(18.9.1999, Церква Св. Духа)
Пом’яну дні древні і навчуся в них (Пс 142, 5)
В життєписах великих постатей історії, в історії культур великих народів згадуються з вдячністю їхні школи, які давали їм науку і славу, згадуються великі вчителі, яким народи завдячували свій розвиток і духовність. В життєписах св. Павла згадується єрусалимська школа, в якій він формувався у стіп великого вчителя Гамалиїла, в якого Савло-Павло черпав свою святість, вченість, які мали потім враз з Божою ласкою вплив на його навернення і його проповідь. Св. Василій вчився у славній високій школі, щось у роді університету в Атенах, славний зі своєї реторики і це добавляє Василеві авторитету і сили його життєвій мудрості. Академія Платона дала і дає назву найвищим школам держав, Аристотель був таким високим вчителем, що його й не називали по імені, а просто говорили «вчитель сказав» і св. Тома часто називає його тільки іменником «Вчитель». То найбільш виразні приклади. Великі вчителі і їхні школи давали в історії велике духовне добро для народів: науку і виховання, духовні скарби, які держать народи при житті і силі, формували душі і характери своїх людей. Такими повинні бути школи і їхні вчителі.
Ми сьогодні з вдячністю згадуємо 90-ліття такої української школи в Рогатині, яка, як казав один селянин про неї, коли вона будувалась у 1909 році – «дала нам серед блуканини правдиву стежку»… То була велика подія і радість, коли на рогатинському горбку заняла, мов маяк, місце ця середня школа – гімназія – на початку нашого століття.
Чому я, як священик, посвячую цій події, здавалось би зовсім світській, цю проповідь? Не дивно воно? Правильно воно? Один з вчителів цієї гімназії назвав її «храмом науки». Може це звучати поетично хіба, бо храм – це будова для священних справ, для Богопочитання. Ця гімназія була справді храмом, тобто святинею науки і виховання, виховання християнського, в тридцятих роках була вона і такою осталась – під патронатом св. Володимира Великого – нашого хрестителя. Ця гімназія плянувалась і будувалась, і організовувалась як школа християнського духа. Це дуже помітна прикмета цієї школи в її історії, коли зважити, що ХІХ століття в Европі і на нашій землі мала сумну печать антирелігійних рухів, антиклерикальних, як тоді говорилось, настроїв і антицерковної атмосфери. Друга половина ХІХ століття – то сумна доба, коли появився комунізм, соціялізм, нігілізм та інші трійливі науки, які з успіхом ширились в сумній атмосфері соціяльних несправедливостей та появи під їх проводом революційних робітничих рухів. Проповідувалось тоді смерть Богові і Його Церкві. Будувати в такому часі школу християнського духа було не легко. Перегляньмо коротко історію цього факту.
Наша гімназія в Рогатині – то твір священиків і Церкви. Це може звучати пропагандивно і дивно, бо й історики цього не наголошують, ні не згадують виразно. Гімназія була в часі своєї діяльності під опікою Церкви. Ідея її організації будови виникла між священиками рогатинського деканату і сусідніх сіл. Першими фундаторами і жертводавцями на будову були священики, перших учнів приготовляв скромний священик о. Ваньо, в пізніших роках війни, політичних криз чи й економічних захитань її рятували священики зі своїми вірними. А їхні вірні – то ними виховані добрі наші селяни, що не бігли на гасла тодішніх наших соціялістів, а з довір’ям йшли за своїми священиками, під їхнім проводом і своїми датками творили фонд на будову гімназії. Можемо сказати, дивлячись на цей величавий і досі будинок, що його збудували селяни і священики. Коли в часі світової війни гімназія коротко стає нечинною і її мури занимають ворожі війська, зараз по їхньому виході її відкриває і провадить коротко її катехит о. Теодосій Кудрик. Коли в тридцятих роках її влада розв’язує, Митрополит Андрей, щоб рятувати матуристів і матуру двох років, силою своїх властей творить в її мурах Духовну Семінарію і гімназія в такім виді вчить і виховує. Число тих незабутніх священиків не мале! То будівничі нашої національної свідомості і нашого християнського відродження в ХІХ ст.
Виховання в гімназії було християнське в нашому рідному дусі. В гімназії все починалося і кінчалося молитвою. Гімназійний хор все співав чудово св. Літургію, якийсь час під управою самого директора Евгена Бачинського. Тямлю як сьогодні останню лекцію релігії в жовтні 1939 року в перших тижнях совєтської окупації, коли наш катехит о. Кудрик сказав нам, що це остання лекція релігії в цих гімназійних мурах і він з нами прощається. Його останні слова були: «Не забувайте молитви. Моліться. Пам’ятайте про молитву». І прослезився. І ми з ним…
Що тижня в суботу були т. зв. екзорти – тобто короткі духовні поучення з недільного євангелія. По мистецьки, коротко вмів їх подати о. Кудрик . Плекалась постійно в гімназії побожність до Божої Матері і травневі Богослуження були все з участю учнів гімназії, які жили в Рогатині або в гімназійнім гуртожитку, якого настоятелем був о. Гаврик – конвертит з православ’я, петлюрівець з війни, офіцер царської армії. Щороку в часі великого посту були традиційні духовні вправи з добрим проповідником і ми залюбки брали в них участь з духовними користями. Пригадую дводенну нашу прощу до Унева, щоб побачити монаше життя і Літургію, яка там дуже точно служилась монахами студитами.
Наші вчителі були практикуючими християнами. Деякі з них були учасниками світової війни і наших визвольних змагань, а кожний вояк знає вартість віри і молитви, і життя з Богом, бо пережив не одне в часі війни і бачив Божі рятунки і Боже милосердя в небезпеках війни. Деякі з них брали участь в Богослуженнях з молитовниками в руках. Вчили нас прикладом.
Гімназія видала чимало осіб для Церкви і Народу, які як герої дали своє життя за свій нарід, дали ісповідників і мучеників за віру і це повинно б бути предметом розшуків і студій наших молодих істориків серед свідків, що ще живуть. Ідеться аж про дві великі війни, кілька важних окупацій, переслідувань, наших власних національних воєн і їх нераз трагічних ситуацій, як, наприклад, болючий «чотирокутник смерти», і все те вимагало мужніх християн і їх виховала наша гімназія, і були вони учасниками тих трагедій…
Подякуймо сьогодні в цей Ювілей 90-ліття цієї благословенної школи за цей Божий дар через руки нашої Церкви і її священиків для нашого Народу у важких часах нашого століття, яке ось прощаємо. Пом’янім тих, що організували, і будували, і лишили нам цей «храм науки і виховання», школу християнських чеснот і Христового духа. Гімназія лишила нам своїми вчителями, виховниками і учнями велике свідчення рогатинської землі про Христа і були світлом для України у її гірких, тяжких і темних переживаннях і часах її історії ХХ-го століття. Вони працювали, вчили з переконанням у правду Христових слів: «Без мене нічого не можете чинити» (Ів 15, 5). І наслідуймо їх нашим бажанням вчитись, вчитись здорової науки з простим поученням Шевченка: «Все од Бога, од Бога все й нічого не вдіє дурний на світі чоловік «наслідуймо їхню віру і побожність жити з Христом, їхню вірність і любов до Церкви, їхній хрустальний патріотизм до України, який теж можемо побачити в Шевченка, коли він писав: «Свою Україну любіть, любіть її во врем’я люте, за неї Господа моліть «жиймо як вони, ці наші священики і селяни будівничі цього великого діла, щоб молитвою і працею забезпечити собі і нашим поколінням гідне життя у свободі і в Бозі. Амінь.
о. І. Музичка,
Рим
