Римський адміністратор Гай Пліній Молодший, що помер біля 114 року, коли християнство вже досягло всіх закутків великої римської імперії, написав до імператора Траяна листа про «заразливу, звироднілу і дивацьку забобонну секту, яка увійшла вже не тільки у міста, але й у села і край», і додає, закінчуючи свій «опис» християн: «Все ж таки виглядає можливим припинити це явище і привести його до ладу». Попередник Плінія в іншій провінції, Пилат, теж подібно думав про підсудного Ісуса, якого привела йому єврейська старшина і вимагала кари смерти для нього, щоб усунути цього бунтаря і царя-самозванця, а Ісус заявив йому, що він цар не цього світу, а прийшов, щоб свідчити про істину і «кожен, хто від істини, слухає його голос» (Ів. 18, 37). Пилат махнув лиш рукою зі словами: «яка там у світі істина, бідний ти диваче, що можеш от так легкодушно загинути з рук твоїх властей»…
Як помилились ті два адміністратори та інші римські свідки тих часів, коли Христове слово ширилось швидко по їхній імперії. Помилялись імператори, що переслідували Христове слово, помилялись потім філософи і вчені, що хотіли заперечити існування Христа і усунути його з історії, всякі діячі, теоретики, політики та ідеологи кпинами і насміхами, щоб всякий Христовий слід, а головно його Церква зникли з пам’яті і життя людей, а на його місце, щоб поставити мислителів, які не знали навіть, хто така людина, ставили великих царів та вождів, що хотіли створити «нову людину» і дати їй «світлу майбутність» і рай на землі. Якже багато їх було на землі, що хотіли «вбити Бога», що прийшов відновити образ Божий в людини, який вона була втратила і постійно гріхом тратить. А скільки було тих, що від заворотів їхніх голов і короткотривалих ніби успіхів покінчили ганьбою, залишаючи на родючих степах гори трупів, а на шляхах Европи мільйони побитих молодих людей у вояцьких уніформах, що хотіли творити нову Европу? Як багато було їх… і все те діялось, щоб тільки творити нову Европу? Як багато було їх… і все те діялось, щоб тільки усунути того, що прийшов спасти світ, дати світові мир, а людині справжню гідність її в Бозі.
А однак вже дві тисячі років Христос-Богочоловік-Спаситель живе в історії, вчить, діє, живе між народами з людьми і Він, за словами автора листа до Євреїв — «учора й сьогодні – той самий навіки» (Євр. 13, 8). І доказ на те такий простий, ясний і очевидний, немов буденний — кожного року увесь християнський, а частинно навіть і не-християнський світ стрічає його день народження з таким захопленням, з такою радістю і любов’ю, з таким очікуванням і потім переживанням, яких не має ніякий інший чоловік в історії, ніякий інший історичний добродій серед народів, як має Ісус Христос своїм Народженням! Та ж це так багато говорить! Дві тисячі років така велика частина людства стрічає постійно народини Христа так щасливо і радісно! Подивімся тільки кругом себе і в свою навіть холодну душу, і відчуємо, побачимо, що цей день чинить з нами! І поставмо тоді ці два історичні факти — заперечування Христа і намагання його усунути з історії і другий — його звеличування і стосування його спасенних слів для всіх людей і ось просте питання: чому воно так, чому Христос, а не хто інший? І перед нами велике число — дві тисячі років, в яких Він живе з людством на цій плянеті без забуття і з великим постійним впливом на душі, на долю осіб і народів, навіть, коли йому ставлять перешкоди чи опір. Цього року Різдво стрічаємо з датою 2000 років, в яких легко можна бачити вплив і силу одної-єдиної постаті-особи в історії, яка народилась у вифлеємській стайні за часів могутнього кесаря Августа, в могутній і славній римській імперії з немалою культурою і цівілізацією, які помітно почали хитатись і на її руїнах, на Христовім слові з його хресним знам’ям появилась нова справжня Людина, з образом Божим, зі свідомістю своєї цілі і змісту життя, в новім Царстві Божім, в якій кожна людина є дитиною Божою і має право казати Богові «Отче», не є вона вже рабом ні звірем, що живе здобутою поживою, не є вона молекулою матеріяльного світу, який існує кількома діялектичними законами та історичним матеріялізмом, а є великою справді істотою, якої природу прийняв сам Бог, Божий Син, ставши людиною, жив з людьми, вчив їх і дав приклад справжнього життя у цій хиткій по грісі природі, склонній до самолюбства, гордості і ненависті і за них вмер, щоб вони мали з ним життя вічне і надто мали.
Святіший Отець Іван-Павло II все це схоплює, про Особу Христа, коротко в однім реченні у своїй програмовій енцикліці. Ось воно: «Спаситель Людини Ісус Христос є центром всесвіту та історії». Зупинімся, читаючи, над кожним словом і який це, немов парадоксальний, зміст цього речення! Христос є центром світу й історії! Такого не міг би сказати і найбільш зарозумілий теоретик чи ідеолог про якогось свого людського «божка» чи вождя, хіба такий, що від своєї філософії збожеволів. А папа сказав велику історичну правду про Христа і про це свідчать дві тисячі років впливу на людство Христових слів і Його Особи.
Дорогі Браття і Сестри! Перед нами Різдво і ми скрізь по світі побачимо цю славну, благословенну і спасенну картину Христового народження у Вифлеємі в печері, з клаптями соломи і сіна в жолобі, на якому народилась Дитинка — центр всесвіту і нашої людської історії! То не міт, ні побожна легенда! То історичний факт, про який співатиме нашою прадідньою колядою:
Бог Предвічний народився.
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій ввесь…
Людство у сотворенім Богом світі зараз на початку свого існування залишило Бога, відступило від нього, зрадило його любов, пішло своїми шляхами, навіть не однією якоюсь своєю стежкою, як ідуть тварини, і опинилось на важких і часто трагічних роздоріжжах і баздоріжжях серед диких пущ і на сухих пустинях без життя. Сумна була доля людства без Бога, трагічна доля людства під проводом хитрощів диявола, була справді темрявою для здібнощів людини. Та найгірше, коли сама людина хотіла заступити для себе і других Бога і назвала себе богом, хотіла поводитись як грізний і жорстокий бог, але бувало часто як божок-людоїд. Як низько впала людина, що по грісі, покинувши свого Бога Творця і Батька, таких божків собі натворила і не було це так давно, було це і в нашому столітті при кінці другого тисячоліття.
Потребувала Людина справді світла і рятунка-спасення, щоб блукати постійно в небезпеках для свого гідного існування, потребувала миру, щоб не жити в постійному і нестерпному страсі, не лише перед природою, яку, зрештою, могла опанувати своїм розумом, але в страсті перед другою людиною, яка була для неї вовком, потребувала справедливосте, щоб постійно не битися і не воювати з другими за кусень поживи і місця перебування, яких стільки для всіх і для кожного Бог-Отець створив і подбав, потребувала людина радости, щоб в очах своїх не мати звірячої-тигрячої люті, зла і ненависті. Потребувала бути справжньою Людиною – вершком сотворінь на землі, такою, як хотів і створив її Бог. І все те міг дати тільки єдиний Бог! Все те єдине Він міг направити! І Він того прийшов, і Він тому народився в історії, ставши для нас, серед нас і на повсякчас Спасителем, Вчителем, Володарем і Центром всесвіту й історії. Тим став Він для нас тому дві тисячі років, і буде на віки. Нехай благословенна буде хвилина, днина і рік Його появи між нами.
о. Іван Музичка
