який є спільною заявою римської і російської православної Церков. В цій заяві, за словами Рафальта, видно перші прояви визнання Римом на російський лад модельованого соціялізму. Східня політика Павла Шостого була потверджена православними, якими керує Кремль. Практичне співробітництво між СССР і Ватиканом було встановлене».
Так пише (в скороченні) про Папу Павла Шостого автор книжки: Куди прямує Ватикан. Не краще пише європейська преса про його міністра заграничних справ архиєпископа Кассаролі.
Вже від часу вияву Ватиканом неприхильности до справи патріярхату Української Католицької Церкви курсувала серед широких кругів християнського люду «поголоска», що у Ватикані перемогла група з Папою в проводі, пересякнута ліберальною ідеологією східньо-европейського типу. Нині виявляється, що ця поголоска оперта на фактах, які свідчать, що вона є прикрою і грізною правдою, а саме:
а) Папа Павло Шостий зняв анатему з визнавців марксистівсько-ленінських доктрин, що її наложив Папа Пій XII;
б) Мовчазлива згода Ватикану на ліквідацію УКЦеркви в Україні і тенденція ліквідації Її Дочерних Церков в діяспорі;
в) Заключения Ватиканом більш як сумнівної вартости договорів в справі католицьких Церков в комуністичних державах, а саме з Югославією, Чехо-Словаччиною, а в останніх днях з Польщею;
г) Згаданий попередньо підписаний з СССР протокол дня 15-го червня 1973 р. яким Ватикан визнав «на російський лад модельований соціалізм»;
д) Відкликання кардинала Міндсценті із усіх становищ ієрархії Угорщини.
Ватикан оправдує повищі дії своїм обов’язком хоронити католицькі Церкви (з виїмком Української Кат. Церкви) перед їхнім повним знищенням в країнах з комуністичними режимами. Немов не розумів би він, що поняття Церкви обох партнерів не є ідентичне. Церква в комуністичних державах — це не установа Божа, що учить своїх вірних Божого закону, — релігії. Для них релігія це «опіюм для народу». Вони заборонили її перед договорами і забороняють по договорах. Там не існує поняття священослужителя, (священика), бо вони замінили його на «учителя моралі». Мораль знова ж в їх понятті, це наука беззастережного послуху «законам» комуністичної партії. Про цю мораль написав останний свій твір на терені СССР найбільший нинішний російський письменник Олександер Солженіцин під назвою «Архіпелаг ҐУЛаґ» і за це вожді Кремля прогнали його з батьківщини. На це все Ватикан закрив свої очі і вуха, бо на думку нинішного Папи «комунізм, як господарська система, з мільйонами колгоспних голодних робітників і з таким же числом запроторених в концтабори і божевільні інакше думаючих людей, здійснює краще соціяльну справедливість.
Куди крокуєш нинішний Ватикане!?
А тепер перейдімо до «Свободи» від дня 12-го лютого 1974 р. ч. 28. На передовій сторінці під наголовком «Верховного Архиєпископа Йосифа Сліпого може зустріти доля кардинала Міндсценті», «Свобода» за торонтонською газетою «Торонто Сан» пише: «Торонтонський щоденник ”Торонто Сан” з 6-го лютого пише, що кардинал Міндсценті став жертвою політики ”відпруження”, яку здійснює Ватикан щодо СССР і інших комуністичних урядів. За словами газети, у подібній ситуації знаходиться кардинал Сліпий, голова Католицької Церкви українського обряду, який, не заломившися, перетривав 18 років у совєтських таборах праці і не вирікся Бога, ані не виступив проти Папи, що принесло б було для нього свободу.»
Що до змісту статті чужинця з газети «Торонто Сан» і його побоювання, щоб «кардинал» Йосиф Сліпий не поділив долі кардинала Міндсценті, не можна мати жадних застережень, бо він не може знати в нюансах правного відношення УКЦеркви до Апостольської Столиці, але це відношення може і повинен знати редактор «Свободи».
Тому нас інтригує поквапність «Свободи» з передруком цієї статті з газети «Торонто Сан», що вона дуже рідко практикує, — а також її власний крикливий наголовок, що Верховного Архиєпископа Йосифа Сліпого може зустрінути доля кардинала Міндсценті. Цей заголовок можна було замінити на: Ватикан звільнив кардинала Йосифа Міндсценті з усіх його становищ у церковній ієрархії». Предметом статті є кардинал Міндсценті а не Верховний Архиєпископ Йосиф Сліпий. Актуальною справою є звільнення кардинала угорської а не української церкви. Абстрагуючи від доброго, чи злого заміру автора статті, її наголовок пахне також викликом зверненим до Апостольської Столиці, щоб вона застосувала ті самі міри до Первоєрарха УКЦеркви, що їх застосувала до голови угорської Церкви, бо ж обидва вони стоять на перешкоді її контактам і договорам з комуністичними державами європейського Сходу. Цей нефортунний наголовок пахне ще також ширенням дефетизму і зневіри поміж мирянами УКцеркви.
Якщо автор статті зробив це в добрій вірі — то тим він виказав мале розуміння правного відношення УКЦеркви і Її Первоєрарха до Апостольської Столиці. Правною підставою цього відношення є договір поміж Апостольською Столицею і Київсько-Галицькою Митрополією, знаний під назвою Берестейської Унії, з 1596 року. На підставі цього договору УКЦерква є Церквою автономною, якою не є угорська католицька Церква. Тодішний Папа Климент VIII своїм декретом «Годить ся Римському Архієреєві» від 23-го лютого 1596 р. признав єпископським Синодам право вибирання Київо-Галицького Архиєпископа а йому знову право зверхности над єпископами. В 1807 р. при нагоді відновлення Галицької Митрополії, Папа Пій VII в буллі під назвою «У Вселенській Церкві» пише до Галицького Митрополита, що його права важні «тим самим способом і формою» як це визнав Папа Климент VIII. Опираючись на тих двох документах Апостольська Столиця в 1963 р. рішила, що український галицький Митрополит є на підставі своїх старих прав Верховним Архиепископом УКЦеркви. Ті права потвердив Другий Ватиканський Собор у Декреті про Східні Католицькі Церкви зрівнюючи владу Верховного Архиєпископа УКЦеркви з владою Патріярха. Хто цей «Отче наш» знає, цей не може написати, що «Верховного Архиєпископа Сліпого може зустрінути доля кардинала Міндсценті». Доля кардинала Міндсценті може стрінути Первоєрарха УКЦеркви тільки і виключно в випадку виповідження Апостольською Столицею права важности договору Берестейської Унії, зглядно анулювання цього договору на взір Львівського Синоду в 1946 р. Але в такім випадку «димісія» відносилася б не тільки до самого Верховного Архиєпископа, але разом з ним до цілої ієрархії і вірних УКЦеркви. Це був би поворот до правного статусу Київо-Галицької Митрополії перед заключениям Берестейської Унії. Це рівнялося б відлученні УКЦеркви від Апостольської Столиці. УКЦерква стала б тоді перед альтернативою: бути собою, без контактів з Римом, на взір англіканської Церкви, або повернути до єдности з православними братами і разом з ними сотворити свою національну церкву з Патріярхом у проводі. Це був би крок конечний, коли б теперішній Папа пішов за викликом «Свободи» і на взір кардинала Міндсценті «здимісіонував» Патріярха Української Католицької Церкви.
