Слава Ісусу Христу![1]
Дорогі Брати і Сестри!
- Від щирого серця вітаю усіх тут присутніх. Особливо вітаю Архиєпископа Івана, Митрополита Перемишльсько-Варшавського, вітаю також о. Діонізія. Протоархимандрита Василіянського Чину св. Йосафата, а разом з ним вітаю Протоігуменів з Польщі, України, Словаччини, Румунії й Угорщини. Висловлюю також свою радість з приводу того, що ваш Протоігумен о. Володимир став Єпископом Вроцлавсько-Ґданським. Його та всіх дорогих мені священиків, монахів і монахинь, як також усіх вірних Греко-Католицької Церкви я вітаю від щирого серця.
Радію, що вже вдруге відвідую цю василіянську церкву. Перший раз, як Папа, я був тут у 1987 році, але то були інші часи, і мої відвідини не могли бути наперед оголошеними. Своєю тоді присутністю я хотів виявити велике визнання не тільки Василіянського Чину, але й усій Греко-Католицькій Церкві, яка в ті часи ще мусіла мовчати.
Ця сьогоднішня, така численна, присутність ієрархії, духовенства, представників монаших спільнот, а також вірних засвідчує про те, що ви знову можете вільно визнавати свою віру і прославляти Бога в Пресвятій Тройці єдиного. Разом з вами дякую Божому Провидінню за цю зустріч і з радістю повторюю за Псалмоспівцем: «До Тебе, Господи, ми прибігали, і ніхто з нас не зазнав розчарування. Ти був для нас скалою і твердинею і не віддав Ти нас у руки супостата. Яка велика, Господи, Твоя доброта» (пор. Пс 31, 2-3.9.20).
- Християнське життя — це повсякчасне змагання за здійснення царства Божого, яке увійшло в історію світу, і яке остаточно започаткував у цьому світі Христос. Однак, те царство не від цього світу, воно походить від Отця, і тільки Він може здійснити його у людях. Але люди повинні бути тим податливим ґрунтом, на якому воно буде розвиватися і зростати. Часом для того царства треба приносити великі жертви і зазнавати переслідувань. Впродовж століть ваша Церква зазнала немало таких випробовувань за вірність, як при царському пануванні, так і в часи атеїстичного комуністичного режиму.
Дякую Богові за те, що підніс до прослави на престолах тих ваших братів, які склали найвище свідчення в Пратулині. Перед їхніми мощами, а також і перед іконою, ми стоїмо сьогодні усі разом і вдивляємося в їх світлий приклад простої, щирої і безмежної віри. З великою пошаною згадую також численні ряди сучасних мучеників та ісповідників віри Церкви в Україні. Вони пізнали правду, і правда їх визволила. Християни Европи і цілого світу, схилені в молитві на порогах концентраційних таборів і в’язниць, повинні бути вдячні їм за це їхнє світло, що було світлом Христовим, яким вони засяяли у темряві. Незважаючи, на те, що темрява впродовж довгих років видавалась для людського ока непереможною, однак вона не могла погасити цього світла, що було Божим світлом і, одночасно, світлом людини покривдженої, проте незламної (Апостольський лист з нагоди 400-річчя Берестейської Унії, 4).
Заохочені прикладом тих непохитних свідків віри, ви можете і повинні відважно відповісти на ці великі виклики, які сьогодні стоять перед вами. Народи, як ніколи досі, потребують світла Євангелія і сили, що випливає з нього, щоб вчинити дійсністю царство Боже у світі і в серцях людських. Того світла особливо потребують ті наші брати, які були його позбавлені протягом довгих років.
- У контексті того, що я вже сказав попередньо, в особливий спосіб звертаюсь до вас, отці і брати Василіянського Чину Святого Йосафата. В Апостольському Листі «Світло Сходу» я писав: «Монашество завжди було душею Східних Церков» (пор. ч. 9). Ці слова можна також віднести і до Василіянської спільноти. яка протягом усієї історії завжди була живою часткою Греко-Католицької Церкви.
Святий Василій Великий, один з найвизначніших Отців Східної Церкви, усім тим. хто хотів цілковито посвятити себе Богові, показав дорогу монашого життя, де «заповідь любові, якщо її конкретно практикується, стає ідеалом людського співжиття, де людська істота без перепон і перешкод шукає свого Творця (пор. Світло Сходу, 9). Святий Василій є для вас прикладом досконалої служби Богові і Церкві. Усе його життя було послідовним здійсненням чесноти віри і практикуванням діяльної любові в дусі євангельських рад. Наука св. Василія Великого впродовж століть принесла зрілі плоди монашого життя, передовсім на Сході.
«Радуйся, Василію, святий ієрарху, Кесарії Патріярху, нині славен будь», — так говориться у відомій вам пісні. Радуйся на вигляд рядів учнів, яких протягом століть приваблював приклад твого побожного життя і твоїх аскетичних повчань, що їх ти залишив нам як тривку християнську спадщину. Радуйся великим числом твоїх духовних синів, що завдяки святості свого життя стали свідками Божої благодаті, а глибиною і проникливістю розуму пізнавали і навчали інших про чудові і животворні Тайни Отця небесного. Свою вірність Церкві впродовж століть вони підтвердили мужністю перед переслідуваннями, стражданнями і навіть смертю. Серед них були також єпископи, священики і брати вашого Чину.
- Дорогі Отці і Брати! На порозі третього тисячоліття християнства Боже Провидіння ставить перед вами важливі завдання. Як Богопосвячені особи, ви повинні бути сіллю землі, особливим знаком і прикладом вірності християнському покликанню на дорозі євангельських рад вбогості, чистоти і послуху. Сьогодні люди потребують таких зразків до наслідування, особливо у тих країнах, де Церква була сильно переслідувана і зазнала болісних принижень.
Ви покликані до молитви. Нехай же вона визначає окремі етапи кожного дня вашого життя. Перш за все. маю на думці Пресвяту Євхаристію, спільний чернечий хор, особисту молитву 3 читанням Святого Письма, читання писань східних Отців Церкви, зокрема творів св. Василія Великого. Вам потрібна молитва, бо завдяки їй ви освячуєтесь і внутрішньо вдосконалюєтесь; ваша молитва потрібна світові, зокрема тим, які шукають сенсу життя чи духовного оздоровлення.
На вас лежить обов’язок вірного зберігання східної літургічної традиції. Місцем відправи Божественної Літургії на Сході, з усією її красою та гідністю, були, головним чином, манастирі. Ви повинні вірно зберігати цю давню традицію і передавати наступним монашим поколінням. Бо вона є невід’ємною частиною спадщини Христової Церкви, і тому католики перш за все повинні її пізнати, щоб змогти нею збагачуватись і сприяти, відповідно до власних можливостей, процесові з’єднання (пор. Світло Сходу, 1).
Я хотів би також звернути увагу на важливу справу єдности Церкви. Василіянський Чин має в цьому великі заслуги. Ваші попередники почували себе повністю відповідальними за цю єдність, про яку Ісус Христос так ревно молився під час Тайної Вечері: «як ти. Отче, в мені, а я у тобі, щоб і вони були в нас об’єднані, щоб світ увірував, що ти мене послав» (Ів 17,21). Символом такої єдности є постать св. Йосафата Кунцевича, єпископа і мученика, що віддав своє життя за велику справу єдности Церкви. Служіння єдності потребує молитви, яка світлом і правдою перемінює наше життя, вчиняючи з нас ікону Ісусу Христа. Тому одним з найбільших завдань всіх чернечих спільнот є щира і невпинна молитва. Християни, які прагнуть єдности, насамперед мусять спрямувати свої очі до неба і благати Господа, щоб за натхненням Святого Духа завжди наново збуджував прагнення з’єднання. Єдність можна осягнути тільки за допомогою Божої благодаті.
Протягом історії ви давали свідчення ревної посвяти справам апостоляту, завжди виявляючи готовність служити Церкві. Сьогодні, зокрема на Сході, як також і в Україні, відчувається велика потреба євангелізації. Церква дивиться на вас з надією та довір’ям і розраховує на вашу співпрацю. Щоб та допомога принесла очікувані плоди, необхідна богословська освіта та відповідна духовна формація. Щойно тоді ви зможете добре служити людям, зокрема виявляючи своїм життям Божу любов, яка об’явилась в Ісусі Христі.
- Дорогі Брати і Сестри!
Ревно зберігайте свою церковну традицію, як особливу духовну спадщину Вона становить силу вашого життя та поведінки. Пам’ятайте про велике свідчення вірності Христові, Церкві та наступникові св. Петра, яке дали ваші співбрати. Вони воліли радше втратити своє життя, ніж відлучитись від Апостольської Столиці. Страждання і мучеництво тих людей є для вашої Церкви невичерпним джерелом ласки для теперішніх і для майбутніх часів. Ви повинні зберігати у своїх серцях цю велику спадщину віри, молитви і свідчення, щоб переказати її наступним поколінням.
Відповідальність за Церкву — це завдання не тільки папи, єпископів, священиків і богопосвячених осіб. Церква — це містичне Христове Тіло, за яке ми всі, без вийнятку, відповідаємо.
У цій святині присутні представники вашої Церкви: духовенство, богопосвячені особи, миряни з Польщі та з інших країн. Усі ми разом творимо спільноту, об’єднану у Христі.
Молюсь до Господа, щоб Греко-Католицька Церква розквітала справжнім християнським життям і несла Добру Новину всім братам і сестрам в Україні та у діяспорі. Щоб у дусі відповідальності берегла єдність усієї Церкви і активно підтримувала цю єдність діяльністю на екуменічному полі.
Віддаю Вас під покров Пречистої Діви Марії, Божої Матері й Матері Церкви.
Богородице, чесніша від херувимів і незрівнянно славніша від серафимів, ласкаво поглянь на цю Східну Католицьку Церкву. Підтримай Твоїх дітей, спадкоємців хрещення святого Володимира, щоб вони могли відважно визнавати віру в Твого Сина і, наповнені любов’ю, стали свідками невимовної любові Триєдиного Боги до всіх, хто шукає цієї любови.
Зміцни в них надію у цьому земному паломництві до дому Отця.
Прийміть моє Апостольське благословення.
Слава Ісусу Христу!
ІВАН ПАВЛО II.
Варшава, 11 червня 1999 р. Б.
[1] Передруковано, з вісника провінції ОО. Василіян найсвятішого Спасителя в Україні — «ДЗВІНИЦЯ», Ч. 7, 24,06 1999 р.
